§ 4. Корупція та економічна безпека суспільства

Економічна злочинність та її складова — корупція стали хара­ктерними атрибутами сучасного перехідного суспільства з уста­леною системою соціальних зв’язків і відносин, які склались у зв’язку з одержанням і розподілом незаконних прибутків^II.

Як вже зазначалось, (кількість злочинів у сфері економіки за останні десять років постійно збільшувалась. У 2000 р. таких фа­ктів було 68,6 тисяч. Водночас у структурі економічних правопо­рушень значно збільшилась кількість кримінальних злочинів з використанням службового становища посадовцями владних структур, що є ядром корупції.

	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Засуджено осіб за посадові злочини	552	513	365	482	670	974	1399	2273	2964	3664	5116
У т. ч. позбавлені волі, % до всіх засуджених	67 12,1	48 9,3	59 16,1	101 20,9	195 29,1	258 26,4	319 22,8	298 13,1	294 9,9	285 7,8	364 7,2
За хабарництво	195	149	125	203	294	316	438	483	508	451	511
У т. ч. позбавлені волі, % до всіх засуджених	56 28,7	33 22,1	42 33,6	74 36,4	153 52,0	178 56,3	201 45,9	186 38,5	187 36,8	124 27,5	185 36,2

З’ясовуючи основні причини і умови криміналізації всіх сфер суспільного життя, розповсюдження корупції в Україні, слід зазначити, що вони є, насамперед, результатом стратегічних прорахунків у реформуванні економіки.

Цей процес відбувається стихійно, без глибоких наукових розробок і прогнозів, без врахування інтересів різних верств суспільства, відповідних соціально-економічних розрахунків що суперечить вихідним принципам філософії реформ щодо формування соціально орієнтованої правової, демократичної держави. В результаті більшість суб’єктів підприємницької діяльності спрямували свої зусилля не у виробничий сектор, а в сферу посередництва, торгівлі і збуту. сторінка 85 Формування нової економічної еліти відбувалося на основі перерозподілу доходів та державної власності, а не збільшення суспільного продукту, як результату підприємницької активності. Держава та її владні інституції не вживали серйозних і ефективних заходів щодо стимулювання сфери матеріального ви­робництва. Навпаки, увесь механізм створення, реєстрації, оподат­кування нових суб’єктів господарювання створює умови для зло­вживань, корупції, незаконного накопичення і концентрації коштів, підштовхує бізнесменів до всякого роду спекулятивних операцій. Перманентний цейтнот, у якому перебувають державні інститути, не сприяє динамізму економічних реформ, прийнятті ефективних рішень і дій практичного характеру.

До того ж у діяльності виконавчих владних структур характерною є хронічна нестабільність, відсутність науково обґрунтова­ної і виваженої кадрової політики в державі. За роки незалежності майже щороку змінювався уряд, що приводило до кадрової каруселі, а тимчасовість перебування державних службовців на по-І садах, як свідчить світова практика, є однією з причин корупції.

Реформаційні намагання в сфері владних виконавчих структур довгий час були не обґрунтовані, мали характер пристосування; старої системи управління та її суб’єктів до нових суспільних відносин, які сформувались після розпаду тоталітарної системи і створення основ демократичного політичного режиму. Всі зазна­чені спроби здійснюються за умови замкненості у своїх штучних конструкціях, невідповідності державного управління та основного його прояву — управлінського впливу — життєвим потре­бам, що призводить до некерованості суспільними процесами, сприяє поглибленню кризових явищ, бюрократизації, корупції, ставить під загрозу національну безпеку.

Негативним процесам, розповсюдженню корупційних проявів певною мірою сприяє гальмування з проведенням адміністратив­ної реформи, в процесі якої повинні бути конкретизовані і законодавчо визначені місце, роль та повноваження окремих елемен­тів механізму держави у відповідності з принципом розподілу] влади, закріпленим у ст. б Конституції України; крім того, повинна бути вирішена проблема співвідношення, взаємозв’язку та ієрархізації гілок влади як складових єдиного цілого механізму держави.

Репродукування корупції стимулюється також невизначеністю сутності та змісту зовнішніх проявів владних структур — вико­навчо-розпорядчої діяльності. Не враховується, що в перехідному суспільстві суттєво змінився її об’єкт — суспільні відносини, які зумовлюють природу сторінка 86 як самого суспільства, що є цілісним соціальним організмом, так і окремих його явищ, найважливіші серед яких — суспільство та його найважливіші сфери: політична, економічна та соціальна.

У розпорядчо-виконавчу діяльність не запроваджені визначальні демократичні принципи: публічність, відхід від адміністративної опіки, безпосереднього впливу на виробничі процеси; законність, яка передбачає діяльність на підставі і для виконання закону, здійс­нення повноважень, визначених представницьким органам влади, незаконність, видаючи юридичні акти; постійність, безперервне охоплення виконавчо-розпорядчим впливом об’єктів управління; цілеспрямованість, діяльність у відповідності з метою, передбаче­ною ст. 1 Конституції України, — побудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

До детермінантів економічної злочинності, корупційних про­явів варто також віднести недосконалість чинного законодавства, яке покликане регулювати управлінсько-розпорядчу діяльність.

