§ 2. Основні причини та умови правопорушень у сфері економічної діяльності

Грунтовний аналіз сутності, змісту та детермінантів правопо­рушень у сфері економіки дає підстави дійти висновку, що(Основними причинами і умовами цих антисоціальних явищ є дві гру­пи чинників: внутрішні та зовнішні.

Серед внутрішніх чинників слід виділити загальні та специ­фічні^I.

Загальними є:

а) причини, обумовлені змістом економічних відносин суспі­льства та апріорно закладеними в них як позитивними, так і нега­тивними аспектами, а також внутрішніми протиріччями;

б) деформації в системі товарних та фінансово-кредитних від­носин, збільшення бюджетного дефіциту, викривлення в системі ціноутворення, грошового обігу; інфляція;

в) суб’єктивний фактор, девіантна поведінка посадових осіб, задіяних в органах державного управління та місцевого самовря­дування, в господарській (підприємницькій) діяльності та фінан­сово-кредитних установах; корупція;

г) некомпетентне втручання державних структур в економічну діяльність, прийняття необгрунтованих, безпідставних рішень, створення умов для задоволення особистих та корпоративних ко­рисливих інтересів;

д) деформації на ринку робочої сили, безробіття, невідповід­ність (навмисне заниження) ціни робочої сили, її вартості;

е) відставання законотворчого процесу від реалій життя, від­сутність належного правового регулювання суспільних відносин, Що стрімко розвиваються, неефективне юридичне забезпечен­ня соціально-економічних реформ, процесу «капіталізації» економіки. сторінка 17

Специфічні чинники правопорушень у сфері економіки безпо­середньо пов’язані з економічною політикою, організаційними, правовими та практичними заходами, що здійснюються офіцій­ною владою у зв’язку з переходом від планової до ринкової еко­номіки.

Серед специфічних чинників, які спричиняють до збільшення економічних правопорушень, появи їх нових видів, слід назвати:

а) приватизацію державного майна у виробничій сфері та про­цеси роздержавлення в аграрному секторі;

б) викривлені процеси лібералізації: односторонній розвиток підприємницького сектора, зменшення кількості суб’єктів мате­ріального виробництва та збільшення посередницьких торгових структур; неадекватна цінова політика, порушення порядку ціно­утворення з метою отримання надприбутку;

в) порушення антимонопольного законодавства, дезоргані­зація та зловживання в паливно-енергетичному секторі еконо­міки;

г) недосконалість податкової політики;

д) розрив інтегративних зв’язків суб’єктів матеріального ви­робництва; системне невиконання договірних зобов’язань, значне збільшення цивільно-правових деліктів та відсутність адекватно­го реагування на них з боку органів судової влади;

е) спроби штучної «капіталізації соціалізму» та зволікання з вирішенням питань щодо розвитку законодавства, що регулює відносини власності, господарювання і фінансів;

є) неточність окремих визначень, термінів і понять в диспбози­ціях багатьох статей кримінального кодексу, а часом і відсутність їхніх легальних визначень, що дає підстави для довільного їх тлумачення^I;

ж) невиправдане стримування адміністративної, муніципаль­ної та судової реформ;

з) недостатні заходи щодо реформування правоохоронних ор­ганів, наявність стійких стереотипів сприйняття і мислення їх працівників, орієнтація їхньої діяльності на захист інтересів дер­жави та її інститутів; відсутність системних економічних і правових знань у правоохоронців, що унеможливлює ефективне застосу­вання ними норм адміністративного та кримінального законодавства, сторінка 18 які передбачають відповідальність за проступки і злочини в сфері економіки^II, оскільки диспозиції відповідних статей базу­ються на знаннях принципів економіки, положень цивільного, го­сподарського та податкового законодавства.

правопорушень у сфері економіки (хабарництва, розкрадання, корупції тощо), а та­кож обумовили появу нових їх видів, значну криміналізацію цієї сфери (тінізацію економіки, «відмивання» коштів, отриманих у результаті злочинної діяльності, криміналізацію кредитно- фінансової сфери тощо).

