23) Особисті немайнові права. Заг. Характеристика

Особистим немайновим відносинам притаманні такі ознаки: • утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чистих особистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв'язок з майновими відносинами; • мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів - - немайнових благ (життя, здоров'я, особиста недоторканність, ім'я, честь, гідність тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи; • мають абсолютний характер. Носії цих прав є уповноваженою особою, а всі інші стосовно неї і з приводу цих прав є зобов'язаними особами. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Особисте немайнове право - це суб'єктивне право, яке надає управомоченій особі юридична забезпечену можливість вимагати від оточення утримуватися від будь-яких дій, що заважають правильно оцінювати її індивідуальні особливості.

24. Юридичний факт - це зазначене в гіпотезі норми права конкретна життєва обставина, що є підставою виникнення, зміни або припинення правовідносин. правоутворюючі - юридичні факти, з якими норми права пов'язує виникнення правовідносин правозмінюючі - юридичні факти, з якими норми права пов'язує зміна правовідносин правоприпиняючі - юридичні факти, з якими норми права пов'язує припинення правовідносин По вольовій ознаці: події, дії (бездіяльність).

Настання подій не залежить від волі суб'єктів правовідносин (наприклад, загибель застрахованого майна від пожежі або повені). Дії (бездіяльність) - це зовнішнє вираження волі й свідомості людей (наприклад, складання заповіту, дарування). Дії підрозділяються на правомірні (дозволені) і неправомірні (заборонені). Серед правомірних дій розрізняють: юридичні вчинки, тобто дії зроблені без мети породити певні юридичні наслідки (наприклад, знахідка чужої загубленої речі) і - юридичні акти, тобто дії, зроблені з метою породити відповідні юридичні наслідки (наприклад, висновок угоди, винесення судом вироку).

25)Поняття та види правочинів Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія дво або більше сторін. Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони зустрічний обов'язок другої сторони, правочини поділяють на платні і безоплатні. Більшість правочинів є платними. Залежно від моменту виникнення правочину правочини можна поділити на консенсуальні й реальні. Для консенсуального правочину достатньо узгодження волі та дій учасників правочину. Для укладення реального правочину потрібно також вчинити фактичні дії.

26) Форма правочинів Правочини можуть вчинятися усно або письмово. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, Щодо яких потрібні нотаріальне посвідчення або державна Реєстрація, а також правочинів, які внаслідок недодержання письмової форми є недійсними. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного право чину з іншою стороною, повинен бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів. Письмово мають вчинятися: правочини між юридичними особами; правочини між фізичними та юридичними особами; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 разів розмір неоподатковуваного доходу. Правочини, вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом або договором. Державній реєстрації підлягають правочини лише у випадках, передбачених законом. Такі правочини вважаються вчиненими з моменту державної реєстрації. Вчинення правочину з порушенням хоча б однієї із зазначених умов визнається законодавством недійсним. Не-чинність правочину означає, що дія, вчинена під виглядом правочину, не створює правових наслідків, на які він був спрямований.

27)Недійсність правочину та її правові наслідки Правові наслідки недійсності правочину такі: а) недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; б) сторони зобов'язані повернути одна одній у натурі все, що одержали на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, у тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які діють на момент взаємних розрахунків; в) наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені законом, не можуть змінюватись домовленістю сторін; г) недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності решти його частини і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини.

28. Здійснення суб'єктивних цивільних прав — це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать до змісту конкретного суб'єктивного права, для досягнення певного результату.

Здійснення цивільних прав можливе за таких основних умов:1) особу має бути наділено необхідною правоздатністю щодо її цивільних прав;2) суб'єкта правовідносин має бути наділено необхідним обсягом дієздатності; 3) дії зі здійснення цивільних прав мають відповідати принципам здійснення цивільних прав.Способи здіснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на фактичні та юридичні. Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, зазвичай не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього.Юридичними способами слід вважати юридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створення авторського твору, виявлення скарбу тощо. Межі здійснення суб'єктивних прав — законодавчо дозволені конкретні способи поведінки, якими особа в змозі набути для себе ті можливості, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права. Загальними межами здійснення суб'єктивних цивільних прав є: 1) утримання від дій, які могли б порушити права інших осіб; 2) утримання від дій, які могли б заподіяти шкоду довкіллю та культурній спадщині; 3) заборона дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;4) дотримання моральних засад суспільства;5) заборона використання цивільних прав із метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренці

29. Виконання цивільних обов'язків — це дотримання зобов'язаною особою поведінки на користь уповноваженої особи. Обов'язковою умовою виконання обов'язків є, насамперед, необхідний обсяг дієздатності, тобто здатності своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Виконання обов'язків може відбуватись у пасивній та активній формі.Способи виконання цивільних обов'язків поділяють на добровільний та примусовий. Добровільний спосіб виконання обов'язку має місце, якщо особа виконує покладене на неї зобов'язання чи утримується від його виконання за власною волею. Примусовий спосіб виконання має місце, коли виконання зобов'язання чи утримання особи від його виконання здійснюється на підставі актів правоохоронних органів незалежно від волі зобов'язаного суб'єкта чи взагалі без його участі. Виконання обов'язків може бути покладено як на самого зобов'язаного суб'єкта, так і на кількох із них (у дольовому, солідарному чи субсидіарному порядку), а іноді навіть і на інших осіб. Основними принципами виконання цивільних обов'язків є: • принцип законності; • принцип належного виконання обов'язку; • принцип повноти виконання обов'язку; • принцип реального виконання обов'язку.