Згідно з Конституцією України тільки закони повинні визна­чати всі методи і засоби регулювання виконавчо-розпорядчої ді­яльності, бути носіями демократичних і гуманістичних основ, ін­струментом їх реалізації в державному управлінні, забезпечувати соціальну справедливість у сфері владних відносин, формування підвалин і функціонування правової держави.

До цього часу не створені умови, щоб закони містили всі сто­рони виконавчо-розпорядчої діяльності незалежно від її обсягу, і забороняли можливість видання органами управління численних підзаконних актів, які на перше місце ставлять інтереси відом­ства, обмежують права громадян, їхню активність у державному управлінні, ускладнюють вирішення їхніх проблем і задоволення інтересів.

Пріоритет закону в регулювані економічної і виконавчо-розпорядчої діяльності, зменшення кількості та ролі підзаконних актів покликані змінити методи управлінського впливу, значно обмежити відомче адміністрування, виключити залежність лю­дини від суб’єктивної волі виконавця, виробити еталони поведін­ки всіх учасників управлінських відносин, які створять реальні можливості вибору варіантів поведінки у відповідності з принци­пом правової держави, згідно з яким органи державного управ­ління та їх службовці повинні виконувати тільки приписи зако­сив, а інші суб’єкти виконавчо-розпорядчої діяльності — все, що не заборонено законом, що виключало б можливість корупційних проявів. сторінка 87

Розбалансованість суспільного управління призвела до парадоксу в ринковій трансформації суспільства: підприємництво, яке в розвинених країнах є головним рушієм економічного зростання! в Україні стало непродуктивною і навіть руйнівною силою, яка лише погіршує соціально-економічне становище широких верств населення. Економіка України перетворилась в арену торгів за привілеї та програми перерозподілу між найсильнішими кланами й| соціальними групами населення. Злочинні угруповання активно проникають у господарську і фінансову діяльність підприємстві особливо паливно-енергетичний комплекс, з метою створення рі­зного роду комерційних структур. За безпосередньою участю посадових осіб ними вчиняються тиск на вибір експортерів страте­гічно важливої сировини, формування відпускних цін, обсягів реалізації, розподіл валютних і гривнених коштів, отриманих від експорту. Корупційні формування ведуть відкриту боротьбу за розподіл сфер впливу в цих галузях, здійснюють розбори із застосування зброї аж до фізичного усунення окремих керівних працівників.

«Корупція не є інфекцією, яку раптом може «підхопити» здорове суспільство. Вона є наслідком явищ та тенденцій політики економіки та розвитку держави. Жодна країна не була ніколи повністю вільною від неї... Найнебезпечніші форми корупції, як правило, спостерігаються в країнах, що перебувають у процесі політичного, економічного та соціального становлення...»^I.

Важливе значення для попередження і боротьби з корупційними проявами має з’ясування сутності та змісту основних детермінантів цього негативного явища.

У Кодексі поведінки посадових осіб, який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., корупція трактується як скоєння певних дій за виконаннями обов’язків, або у зв’язку з цими обов’язками у вигляді прийнятих подарунків, обіцянок чи стимулів, чи їх незаконне одержання щоразу, коли має місце така дія або бездіяльність. Таке визначення включає в себе: не тільки одержання посадовою особою матеріальних цінностей але й її службову поведінку.

Німецьке законодавство не містить загального визначення поняття «корупція». Воно може виражатись у різних діях, за які за! коном передбачено певну відповідальність. Правоохоронні органи Німеччини у своїй діяльності користуються робочим сторінка 88 визначенням цього поняття, яке дала спеціально створена група фахівців Міністерства внутрішніх справ і Міністерства юстиції. На їхню думку,(під корупцією слід розуміти дії, під час вчинення яких державні службовці використовують своє посадове становище, щоб збагатитися матеріальним чи нематеріальним шляхом, або збагатити третіх осіб.

Суспільне розуміння корупції в цій країні значно ширше. Умовно виділяють такі види корупції:

1. зловживання посадовим становищем із метою збагачення (хабарництво, розкрадання, інші види зловживання);

2. дії, вчинені в рамках службових повноважень, але на ко­ристь конкретних юридичних чи фізичних осіб;

3. сприяння недобросовісній конкуренції, а також розголо­шення комерційної таємниці, яка стала відома тій або іншій особі у зв’язку з виконанням нею службових функцій;

4. некоректна поведінка депутатів (голосування за винагороду)^II.

Автори другої групи поглядів пропонують розглядати корупцію як суто злочинну діяльність у сфері політики або державного управління, використання посадовими особами наданих їм прав і владних можливостей з метою особистого збагачення". Гальперін І. М., зокрема, вважає, що корупція — це розкладення влади, використання її можливостей для особистого збагачення. Вона виражається в конкретних актах злочинної поведінки: одержанні хабара, зловживанні службовим становищем^III. Більше того, окремі фахівці ототожнюють корупцію тільки з одним із видів поса­дових злочинів — хабарництвом, визначають її як систематичне скоювання організованого хабарництва^IV.