На стан та динаміку правопорушень у сфері економічної дія­льності найсуттєвіше впливає законодавча і організаційна невре- гульованість приватизаційних процесів. Численні зміни і допов­нення, які систематично вносились у ці нормативні акти, створювали ще більший простір для зловживань. У результаті приватизація пішла по найневигіднішій для більшості населення країни схемі: з’явились кланово-монополістичні об’єднання, які, використовуючи корупційні зв’язки з представниками влади, взяли під свій контроль основні галузі виробництва і забезпечу­вали максимальні прибутки, а державі нанесли і продовжують наносити величезні збитки.

Приватизація стала «лідером» і основою економічних право­порушень і корупції в державі на сучасному етапі. Вона прово­диться поспішно, безконтрольно, в умовах постійної зміни полі­тики та правил гри (з 1992 р. в Закон «Про приватизацію Державного майна» внесено 8 змін), що створює для недоброчесних службовців і підприємців умови для одержання незаконних сторінка 19 дивідендів. Це одна із основних причин економічної злочинності і корупції.

Процеси приватизації проходять по всьому світу, приносять значні фінансові надходження в бюджети країн, які їх проводять. Аргентина, наприклад, від приватизації отримала понад 9 млрд доларів США прибутку, Бразилія — 24 млрд доларів, Мексика — 16 млрд доларів. Переважна більшість підприємств цих країн за­лишилася зорієнтованою на відповідні державні програми. При­ватизація в цих країнах проходила у відповідності з розроблени­ми урядами і затвердженими парламентами державними програмами.

В Україні програма приватизації майже щорічно не викону­ється. Так, у першому півріччі 1998 р. передбачалось одержати від продажу об’єктів 550 млн гривень до бюджету, а надійшло лише 80 млн. Не виконана програма і в 2001 р. Цей процес про­довжує залишатися одним із найбільш уражених кримінальними проявами. Особливо розповсюдженими тут стали такі правопо­рушення як несвоєчасний розгляд заяв покупців, порушення пріоритетних прав трудових колективів під час вибору форми власності і способу приватизації, спроби керівників незаконно отримати контрольні пакети акцій, умисне заниження вартості майнових комплексів, несплата орендних платежів, використання позабюджетних коштів приватизації не за цільовим призначен­ням тощо. В результаті тільки за 9 місяців 1997 р. було привати­зовано більше 1500 об’єктів, майно яких оцінено в 4,2 млрд гри­вень, а в державний бюджет надійшло всього 48 млн гривень.

(Факти заниження цін у процесі приватизації практично набу­ли масового характеру. Зокрема, під час приватизації Алчевського металургійного комбінату Фонд державного майна України підписав з Українською кредитно-інвестиційною компанією уго­ду про передачу останній 338 тис. акцій підприємства (10 %) на суму 10 млн гривень, хоча його вартість, з врахуванням проведе­ної індексації, складала 79 млн грн .

За ціною основних фондів в 15 млн доларів США АТ «Прика­рпаття» було викуплено на 3 млн, АТ «Нафтохімік» приватизо­вано за 2,2 млн доларів, в той час, як його основні фонди оціню­вались у 33,4 млн.

Проникаючи в сферу приватизації, злочинність суттєво галь­мує розвиток виробництва, відволікає інвестиційні і валютні сторінка 20 ко­шти, стимулює інфляційні процеси, позбавляє державний бю­джет значної частини доходів, перешкоджає виконанню програм соціальної допомоги населенню, загострюючи всі існуючі еконо­мічні проблеми.

Практика свідчить, що основними чинниками, які сприяють активній участі криміналітету в приватизації державного майна, є відсутність належного державного контролю за цим процесом, перш за все, з боку Фонду державного майна і його регіональних відділень, держадміністрацій, корумпованість окремих посадових осіб органів державної влади, які уповноважені контролювати зміну форми власності, а також низький рівень організаційно- управлінської і контрольної роботи.

Приватизація в Україні пройшла багато етапів і здійснювалась у різних формах і різними способами. Значна частина державного майна була «передана» комерційним структурам ще до початку врегульованої законом приватизації. Фонд державного майна України з початку приватизації проводив розпродаж майнових комплексів України, які, згідно з чинним законодавством, прива­тизації не підлягали. Ряд об’єктів приватизації у 1995 р. було продано за старими цінами, або у період дії мораторію. Набули розповсюдження зловживання з коштами фонду приватизації. За даними Державної контрольно-ревізійної служби України, лише у січні-квітні 1996 р. виявлено незаконно витрачених коштів по­забюджетного фонду приватизації на загальну суму 18 млн гри­вень.