Об’єктивно і найповніше розглядає поняття і сутність коруп­ції третя група вчених, яка визначає її як складне, багатогранне соціально-політичне, економічне і юридичне явище^V. Вони вважають, що корупція являє собою значно більше утворення, ніж сукупність чисто кримінальних проявів. У основі корупції лежать такі вікові традиції взаємовідносин у суспільстві як «послуга за послугу», сторінка 89 «ти мені — я тобі» та інші^VI. Тому корупція, як правило, не тягне за собою скарг, оскільки сторони одержують взаємну вигоду від протиправного діяння. Латентність — її основна особливість. «Дискредитація держапарату, його розклад пов’язані не тільки з ситуаціями одержання посадовими особами хабарів або незаконних привілеїв, але й з тими випадками, коли посадові особи діють з інших вузькоегоїстичних мотивів (влаштування некомпетентних родичів, кумівство, прагнення догодити вищес­тоящому начальнику і т. ін. Тому «корупція — це складне соціальне явище, пов’язане з підкупом осіб, які перебувають на дер­жавній або громадській службі, одержанням ними додаткових доходів, благ і переваг за вчинення умисних дій або бездіяльність (у тому числі в інтересах третіх осіб) всупереч інтересам держави і суспільства»^I.

Поняття «корупція» зовсім не є синонімом поняття «хабарництво», оскільки не викрита за фактом хабарництва посадова особа, яка вчиняє цей злочин, залишається членом конкретної дер­жавної чи громадської системи, а вже як корумпована, регулярно отримуючи матеріальну винагороду від злочинів, вона включа­ється в систему організованої злочинності, що не дозволяє їй в односторонньому порядку відмовитись від взятої на себе ролі^II. їй (системі) притаманне проникнення не тільки у правові, а й у моральні, соціальні та економічні відносини^III. Вона включає в себе ! використання у будь-якій формі посадовими особами органів державної, виконавчої, судової влади, установ і організацій гос­подарського управління, громадських об’єднань свого службово­го становища для одержання майна, послуг чи пільг для себе або третіх осіб^IV.

Найконцентрованіше ця група поглядів викладена Поповим В. І. Він об’єктивно обгрунтовує те, що корупція проявляється в першу чергу, в трьох аспектах: політичному, соціально- економічному і правовому¹. сторінка 90

Спираючись на наукові узагальнення, міжнародний досвід, можна дійти висновку, що корупція за своїм змістом це перш за все -— незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та переваг;

• одержання кредитів, позичок, матеріальної, грошової допо­моги, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використання при цьому пільг чи переваг, не передбачених чин­ним законодавством, або стосовно яких особа не має права;

• заняття безпосередньо, через посередників або підставних осіб підприємницькою, комерційною або банківською діяльністю з використанням влади чи службових повноважень та пов’язаних з ними можливостей;

• сприяння з використанням службового становища фізич­ним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріа­льних або інших благ, пільг та переваг;

• неправомірне втручання з використанням службового ста­новища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити правомірному виконанню ними своїх пов­новажень чи домогтися прийняття неправомірного рішення;

• використання інформації, одержаної у зв’язку з виконанням службових обов’язків, у корисливих чи інших особистих інтере­сах, вчинене з тих самих мотивів, необгрунтована відмова у на­данні відповідної інформації або несвоєчасне надання інформа­ції, або надання недостовірної чи неповної службової інформації;

• надання необгрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових ак­тів чи управлінських рішень;

• протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду у владні або політичні структури кандида­та, який за діловими і професійними якостями не має переваг пе­ред іншими кандидатами.

Безумовно, цей перелік не можна вважати вичерпним, корупційні діяння можуть бути вчинені й в інших формах.

Корупція, як багатоаспектне соціально-економічне і політичне явище, що складається з цілого комплексу протиправних дій і сторінка 91 аморальних вчинків, — це не стільки юридична, скільки соціальна, політична та економічна проблема. Як правова категорія, корупція — збірне правове поняття, яке охоплює сукупність взаємопов’язаних правопорушень^I.

Таким чином, корупція не завжди проявляється однаково і не завжди має однакові наслідки та мотивацію. Але коли і де б вона не проявлялась, незалежно від рівня розвитку країни, вона завжди шкідлива як в соціальному, так і в економічному плані, оскільки важливі рішення приймаються на підставі прихованих мотивів без врахування наслідків для суспільства.

Ст. 9 Закону України «Про боротьбу з корупцією» визначає корупцію як діяльність осіб, уповноважених на виконання функі цій держави, яка спрямована на протиправне використання над» них їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. До цього дається перелік корупційних діянь. За своїм змістом це. в основному, правові заборони державному службовцю займатись тією чи іншою діяльністю та одержання винагороди.

Пленум Верховного суду України в постанові «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» від 25.05.1998 р. визначив, що корупційним правопорушенням державного службовця є сприяння фізичним або юридичним особам у виконанні ними підприємницької, зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності, а також в одержанні ними субсидій, субвенцій, дотацій кредитів або пільг, якщо за цим використовується службове або посадове становище обвинуваченої особи з метою незаконного одержання за це матеріальних цінностей, пільг чи інших переваг»

Втім для визнання діяння корупційним необхідно застосувати підхід, вироблений юридичною наукою, яка вважає, що таким є діяння за умови наявності чотирьох обов’язкових елементів: об’єкта посягання, об’єктивної і суб’єктивної сторін та суб'єкта! правопорушення", але з певними уточненнями. Для того щоб корупційне діяння відбулося, мають бути: сам державний службо­вець; владні повноваження, якими він наділений і може розпоря­джатися на власний розсуд; факт зловживання цими повноваженнями; вигода, яку державний службовець отримує сторінка 92 внаслідок такого зловживання^II/. Але останній елемент змісту ко­рупції не може сприйматись тільки як отримання матеріальної чи грошової вигоди. Така вигода може бути і в іншому вигляді, як от включення державного службовця до списку партій на вибо­рах по багатомандатному округу, забезпечення підтримки в засо­бах масової інформації, формування вигідної суспільної думки тощо.

З’ясування сутності корупції ставить завдання виявити форми прояву корупції. Перш за все — це злиття з владою, проникнення у владні та управлінські структури організованої злочинності! яка характеризується залежністю законодавчої та управлінської дія­льності від вузькогрупових, корпоративних інтересів певних зло­чинних структур. Вона може проявлятися не лише в корисливих зловживаннях владою, а й у розкраданнях, інших економічних злочинах, з метою задоволення корпоративних інтересів партій, груп, виборчого процесу тощо. Саме задоволення вузькогрупових інтересів як з корисливих, так і з інших мотивів, найхаракте­рніше для корупції.

Формами прояву корупційних діянь є також лобізм, протекці­онізм, інвестування комерційних структур за рахунок держави, надання пільгових кредитів, незаконна приватизація держмайна, прихована участь державних службовців і депутатів у комерцій­ній та підприємницькій діяльності і т. ін.^I.

Важливим є також вирішення питання про співвідношення корупції і організованої злочинності,/Більшість вчених і практи­ків вважає, що корупція є одним із основних елементів організо­ваної злочинності . Щоб дати більш чітке, виважене визначення понять «організована злочинність» і «корупція», зрозуміти їх вза­ємозв’язок, необхідно розглянути їх за складовими частинами, характером взаємозв’язку і взаємопроникнення.

На думку окремих учених, з якими варто погодитися, організована злочинність має форму піраміди ^II. На її вершині знаходяться сторінка 93 корумповані чиновники владних структур, у середині тіньовики-господарники, а в основі — кримінальні елементи. Всі ці групи тісно пов’язані між собою. Цей зв’язок між корумпованими державними службовцями та іншими складовій ми частинами організованих злочинних груп здійснюється через відносини, пов’язані з видачею різноманітних квот, ліцензій, дозволів, кредитів, земельних ділянок, субсидій, прийняттям вигідних нормативних і законодавчих актів, грошовім ми потоками і т. п.

Численною групою в цій піраміді є тіньовики-господарники; Саме вони керують тіньовою економікою, питома вага якої в загальнодержавному комплексі складає 45—50 відсотків. Основна доля їхнього прибутку формується за рахунок ухилення від спла­ти податків, нерідко під прикриттям і сприянням корумпованих податкових чиновників або через створення численних фірмі супутників, фірм-одноденок для «прокручування» крупних грошових операцій.

Зокрема, в Одесі з 30 тис. фірм, спільних підприємств та інших структур — більш 5 тис. взагалі не сплачували податки в 1998 р., а функціонували зовсім в інших регіонах. До цього, на одну і ту ж адресу було зареєстровано від 150 до 200 фірм, тобто з самого початку вони створювались для здійснення незаконних операцій, чому сприяли службовці місцевих органів державної виконавчої влади.

І нарешті, в самому низу триєдиної піраміди знаходиться криміналітет — злодії, торговці зброєю і наркотиками, рекетири, шахраї, які готові виконати будь-яке доручення своїх господарів. Це найнебезпечніша група, оскільки наслідки її діяльності особ­ливо тяжкі — вбивства, каліцтво, розбої, пограбування, підпали та інші злочини.

Корупція є однією з обов’язкових ознак організованої злочинності^III. Вони пов’язані настільки тісно, що нерідко не можуть функціонувати окремо², оскільки саме систематичне використання різних щаблів державного апарату для здійснення злочинів, створення системи захисту від соціального контролю шляхом коруп­ції представників органів влади й управління є однією із основ­них ознак організованої злочинності. За своїм змістом ці поняття сторінка 94 взаємопересікаються. Певну частину організованої злочинності слід_розглядати як корупцію і навпаки^IV.