Така ситуація не випадкова, викликана вона певною мірою правовою неврегульованістю багатьох сторін діяльності Фонду. Достатньо сказати, що в своїй роботі Фонд керувався тимчасовим положенням протягом 5 років, тобто саме тоді, коли проводилась так звана мала приватизація. Державна програма приватизації на 1996 р. Верховною Радою взагалі не затверджувалась, а в 1997 р. вона вступила в силу тільки з 10 червня.

Законодавство про приватизацію залишається до цього часу недосконалим. Законотворення йде повільно і непослідовно, на­явна законодавча база суперечлива, а з багатьох важливих аспек­тів взагалі відсутня. Для здійснення реформування власності в Україні, проведення на цій основі подальших економічних ре­форм, необхідно прийняти понад 50 законів та інших норматив­но-правових актів, які б регламентували цей процес на відповід­ному державному рівні і виключали можливість зловживань.

Запозичена з-за кордону така форма приватизації, як акціонування, не могла бути для України повністю прийнятною. Як свід­чить сторінка 21 практика, в переважній більшості випадків головами прав­лінь акціонерних товариств залишаються колишні керівники під­приємств. Відсутність гласності, реального механізму контролю з боку громадськості за процесами приватизації створили умови для зловживань з боку голів правлінь акціонерних товариств. По суті, багато державних підприємств перетворені на «кишенькові» підприємства корумпованих чиновників. Підприємницька ініціа­тива засновників-власників і членів трудового колективу «при­душується» традиційним адмініструванням з боку голови прав­ління, інтереси якого зосереджені на перерозподілі акціонерної власності з урахуванням власних інтересів. Здійснена шляхом формального перетворення державних підприємств на акціонер­ні, така приватизація реально не означає переходу до приватної власності у формі акціонерної. На відміну від капіталістичної ак­ціонерної власності, створеної через добровільне об’єднання приватних індивідуальних капіталів, постсоціалістична акціонер­на власність створена на базі державної власності централізовано-примусовими рішеннями.

Найбільше зловживань пов’язано з так званою «ваучерною» приватизацією, коли за безцінь можна було одержати фактично у власне розпорядження солідні пакети акцій великих підприємств/ За такої приватизації порушення були пов’язані з оцінкою об’єктів, з одержанням ліцензій, роботою з приватизаційними майновими сертифікатами та з друкуванням цінних паперів, які потім обмінювались на ваучери, формальною участю в аукціо­нах. Після одержання акцій конкретних підприємств, їх, як пра­вило,. перейменовували, а пакети акцій продавали за живі гроші.

На сучасному етапі в Україні проходить грошова приватиза­ція, але цей процес належним чином не врегульованої Він повинен передбачати: створення стабільної нормативно-правової ба­зи, яка гарантувала б право власності; механізм взаємодії і поєднання процесів приватизації і структурної перебудови економіки; науково обгрунтовані підходи до політики формування і розвитку державного сектора економіки (зокрема, надання під­приємствам статусу «казенних»); розроблення чітких правових механізмів придбання у власність земельних ділянок під і об’єктами приватизації (в тому числі й для іноземних інвесторів); створення сприятливих умов для вкладання коштів зовнішніх інвесторів у розвиток приватизованих підприємств та участі в самій приватизації; термінове усунення колізій в чинному законодавстві; створення системи соціального контролю за приватизаційним процесом. сторінка 22 Сьогодні винайдено нову форму «тіньової» приватизації через схему банкрутства (спочатку банкрутство, як правило, підставне, а потім — заставні аукціони). «Першопрохідником» такої хитрої псевдоприватизації стала компанія «Луганськ-обленерго», а потім одна з найбільших в Україні теплових енергогенеруючих компаній «Донбасенерго». У квітні 2001 р. за газові борги в 158 млн гривень були продані Курахівська, Луганська і Зуївська ТЕС. У травні 2001 р. була спроба продати за борги 49 % акцій ЗАТ «Русава» — і лише втручання правоохоронних органів, засобів масової інформа­ції призупинило цей процес. Кримінальне забарвлення такої «при­ватизації» виражається у спробі офіційно купити збанкрутілі під­приємства в декілька разів дешевше їх ринкової ціни.