Важливе теоретичне і практичне значення має чітке розмежовування понять «корупція» і «мафія» та визначення їхнього співвідношення. Серед значної частини дослідників феномена корупції, як складової частини організованої злочинності, побутує думка, що ці два явища тотожні. Але американські науковці Д. Альбіні і Р. Роджерс підкреслюють, що методологічно непра­вильно ставити знак рівності між цими двома поняттями². Варто погодитись з їх поглядом, що ніде не існує єдиної, централізова­ної в національному масштабі злочинної організації, яку назива­ють «мафія». «... Це скоріше позначення методу, «medius operagdi» певної частини окремих злочинних організацій у багатьох країнах, що охоплює собою такі компоненти: 1) використання насилля чи погроз насиллям; 2) структурованість, ієрархічність побудови груп, підпорядкованих меті злочинної організації: незаконному виробництву товарів чи послуг з наступним одержанням максимального прибутку; 3) забезпечення протекції з бо­ку владних структур, необхідної для постійного здійснення нелегальних операцій'. З цього випливає, що ніде не існує єдиної американської чи, скажімо, української мафії. Насправді вони є різноманітними злочинними угрупованнями. Залежно від обста­вин такі мафіозні організації можуть вступати у відносини спів­робітництва або ворогуючої конфронтації.

Стосовно зв’язку мафіозних елементів з державними структу­рами, зазначимо, що хоча мафія й використовує окремі зв’язки з корумпованим державним апаратом, але в цілому її злочинний бізнес розрахований, насамперед, на власні сили та засоби. Мафії не характерна інтенсивна експлуатація державних інститутів з метою збагачення, в той час як намаганнями корупції є позбав­лення державного апарату можливості проводити «свою» еконо­мічну політику, створення умов, за яких громадянин залежить не від законів, а від свавілля чиновника, тобто одним з головних ас­пектів корупції є обов’язковий її вплив на владні структури дер­жави, політичні інститути і політичні установи з метою вигідного корегування політичних і соціальних процесів, що відбуваються ^в суспільстві. Організовані корупційні структури чинять тиск сторінка 95 на легальні матеріальні елементи політичної системи суспільства через терор, викрадення політичних діячів, керівників владних управлінсько-розпорядчих установ, підкупу тощо і фактично впливають на| всю сферу політики, що дає підстави стверджувати про переростання корупції в іншу її якість — політичну злочинність.

(Особливо небезпечна політична корупція. її основний зміст— це корумповані форми політичної боротьби кланів, еліт, партій,] груп і окремих осіб за владу/ Вона підриває фундаментальні основи суспільства і влади, руйнує демократичні принципи, функціонування держави. ^Форми і прояви такої корупції різнобічні. Насамперед, це лобізм, протекціонізм, таємне фінансування виборів, вигідних призначень на державні посади, інвестування комерційних структур за рахунок держбюджету, керівництво держчиновниками комерційними структурами через призначення в них своїх родичів, близьких, створення акціонерних компаній на базі державних підприємств, надання пільг, переваг, винятків для «своїх» фірм і компаній.,

Політична влада багатьма «авторитетами» визнається сьогодні найприбутковішим «бізнесом». І хоча відміна квот і ліцензій у зовнішньоекономічній діяльності, фіксування валютного курсу і гривні, вирівнювання внутрішніх цін і цін на міжнародному рівні! на деякі види продукції фактично ліквідували певні можливості,! де формувались надвеликі тіньові капітали за участю представників владних структур, але державна власність продовжує використовуватись керівниками міністерств, підприємств, відомств, регіональною владою. Останні накопичують за рахунок цього] власний капітал, знекровлюючи економіку держави і доводячи! абсолютну більшість населення України до зубожіння.

Корумпована службова особа використовує свою посаду для того, щоб особисто одержати нелегальний прибуток, а затрати на хабарі компенсуються за рахунок збільшення ціни на товар і по­слуги, тобто за рахунок пересічного громадянина. Аналіз кримінальних справ і адміністративних матеріалів про корупційні пра­вопорушення свідчить, що сьогодні 70—80 відсотків фірм пере­бувають під впливом злочинних угруповань, з одного боку, і ко­румпованих державних чиновників — з іншого. У зв’язку з цим! споживач змушений платити на 20—30 % дорожче за товари і послуги для покриття витрат на корупціонерів. Фактично народ] за свій рахунок утримує дві паралельні влади: легітимну і тіньову — владу корумпованих організованих угруповань.

- Організована злочинність і корупція сьогодні вже не обмежуються послугами представників органів влади. Все частіше представники сторінка 96 організованої злочинності самі намагаються обіймати _політико-владні посади. Тільки в Криму під час виборів до місцевих органів представницької влади в 1998 р. депутатами Рад різ­ного рівня було обрано близько 40 представників кримінальних угруповань^Більш того, в Автономній Республіці Крим мали мі­сце випадки утворення політичних організацій безпосередньо на базі кримінальних угруповань. Все частіше в корупцію втягуються вищі посадові особи держав, про що свідчить і справа екс-прем’єр-міністра України П. Лазаренка.