«Не державою і не в державних інтересах розробляється біль­шість сценаріїв у сфері приватизації, — зазначив Президент України Л. Д. Кучма. — Розтягується, розпродається за безцінь державна власність. Приватизація стала чи не найбільш спекуля­тивною сферою для «відмивання брудних грошей», беззаборон­ної і безкарної сваволі тіньового капіталу. Поки що є не прави­лом, а винятками... конкурсні продажі акцій під інвестиційні зобов’язання. З виставлених на такий продаж 224 пакетів акцій Фонд держмайна уклав договорів лише на 16 відсотків. Не вико­нується кожна третя угода купівлі-продажу. Великі пакети інвес­тиційно привабливих підприємств скуповуються через офшорні компанії. Це дає змогу приховувати як реальних власників кош­тів, так і джерела їх походження»^I.

Одним із профілактичних заходів протидії зловживанням має бу­ти суттєве покращення інформаційного висвітлення приватизаційних процесів, що значною мірою надасть можливість забезпечити: від­критість і гласність процесів підготовки та проведення приватизації; відстеження перебігу приватизації як в цілому, так і в розрізі галузей народного господарства, а також у розрізі окремих регіонів; отри­мання інформації про післяприватизаційну діяльність підприємств з метою виявлення позитивних і негативних наслідків приватизації, а також розробку стратегії їх підтримки в умовах ринкової економіки.

Цілий комплекс причин економічних правопорушень сформу­вався в базовому секторі економіки України — паливно-енерге­тичному, складовими якого є енергетична, вугільна та нафтогазо­ва галузі, де зосереджено одну третину основних фондів промис­ловості країни. сторінка 23.

Негативні процеси, пов’язані з приватизацією обленерго, дія­льністю посередницьких структур, невиконанням договірних зобов’язань, системними несплатами за споживчу енергію створи­ли умови для тінізації та криміналізації цієї галузі/

Внаслідок зазначених факторів електроенергетика попала під тиск тривалої платіжної кризи, яку ретранслювала на інші галузі паливно-енергетичного комплексу. У 1998 р. грошовими кошта­ми було оплачено лише 15,5 відсотків спожитої електроенергії, а у 1999 — 18,2 відсотка. У 2000 р., завдяки прийняттю Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про електро­енергетику» та низки актів Кабінету Міністрів України, ситуацію вдалося дещо покращити. Збір платежів за спожиту електричну енергію грошовими коштами збільшився до 52,3 відсотка.

Важливе стратегічне значення для економіки держави та її без­пеки має нафтогазова та вугільно-промислова галузі. Нафтогазовий комплекс України налічує 242 підприємства, в тому числі 169 від­критих, 13 орендних, 11 колективних та 34 державних товариства.

За даними Міністерства палива та енергетики України, в 2000 р. видобуток енергоносіїв складав: газу — 18,1 млрд м³ нафти, враховуючи газовий конденсат, — 3,6 млн т, що складає 97,0 % від рівня видобутку 1999 року.

Україна має 3,8 тис. км магістральних нафтопроводів, по яких постачається транзитом понад 50 млн т нафти на рік. Через порти України транзит нафти на експорт становить понад 10 млн т на рік. Нафтопереробну галузь України можна порівняти з потужно­стями (більше 50 млн т) таких компаній світового ринку, як «Шелл», «Амоко», «Ексон», «Мобіл». Однак глибина переробки нафти на нафтопереробних заводах (НПЗ) складає лише 65 %, тоді як у Західній Європі — 78—80 %.

Останнім часом значно змінилася схема поставок. Якщо у

1999. р. основний потік давальницької нафти на заводи забезпечу­вали посередники між російськими нафтовими компаніями та українськими НПЗ, то у 2000 р. російські нафтові компанії поста­чали нафту самостійно. Загальна кількість давальницької нафти у

2000. р. збільшилась (у порівнянні з 1999 роком) з 79,1 % до 89,5 %. Із загального видобутку газу в Україні у 2000 р. (18,1 млрд куб. м) підприємствами Національної акціонерної ком­панії (НАК) «Нафтогаз України» видобуто 17,5 млрд куб. м, при­чому дочірньою компанією (ДК) «Укргазвидобування» забезпе­чено 75 % об’ємів видобутку газу в державі.