Вперше про корупцію перших осіб держав у XX столітті заго­ворили в 1990 р., коли президент Пакистану відправив уряд Бхутто у відставку в зв’язку з обвинуваченнями в корупції.

У 1992 р. після десятилітньої кривавої війни з мафією, спеціа­льна комісія юристів у Мілані почала розслідування справи прем’єр-міністра Італії Краксі. Це розслідування й операція «Чи­сті руки», що проводилася потім, призвели до того, що були роз­криті численні факти корупції у вищих ешелонах влади Італії. А вже в 1999 р. порушено кримінальну справу за фактом хабар­ництва проти одного з ініціаторів «Чистих рук» прем’єр-міністра Італії Берлусконі.

У період бурхливих викривальних процесів відносно іта­лійських прем’єр-міністрів, у березні 1994 р. у конгресі США ви­сунуто обвинувачення проти президента Клінтона і його дружини в зв’язку з вкладенням грошей у фірму «Уайтуотер девелоп- мент корпорейшен» із «сумнівними намірами». У тому ж 1994 р. У зв’язку з обвинуваченням у фінансових порушеннях у відставку пішов прем’єр-міністр Японії Моріхіро Хосокава. Потім пред’яв­лено обвинувачення в корупції президентові Південної Кореї, правителям інших держав Південно-Східної Азії. Майже 2 роки велось розслідування стосовно зловживань колишнього канцле­ра ФРН Коля. Прокуратура Ізраїлю повідомила президентові Вейцману про те, що він знаходиться під слідством за обвину­ваченням у корупції. Слідом за цим у корупції обвинувачений і прем’єр-міністр Ізраїлю Барак. Показовим є проведення розслі­дування за фактами зловживань попереднього прем’єр-міністра Ізраїлю Нетаніягу, прем’єр-міністра Італії Берлусконі, засудже­ний до 25 років позбавлення волі бувший прем’єр-міністром Італії Андреотті.

Чому корупція як інструмент «політичного мистецтва» про­билася у вищих урядових колах у XX столітті саме на рубежі 80—90-х років? Відповідь на це питання міститься в Доповіді ради Римського клубу «Перша глобальна революція» (1991 р.). сторінка 97 Автори документа вважають, що політична влада в сучасному світі більше не контролюється силоміць і складністю озброєнь — вона визначається фінансовою міццю. «З середини 80-х років світові ринки були охоплені фінансовим божевіллям», — відзначено в доповіді. Валютно-фінансові біржові спекуляції за допомогою комп’ютеризованого зв’язку стали грою, що абсолютно вийшли за рамки економічної дійсності,¹ Все це не могло не позначитися на втраті цінностей, що раніше забезпечували згуртованість товариства і його членів. У деяких місцях це було зв’язано з втратою релігійної віри, в інших — із втратою віри в політичну систему та її керівників. Корупція владних структур саме й розквітла на тлі втрати цінностей і трансформації керування у світі фінансів. Це спричинило ситуацію, коли громадяни все частіше стали обирати керівників за принципом «свого хлопця», лідерів, тотожних представникам народу, ігноруючи усі їхні пороки. Але по багатовіковою інерцією суспільної свідомості правителі ототожнювалися з намісниками Бога на землі, як істоти непорочні. От чому закрутилася карусель викриттів правителів: того самого правителя обирали як «свого хлопця», а судили як «непорочного», що «не виправдав довіру народу».

У цей же період відбувалося активне зрощування політичної й економічної влади. Тут не можна не погодитися з висловленою Олександром Зинов’євим у його новій книзі «На шляху до над суспільства» думкою про те, що «у системі влади і керування в сучасному західному суспільстві існує феномен, що виходить за рамки державності і фактично керує нею». Феномен, названий «кухнею влади», включає в процеси прийняття рішення, крім офіційних структур влади, також і бізнесменів, банкірів, власників мас-медіа, лідерів мафіозних груп.

Тобто «кухня влади» перетворила владу в товар. У результаті, крім фінансових, сировинних, технологічних ринків, з’явилися ринки влади. Що стосується корупції, то вона стала механізмом продажу влади на ринку владних послуг.

Соціально-економічний аспект корупції полягає у спотворенні (викривленні) корумпованим держапаратом соціально-економіч­ної політики держави, а також обвальному допуску кримінальних елементів до економічних важелів управління, що має місце в Україні./

Ситуація ускладнюється ще й тим, що корупція в Україні на­була небезпечної особливості, вона давить фактично на всі верс­тви населення і зорієнтована на максимальне використання мож­ливостей для особистого збагачення за рахунок помилок, сторінка 98 які допущені у процесі реформування економіки. Крім того, стає все очевиднішим прагнення злочинних елементів закріпитися і за­йняти провідне місце в економіці, з метою перейти у майбутньо­му в сферу політики. Одночасно вона суттєво обмежує соціальні, політичні та громадянські права і свободи людини, а також від­наджує чесних і здібних громадян від державної служби, сприяє маргіналізації певної частини суспільства, породжує правовий ні­гілізм і зневіру у населення щодо реальності й можливості фор­мування в Україні демократичної, соціальної та правової держави.