Провідним підприємством паливно-енергетичного комплексу України є дочірня компанія НАК «Нафтогаз України» — «Укртрансгаз». сторінка 24. Її газотранспортна система — друга за потужністю у Європі (після системи РАТ «Газпром»). Вона включає 35 тис. км газопроводів, 12 підземних сховищ газу та 71 компресорну стан­цію. По ній здійснюється основний транзит експортних поставок російського газу в Європу.

Вугільна промисловість України є невід’ємною складовою комплексу базових галузей економіки, яка забезпечує потреби ві­тчизняної металургії у технологічній сировині для коксохімічних заводів на 81,2 відсотка, а також постачає паливо населенню та на комунально-побутові потреби інших споживачів.

У структурі запасів органічного палива України вугілля скла­дає 95 відсотків і є єдиним енергоносієм, який держава має в об­сягах, потенційно достатніх для повного забезпечення власних потреб. Частка вугільної промисловості у загальному обсязі ви­робництва промисловості України у 2000 р. складала понад 5 від­сотків. Вугільна промисловість України має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд. Кожна третя шахта експлуатується понад 50 років. Середня глибина розробки вугільних пластів пе­ревищує 6000 метрів. Майже 85 відсотків шахт надміру газонос­ні, третина шахт розробляють пласти, небезпечні щодо раптових викидів вугілля і газу та схильні до самозаймання, на більшості шахт розробляються пласти, небезпечні щодо вибухів вугільного пилу.

У 2000 р. видобуток вугілля в Україні забезпечували 200 шахт та шахтоуправлінь. У загальній структурі виробництва вугільна продукція, яка постачається коксохімічним заводам на коксуван­ня, займає майже 50 відсотків. Решта спрямовується тепловим електростанціям на комунально-побутові потреби. Впродовж ба­гатьох років державна політика стосовно видобутку вугілля бу­дувалася на створенні пільгових умов розвитку виробничого по­тенціалу вугільної галузі. Отримані збитки вугледобувних під­приємств покривалися дотацією з державного бюджету, яка в де­які роки становила 200 відсотків до оптової ціни вугільної про­дукції. Однак у 1995 р. бюджетне фінансування вугільної проми­словості було повністю припинено.

Кризовий стан у галузі вплинув на обсяг вуглевидобутку, який знизився з 164,8 млн т у 1990 році до 80,3 млн т у 2000 р., або бі­льше ніж удвічі, що, в свою чергу, негативно вплинуло на конкурентоздатність вітчизняних вугледобувних підприємств.

За таких умов не задовольняються потреби народного госпо­дарства України у вугільній продукції власного виробництва. Спостерігається перевищення імпорту вугілля над експортом. сторінка 25.

Серед причин, що призвели вугледобувні підприємства до кризового стану, слід назвати:

• нецільове використання коштів державної підтримки па по­гашення заборгованості з податків, страхових внесків, фінансо­вих санкцій, кредиторської заборгованості за отримані ресурси й послуги та інші витрати, не передбачені діючим законодавством;

• порушення чинного порядку проведення тендерів із закупі­влі обладнання за рахунок бюджетних коштів.

(Недосконалість фінансово-економічних важелів у роботі ПЕК, зо­крема бартерні операції, взаємозаліки, дотації та субвенції, сприяють ухиленню від сплати податків, «відмиванню» грошових коштів іі створюють умови для корупції та зловживань посадовими особами.

Аналіз оперативних обставин, які склалися в паливно- енергетичному комплексі України, свідчить про значну його криміналізацію, насамперед тих суб’єктів господарювання, які займаються постачанням та реалізацією газу, нафти та нафтопро­дуктів, вугілля та електроенергії.

Правоохоронними органами України 2(Ю0 року у галузях ПЕК викрито понад 6,2 тис. злочинів, у т. ч. на підприємствах та в органі­заціях електроенергетики — 2,7 тис., паливної промисловості — 1,7 тис., вугільної— 1,2 тис., нафтопереробної і газової — 0,6 тис. -

Керівники та матеріально відповідальні особи суб’єктів гос­подарювання використовують різноманітні механізми протипра­вної фінансово-господарської діяльності з метою особистого зба­гачення, отримання неконтрольованих державою прибутків, вивозу за межі України грошових коштів та товарно-матеріаль­них цінностей.