Ще однією особливістю корупції є наявність домінуючих фак­торів не тільки політичного та матеріально-економічного харак­теру, а й ідеологічного та психологічного. Перехід до ринкових відносин значною частиною громадян був сприйнятий, як повна відмова не тільки від комуністичної ідеології, але й ідеології вза­галі. Цей вакуум, що утворився в умовах відмови від старих цін­ностей і повільним формуванням нових, був заповнений псевдоцінностями, які пропагують швидке збагачення на основі конфлікту особистого і суспільного інтересів.⁴¹

Таким чином, поглиблений аналіз сутності та змісту цього явища, його причин, корупційних зв’язків дає змогу прийти до висновку, що корупція — це, насамперед, участь посадових осіб усіх рівнів у діяльності, направленій на одержання особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для «перекачування» державних коштів та матеріальних ціннос­тей в комерційні структури і переведення коштів у готівку; на­дання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, націона­льної, кланової та ін.) з відтягненням державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масо­вої інформації для здобуття особистої та корпоративної вигоди; використання посадовими особами, державними службовцями, депутатами, політичними діячами підставних осіб та родичів у комерційних структурах з метою здобуття особистого чи корпо­ративного прибутку; використання службового становища для маніпулювання інформацією з метою одержання особистої та ко­рпоративної вигоди; лобіювання в процесі прийняття норматив­них актів в інтересах заінтересованих угруповань; не пересліду­ване у кримінальному порядку зловживання службовим становищем у процесі приватизації, здання в оренду, ліцензування, кво­тування тощо^I. сторінка 99

Тобто — основне підґрунтя корупції, її детермінанти лежать, перш за все, в економіці, в її правовій невідрегульованості. Саме з економіки криміналітет черпає кошти і засоби для свого існування. Вона залишається найвразливішою ланкою перед злочинним і корупційним натиском через недовершеність початих тут) перетворень, слабкість, а нерідко і відсутність реальних важелів державного управління. Сьогодні виживає лише той капітал, який зростається з державною бюрократією. Суб’єкти господар­ської діяльності, особливо малий і середній бізнес, фактично без­правні і беззахисні перед цим свавіллям, перед контролюючими інстанціями (а їх в Україні більше ста). А це в кінцевому резуль­таті заганяє у тінь і законослухняні структури та людей, які хоті­ли б чесно жити, працювати, сповна платити податки.

Причиною корупції є також невимогливість до кадрів, неадек­ватне реагування на допущені посадовими особами порушення законності, надзвичайно великий бюрократичний апарат, наділе­ний максимальними дозвільними і заборонними повноваженнями (на сьогодні в Україні більше 250 тисяч службовців, які уповно­важені на виконання функцій держави).

Зростаюче зміцнення корумпованих зв’язків працівників вла­дних структур, в тому числі і судової влади, правоохоронців з ке­рівниками організованих злочинних структур також стало однією з визначальних умов життєздатності корупції та інших організо­ваних форм злочинності^II.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що корупція — це насамперед, багатоаспектне явище, змістом якого є обумовлена політичними, економічними, соціальними і психологічними фак­торами система антисуспільних поглядів, переконань, установок, які в кінцевому результаті проявляються в діяннях посадових осіб владних інститутів, державних і недержавних організацій, політичних партій, громадських організацій, спрямованих на за­доволення особистих, корисливих, групових або корпоративних інтересів шляхом підкупу, хабарництва, зловживання владою, надання пільг і переваг всупереч суспільним інтересам.

У контексті з’ясування теоретичних питань аналізу сутності та змісту корупції і пошуку ефективних, науково обґрунтованих ме­ханізмів її подолання важливою є проблема з’ясування кола суб’єктів цього феномена, їх поняття, ознак, особливих і загаль­них рис, що дало б змогу виявити глибинні соціально-пси­хологічні чинники цього негативного соціально-економічного явища. сторінка 100

Аналіз наукових літературних джерел з права, економіки, по­літології та соціології дає підстави дійти висновку, що чітке ви­значення і характеристика цього аспекту корупції відсутні. Сучасна наука тільки приблизно окреслює коло суб’єктів корупції, занадто їх узагальнює під терміном «посадові особи» без конкре­тизації належності до державних чи суспільних структур, а тео­ретичні визначення щодо цього грунтуються на поведінковому аспекті цих «посадових осіб» — певних злочинних діях (підкупі, одержанні хабара тощо).