(Найпоширенішими правопорушеннями практично в усіх галу­зях ПЕК є: І

• розкрадання державного або колективного майна в особли-1 во великих розмірах;

• нецільове використання бюджетних коштів;

• хабарництво;

• ухилення від сплати податків;

• навмисне укладання збиткових угод з комерційними структурами;

• безпідставне кредитування комерційних структур за рахунок державних енергоносіїв; фальсифікація документів під час реалізації енергоносіїв;

• незаконне отримання окремими посадовими особами пільгових умов підприємницької діяльності (через використання «зв’язків», підкупу тощо); сторінка 26

• порушення встановлених чинним законодавством норм щодо умов і правил підприємницької діяльності, у тому числі по­рядку використання бюджетних коштів;

• протиправне відчуження та заволодіння майном на свою користь та на користь інших осіб; зловживання, приватизуючи державне майно.

Значно активізувався процес криміналізації на ринку нафти і газу, чому сприяють:

відміна державної монополії на виготовлення і реалізацію на­фтопродуктів та руйнування системи контролю з боку податко­вих та правоохоронних органів;

впровадження посадовими особами енергогенеруючих компа­ній вексельної схеми розрахунків за відпущені енергоносії; неефективна система сертифікації бензину; недосконалість порядку передавання розвіданих родовищ ко­рисних копалин для промислового освоєння, передбаченого По­становою Кабінету Міністрів України «Про порядок передачі розвіданих родовищ корисних копалин для промислового при­значення» від 14 лютого 1995 р. № 14, що дозволяє безпідставно отримувати комерційним структурам разом з надрами і майнові об’єкти, свердловини з видобутку нафти і газу та неконтрольовані державою прибутки;

недосконалість порядку сплати збору від продажу паливно- мастильних матеріалів у розмірі 7 % з виручки від реалізації па­лива кінцевому споживачу, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок збору та використання коштів для фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом, реконстру­кцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування» від 2 лютого 1993 р. № 83, що дає можливість, продаючи дрібний опт (бензовозами) палива, вносити завідомо неправдиві відомості в угоду купівлі-продажу щодо сплати цього збору.

Характерною рисою злочинності у сфері ПЕК України є на­буття нею ознак організованої.

Так, у 2000 р. порушено 39 кримінальних справ у нафтогазо­вій та вугільній промисловості, викрито 304 особи, які вчинили злочини у складі груп.

Лише за І квартал 2001 року на об’єктах ПЕК правоохоронни­ми органами виявлено 2,1 тис. корисливих злочинів, у т. ч. — 1,1 тис. тяжких, 654 посадових (99 фактів хабарництва), 703 роз­крадання, 239 з яких у великих і особливо великих розмірах. Ви­крито понад 1,7 тис. осіб, причетних до скоєння злочинів, у т.ч. сторінка 27 , 487 керівників різного рівня. Сума матеріальних збитків, завданих злочинними діями, складає 72 млн грн, з яких тільки 57 млн грн, або 79 %, відшкодовано.

Найбільших збитків державі завдають посадові особи підпри­ємств, застосовуючи безгрошові схеми розрахунків із залученням комерційних посередників, у тому числі вексельних розрахунків та переуступки прав отримання боргів вітчизняними виробника­ми комерційним структурам.

Основною причиною кризового стану розрахунків за енерго­носії та з державним бюджетом, як показує аналіз результатів, проведених правоохоронними та контролюючими органами заходів, інформації та висновків спеціалістів інших міністерств і відомств щодо боротьби з корисливими злочинами на об’єктах паливно-енергетичного комплексу, залишається застосування безгрошових форм розрахунків за відсутністю загального поряд­ку і системи використання, прозорості та неможливості їх фінан­сового аналізу.

,У схеми розрахунків за енергоносії, обладнання, ремонтні ро­боти тощо залучаються десятки посередників, діяльність яких у більшості випадків направлена на отримання надприбутків. Адже до зазначених схем залучаються ті комерційні структури, які створені за участю посадових осіб підприємств—виробників або залучені з метою реалізації ліквідної продукції підприємства- виробника, яке в свою чергу навмисне не виконує зобов’язання перед державою, а комерційні структури, не розрахувавшись, в цей час обертають його майно та грошові кошти на свою користь.

Перевірками НАК «Нафтогаз України» та підприємств, уста­нов і організацій нафтогазового комплексу України, які входять до сфери її адміністрування, проведеними працівниками Голов-КРУ України в 1999—2000 роках, виявлено незаконні витрати, недостачі та розкрадання на 94 підприємствах Компанії на зага­льну суму 360 млн грн. у тому числі:

• незаконних і не за цільовим призначенням проведених ви­трат на 42 підприємствах та філіях на суму 43,4 млн грн;

• недостач грошових коштів і матеріальних цінностей на 59 підприємствах на суму 4,1 млн грн;

• вчинення збитків несанкціонованим відбором газу та не­сплатою за нього — 312,5 млн грн.

У І кварталі 2001 р. понад 1,0 тис. корисливих злочинів ви­крито на об’єктах електроенергетики, у т. ч. 497 тяжких, 334 по­садових (49 фактів хабарництва), 225 розкрадань, 105 з яких у ве­ликих і особливо великих розмірах. Викрито 844 особи, які були сторінка 28 причетні до скоєння злочинів, у т. ч. 210 керівників і 92 фінан­сово-бухгалтерських працівника. Сума матеріальних збитків від скоєних злочинів складає 55 млн гривень.

Продовжують мати місце порушення порядку і умов розраху­нків за енергоносії, зокрема, електроенергію. Значного розпо­всюдження набули факти перерахування посадовими особами обленерго грошових коштів, які належать енергогенеруючим компаніям (виробникам електроенергії), на депозитні та факто­рингові рахунки для викупу власних векселів і поточні потреби (придбання транспортних засобів, оргтехніки, виплату доплат і премій, погашення кредитів, розрахунки з комерційними струк­турами тощо)^

Мають місце факти розкрадання та безоблікового використання електроенергії. Протягом останніх років обсяги викраденої елек­троенергії збільшилися майже вдвічі і складають щорічно майже 7 млрд кВт • год, хоча фактичні збитки значно більші.

У вугільній галузі України у І кварталі 2002 року правоохо­ронними органами викрито 372 корисливих злочини, з яких 151 — посадовий, у т. ч. 22 — хабарництво, 183 — розкрадан­ня державного та колективного майна. Викрито 241 особу, при­четну до скоєння злочинів, серед яких 57 керівників та 26 фінан­сово-бухгалтерських працівників. Злочинними діями державі за­вдано збитків на суму понад 10,6 млн грн.

Збільшилась кількість випадків фальсифікації посадовими особами документів, що відображають фінансово-господарську діяльність підприємств, з метою зменшення сум платежів до держбюджету, незаконного отримання бюджетних коштів, їх не­цільового використання та розкрадання.¹

Аналогічні зловживання допускаються зі споживачами та по­стачанням паливних ресурсів, де у І кварталі 2001 р. викрито 712 корисливих злочинів, з них 391 тяжкий, 169 посадових злочинів (28 фактів хабарництва), 290 розкрадань, у т. ч. 106 у великих та особливо великих розмірах. Викрито 648 осіб, причетних до ско­єння злочинів, з яких 219 керівників та 115 фінансово- бухгалтерських працівників. Сума збитків від скоєних злочинів склала 6,7 млн грн.

Набувають поширення факти, коли злочинці підключаються До магістральних трубопроводів і викрадають таким чином наф­топродукти, які реалізують через комерційні АЗС.

Гострою залишається проблема незаконного переміщення че­рез державний кордон України енергоносіїв. Протягом 2000 року Митниками виявлено 362 факти незаконного переміщення бензину сторінка 29 на суму 415,4 тис. грн, 342 — дизпалива на суму 1,6 млн грн та вугілля на суму 6,4 тис. гривень. Переважна більшість неза­конного переміщення нафтопродуктів здійснювалася, використовуючи підроблені документи або документи, одержані незакон­ним шляхом.

Згідно зі ст. 37 Митного кодексу України, переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає ми­тному оформленню.

У 2000 році з енергосистеми України до енергосистем сусід­ніх держав передано 4,8 млрд кВт год електроенергії вартістю 116,6 млн дол. США та в енергосистему України надійшло 3,4 млрд кВт • год електроенергії вартістю 89,2 млн доларів США. Митне оформлення у цьому разі здійснено лише на 37 % зазначених обсягів електроенергії. Решта обсягів не декларува­лась, оскільки ці обсяги електроенергії переміщено через митний кордон України за договорами про паралельну роботу енергосис­тем України, Російської Федерації, Білорусі та Молдови. В ре­зультаті до Державного бюджету не сплачено належних платежів у розмірі близько 20 млн доларів США.