Стаття 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. до потенційних суб’єктів корупції відносить на­родних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів сільських, селищних, міських, ра­йонних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів та го­лів районних, обласних рад, а також інших посадових осіб орга­нів місцевого самоврядування. Аналіз іншої нормативної бази, що прямо чи опосередковано регулює питання боротьби з коруп­цією, дає підстави для висновку, що суб’єктами корупції може бути тільки та категорія осіб, що віднесена до державних служ­бовців, тобто осіб, уповноважених на виконання управлінсько- розпорядчих функцій держави. Водночас у ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. дається лише ви­значення поняття «державна служба», яка розглядається як про­фесійна діяльність осіб, котрі займають посади в державних ор­ганах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну платню за рахунок дер­жавних коштів. Такі особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Окрім цього, державними службовцями також визнаються і керівники та заступники керів­ників державних органів та їх апарату, інші посадові особи, на які законами чи іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Віднесення існуючих чи нових посад до відповідної категорії Державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом. Одночасно Кабінет Міністрів України, визначаючи перелік посадових осіб, які мають право на отримання пенсії державного службовця, фа­ктично вийшов далеко за межі самого поняття «державний служ­бовець», включив у цей список начальницький склад органів внутрішніх справ, служби безпеки, збройних сил сторінка 101 та багато інших посадових осіб і тим самим максимально «розмив» саме поняття «державний службовець»^I. Така колізія, яка має місце у законо­давчих і нормативних актах, є причиною довільного тлумачення поняття суб’єкта корупції. Виходячи з цього, в сучасній гумані­тарній науці і соціальній практиці побутує однобічне сприйняття корупціонера.

Водночас слід зазначити, що поза впливом чинних законів за­лишилось багато учасників політичних процесів (виборчого, лобіювання, політичного тиску та іншого), які, як свідчить практи­ка, значною мірою уражені корупцією. Все це призводить до того, що в національному праві сфера застосування відповідаль­ності за корупцію звужена, що усуває можливість його викорис­тання для припинення посадових зловживань у політичній сфері, а також таких життєво важливих для економіки галузях, як фі­нансова система, оборонна промисловість, транспорт, зв’язок, паливно-енергетичний комплекс, в яких незаконні дії керівників можуть завдати значного збитку інтересам держави і громадян. Це особливо стосується банківської й фінансової сфер, де корупційні діяння є найбільш розповсюдженими, проте їх працівники не віднесені до можливих суб’єктів корупції. Навіть працівники контролюючих та наглядових органів, яких не віднесено до дер­жавних службовців, відповідно до чинного законодавства не є потенційними суб’єктами корупції. Протягом 7 років з часу при­йняття закону України «Про боротьбу з корупцією» і його засто­суванні було не ясно, чи відносяться посадові особи органів міс­цевого самоврядування до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, тобто чи є вони потенційними суб’єктами ко­рупції. Лише законом України від 11 липня 2002 р. «Про внесен­ня змін до Закону України «Про боротьбу з корупцією» ця поми­лка була виправлена. Всі посадові особи місцевого самовряду­вання визнані можливими суб’єктами корупції.

Більшість практичних працівників і науковців вважають, що ст. 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» викладена не­вдало, штучно звужує коло суб’єктів корупційних діянь. Не усу­нута колізія в законах України «Про боротьбу з корупцією» і «Про державну службу» в частині визначення поняття державно­го службовця. Зокрема, Закон України «Про державну службу» визначає ширше коло таких осіб. До них він відносить, як тих, хто виконує функції держави, так і практичних виконавців завдань сторінка 102 тоді як закон «Про боротьбу з корупцією» передбачає значно вужче коло посадових осіб.

Нарешті, відповідно до статті 364 Кримінального кодексу України під службовими особами розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують такі ж обов’язки. Все згадане слід врахувати за кваліфікацією зазначених правопорушень.

Аналіз практики про притягнення до відповідальності суб’єктів цих правопорушень (табл..) дає змогу визначити соціально-професійні групи посадових осіб, найбільш уражені корупцією, а також зробити висновок про ефективність антикорупційного законодавства. Сторінка 103

№	Відповідальність суб’єктів корупції (аналіз даних)	1997	1998	1999	2000
1	Складено протоколів (всього)	6343	6902	5751	6160
2	3 них направлено до суду	5421	6656	6278	6072
3	Відносно депутатів всіх рівнів	651	339	233	214
4	Відносно голів місцевих рад	443	690	615	908
5	Відносно державних службовців	4510	5128	4303	4036
6	Відносно військових	447	420	364	604
7	Відсоток протоколів відносно державних службовців	717	74,8	75,1	66,6
8	Відсоток протоколів відносно депутатів	10,3	4,9	4,1	3,5
9	Відсоток протоколів відносно голів міс­цевих рад	7,0	10,0	10,7	14,7
10	Розглянуто судами адм. справ про кору­пцію	4959	6537	6233	6631
11	Притягнуто судом осіб до відповідально­сті (накладено стягнення)	1925	2098	1990	2514
12	Закрито судом справ	3496	3558	4288	4117
13	Відсоток закритих справ	64,5 %	53,5 %	68,2 %	62 %

РОЗДІЛ III

ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В СФЕРІ ЕКОНОМІКИ