Проблемою залишається також те, що 11 пунктів вимірюван­ня, по яких здійснюється прийняття-передача природного газу в систему газопроводів України, та 32 пункти вимірювання на міждержавних лініях електропередач, розташовані за межами України. Через відсутність таких пунктів вимірювання на україн­ській території («на вході») фактично неможливо здійснювати контроль за показниками приладів щодо переміщення природно­го газу та електроенергії через митний кордон України.

Значними є порушення податкового законодавства.) Лише за 4 місяці 2001 р. підрозділами податкової міліції під час перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, що працюють у сфері ПЕК, виявлено 260 таких фактів, вилучено товарів та майна на суму 19,8 млн грн та готівкових коштів на суму 2,7 млн гривень.

За даними Державної податкової адміністрації України, ста­ном на 1.05.2001 року суми недоїмки за галузями економіки ста­новлять:

електроенергетична — 1,6 млрд грн;

нафтодобувна та нафтопереробна — 94,8 млн грн;

газова — 770,7 млн грн;

вугільна — 1,3 млрд грн. сторінка 30

Причинами та умовами скоєння правопорушень у податковій сфері, як паливно-енергетичного комплексу зокрема, так і в цілому, є що концептуально чинна нормативно-правова база, яка регулює цю сферу, направлена не на стимулювання приват­ні' ініціативи та розширення виробництва, а на формування дер­жавного бюджету, тобто наявним є превалювання фіскальної фу­нкції,¹ про що свідчать високі ставки податків на доходи як юридичних, так і фізичних осіб, податки на додану вартість то­що. Девіантну поведінку суб’єктів господарювання стимулює ці­лий ряд факторів, серед яких: нестабільність і недосконалість по­даткової системи, високі ставки та значна кількість податків; жорстка фінансова політика; штучне підтримання співвідношен­ня національної валюти відносно долара; водночас причиною скоєння податкових правопорушень є те, що податкове законо­давство не завжди відповідає основним принципам законодавства (всезагальності, неупередженості, постійності), що знищує пре­стиж та авторитет цих законів¹. Більше того, чинні нормативно- правові акти жорсткого фіскального характеру сприяють тінізації економіки, стримують процеси соціальної мобільності, форму­вання «середнього класу» суспільства. Апріорно в цих актах за­кладений протестний компонент, який проявляється на індивіду­альному рівні девіантною поведінкою.

Особливо гострою залишається проблема розрахунків з бю­джетом підприємств ПЕК. Цьому сприяють:

• обтяжлива структура управління галузями поряд з позбав­ленням статусу юридичної особи видобувних, газо-нафто- транспортуючих підприємств та електричних станцій призвела до того, що фактично виробники (власники) продукції і послуг, які є одночасно платниками податків, були позбавлені можливості брати участь у розподілі отриманої виручки, а також законного права вимагати повернення боргу. Це пов’язано з тим, що основ­ними дебіторами підприємств ПЕК є апарати управління енерго- генеруючих компаній;

• діюча схема платежів, згідно з якою кошти спочатку Централізуються на розподільчих рахунках компаній, а потім у «ручному» режимі розподіляються між виробниками продукції та послуг, призвела до викривлення системи цивільно-правових відносин, які повинні діяти у ринковій економіці. За такої схеми права вимоги та забезпечення боргу позбавлені як виробники продукції (платники податків), так і державні органи стягнення сторінка 31

(державна податкова служба, державна виконавча служба, Пенсійний фонд України), оскільки, за відсутністю угод купівлі продажу продукції між її виробником та його органом управління (компанією), втрачається можливість звернення стягнення недоїмки підприємства на активи його дебітора;

• запровадження розподільчих рахунків та інших соціальних рахунків із захищеним статусом, що не дає можливості органа стягнення списувати кошти із цих рахунків у рахунок погашення податкового боргу відповідно до наданих їм діючим законодавством повноважень;

• відсутність об’єктивних і сталих алгоритмів розподілу коштів з розподільчих рахунків енергопостачальних компаній, а також «ручне» управління грошовими потоками не дають можливості підприємствам ПЕК накопичувати кошти і своєчасно здійснювати поточні податкові платежі, що призводить до зростання недоїмки та пені. Лише у другому півріччі 2000 року алгоритм розподілу коштів з розподільчих рахунків учасників енергоринку змінювався майже 70 разів.