2. Злочини, що скоюються у сфері підприємницької діяльності

Серед таких злочинів найбільшого поширення набули

Порушення порядку зайняття господарською діяльністю (ст. 202 КК)

У разі застосування цієї норми на практиці виникають значні труднощі. Вона, наприклад, не охоплює незаконну лікувальну ді­яльність, відповідальність за яку передбачена ст. 138 КК. Не ква­ліфікується по ст. 202 КК і зайняття забороненими видами діяль­ності, такими як виготовлення зброї, наркотиків і т. ін. (Кри­мінальна відповідальність за них передбачена іншими статтями кодексу). Сторінка 146 Тому елементи складу цього злочину мають свої особ­ливості. Його об’єктом є порядок заснування і функціонування підприємницької структури, тобто реєстрації й ліцензування під­приємницької та іншої господарської діяльності.

Об’єктивна сторона злочину виражається у порушенні поряд­ку зайняття господарською діяльністю, тобто:

• здійснення підприємницької діяльності без державної ре­єстрації;

• здійснення такої діяльності без встановленого законодавст­вом ліцензування;

• здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов ліцен­зування.

Суб’єктом злочину може бути як фізична осудна особа, так і службовці юридичних осіб, які порушують умови ліцензу­вання.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Частина друга цієї статті передбачає кримінальну відпові­дальність за здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних па­перів, операцій небанківських фінансових установ без держав­ної реєстрації або без спеціального дозволу, одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензу­вання, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах.

Така діяльність регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність», а також нормативно-правовими актами Національного банку України. Іх порушення і тягне за собою один із видів юридичної відповідальності.

Відповідно до ст. 2 Закону під банківською діяльністю слід розуміти залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юри­дичних осіб та розміщення їхніх коштів від свого імені, на влас­них умовах, відкриття і ведення банківських рахунків.

Об’єктом цього злочину виступають суспільні відносини у сфері банківської діяльності.

Об’єктивна сторона виражається в: а) здійсненні банківської діяльності без реєстрації або ліцензії; б) здійсненні такої діяльно­сті з порушенням умов ліцензування; в) отриманні доходу у ве­ликих розмірах.

Суб’єкт злочину — засновник такого банку.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Ці діяння караються штрафом, виправними роботами або об­меженням волі на строк до 3-х років. Сторінка 147

Зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК)

Передбачений ст. 203 КК злочин посягає на встановлений у державі порядок зайняття господарською діяльністю. Це означає, що зайняття діяльністю, щодо якої є спеціальна заборона, вста­новлена законом, становить склад цього злочину. Таким чином, його об’єктом є встановлений законодавством України порядок зайняття дозволеними видами господарської діяльності.

Об’єктивна сторона злочину виражається у зайнятті забороне­ною господарською діяльністю.

Види такої діяльності передбачені ст. 4 Закону України «Про підприємництво». Це діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї і боєприпасів до неї, вибухових речовин, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, а також діяльність, пов’язана з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою; діяль­ність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв’язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв’язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомо­гою національних ракет-носіїв або національних космічних апа­ратів); виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги мало­забезпеченим громадянам. До забороненої підприємницької діяльності відноситься також діяльність, пов’язана з виробницт­вом моторних сумішевих бензинів (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) із вмістом не менше як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок абсолютованого технічного спирту з виробництвом зазначених вище високоактивних кисне­вмісних добавок.

Разом з тим, треба мати на увазі, що зайняття діяльністю, що підлягає ліцензуванню, без відповідної ліцензії кваліфікується по ст. 202 КК України.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 203 КК, ха­рактеризується тільки прямим умислом. Його суб’єктом може бути будь-яка осудна особа.

Кваліфікуючими ознаками зазначеного злочину є дії, пов'язані з отриманням доходу у великих розмірах, або якщо вони були Сторінка 148 вчинені особою, раніше судимою за такий же злочин. В залежно­сті від цього ст. 203 КК передбачає покарання: від накладання штрафу за частиною першою до обмеження волі на строк до 5-ти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років за частиною другою ст. 203 КК.

Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК)

Цей злочин передбачає діяння, що пов’язані зі створенням або придбанням суб’єктів підприємницької діяльності, з метою при­криття незаконної діяльності.

Фіктивне підприємництво часто є формою легалізації крупних шахрайських акцій. Офіційна реєстрація фірми дає можливість її засновникам більш-менш спокійно займатися обманом держави: одержувати кредити, залучати грошові збереження населення та інше. Але треба мати на увазі, що розкрадання у формі шахрайс­тва не включає в число обов’язкових ознак створення фіктивної комерційної організації, головне, щоб в результаті такого обману винному добровільно було передане чуже майно. На відміну від шахрайства, сутність обману у фіктивному підприємництві поля­гає у створенні комерційної організації, статутні завдання якої ніколи не будуть виконані. Цей склад злочину посягає не на вла­сність, а на встановлений законом порядок господарської діяль­ності.

Об’єктом злочину є встановлений в державі порядок здійс­нення підприємницької діяльності.

Об’єктивна сторона злочину полягає в незаконному створенні юридичної особи або придбанні такої юридичної особи.

Суб’єктом злочину може бути:

• фізична осудна особа, яка виступає як засновник або набу­вач суб’єкта — юридичної особи, або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє такий суб’єкт;

• службова особа, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи;

• власник юридичної особи, який прийняв таке рішення.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Покарання за злочин за ч. І ст. 205 КК передбачає штраф до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або об­меження волі на строк до 3-х років; за ч. II ст. 205 КК — позбав­лення волі на строк від 3-х до 5-ти років.

Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК)

Об’єктом злочину є чинний порядок здійснення господарської діяльності та право громадян на свободу цієї діяльності в Україні. Сторінка 149

Об’єктивна сторона злочину полягає у протиправній вимозі припинити або обмежити законну господарську діяльність або укласти угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання (не­виконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежи­ти законні права та інтереси суб’єкта господарської діяльності. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є поєднання такої протидії з погрозою насильства над потерпілим або пошкоджен­ня чи знищення його майна.

Суб’єкт злочину — будь-яка осудна фізична особа, а його суб’єктивна сторона характеризується тільки прямим умислом.

Частина II статті 206 КК встановлює посилену відповідаль­ність (позбавлення волі від 3-х до 5-ти років) за дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкод­жень.

При вчиненні протидії законній господарській діяльності з бо­ку організованої злочинної групи або службовою особою, або по­єднаної з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, чи такої, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі нас­лідки, — термін позбавлення волі збільшується до 10 років (ч. III ст. 206 КК).

Легалізація («відмивання») грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК)

Злочинність цього діяння тобто його об’єктивної сторони ви­значають такі ознаки (дії): 1) вчинення фінансових операцій з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом;

2. використання зазначених коштів для здійснення підприємни­цької або іншої господарської діяльності; 3) створення організо­ваних груп для легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

У практичному плані легалізація грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, відбувається різними способами — від торгі­влі наркотиками, порнобізнесом до торгівлі зброєю.

Найбільш тісно таке «відмивання» пов’язане з тіньовою еко­номікою, яка є основним джерелом накопичення «брудних» гро­шей. Якраз ці кошти стали основним підгрунтям тіньової еконо­міки. Ці явища нерозривно пов’язані між собою.

28 листопада 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про попередження і протидію легалізації («відмиванню») над­ходжень, одержаних злочинним шляхом», який поряд зі ст. 209 КК, стали основними законодавчими актами України, направле­ними на боротьбу з «відмиванням» «брудних» грошей. Сторінка 150

Стаття цього закону дає спрощений перелік операцій з фінан­совими коштами, які можуть бути сумнівними, мати ознаки зло­чинів і підлягають обов’язковому моніторингу. Це:

• перерахування грошей на анонімний (номерний) рахунок за кордон і навпаки, а також — в офшор; фінансові трансакції за участі резидентів «неспівпрацюючих» держав; операції з ЛОР- рахунків; перерахування грошей за кордон за відсутності зовніш­ньоекономічного контракту;

• купівля-продаж чеків, дорожніх чеків тощо за «готівку»; перерахування грошей на рахунок «готівкою» з їхнім подальшим перерахуванням цього ж або наступного операційного дня третій особі; розрахунки з юридичними особами, період діяльності яких не перевищує трьох місяців із дня реєстрації; відкриття рахунку з внесенням на нього грошей на користь третьої особи;

• обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу; купівля-продаж цінних паперів за «готівку»; виплати виграшів у казино, лотерею, страхових премій тощо.

Під моніторинг в Україні будь-яка з перерахованих фінансо­вих операцій підпадає лише в тому випадку, якщо її ціна переви­щує або дорівнює 300 тис. безготівкових або 100 тис. готівкових гривень. Ситуація явно ліберальніша, ніж у Росії (там контролю­ють усі операції, що дорівнюють або перевищують 600 тис. руб­лів, — незалежно від форми розрахунку).

Об’єктом цього злочину є встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької та іншої господар­ської діяльності, а також нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, а його предметом — грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом.

Об’єктивна сторона цього злочину проявляється у таких діях:

• легалізації коштів, шляхом вчинення незаконних фінансо­вих операцій з грошовими коштами або майном, здобутими заві­домо злочинним шляхом;

• використанні таких коштів і майна для здійснення підпри­ємницької діяльності;

• створенні організаційних груп для легалізації коштів і май­на, здобутих злочинним шляхом.

Суб’єктом злочину є будь-яка осудна фізична особа, яка дося­гла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел

Стаття 209 КК передбачає такі кваліфікаційні ознаки злочину: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб. В залежності від цього передбачено і покарання: Сторінка 151

• за ч. І ст. 209 КК — штраф або обмеження волі на строк від 3х до 5-ти років або позбавлення волі на строк до 3-х років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих заві­домо злочинним шляхом;

• за ч. II 209 КК — позбавлення волі на строк від 5-ти до 12-ти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК)

Об’єктом цього злочину є встановлений у державі порядок здійснення операцій з металобрухтом у сфері господарської дія­льності. Така діяльність регулюється Законом України «Про ме­талобрухт» від 5 травня 1999 р.

Металобрухти — це непридатні для прямого використання вироби із металів, які внаслідок фізичного зносу втратили екс­плуатаційну цінність або мають непоправний брак. Це також від­ходи від виробництва та обробки металів.

З об’єктивної сторони злочин може виразитись у трьох діях:

• здійсненні операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без ліцензії;

• наданні приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту;

• організації незаконних пунктів прийому, схову та збуту ме­талобрухту.

Поняття «операції з металобрухтом» включає в себе збирання, заготівлю, переробку, транспортування, реалізацію та металур­гійну переробку металів.

Суб’єкт злочину загальний — будь-яка осудна особа.

Злочин може бути скоєний тільки з прямим умислом. Його кваліфікуючою ознакою є скоєння особою, яка раніше була су­дима за такий же злочин.

В залежності від кваліфікації передбачено і покарання: від штрафу або громадських робіт за частиною першою до крупного штрафу або обмеження волі на строк до 3-х років за частиною другою ст. 213 КК.

Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння (ст. 214 КК)

Такі порушення тягнуть за собою кримінальну відповідаль­ність лише у випадку вчинення їх у великому розмірі, який від­повідно до примітки до ст. 214 КК повинен перевищувати 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Сторінка 152

Об’єктом цього злочину є встановлений законодавством України порядок видобутку, обігу та здачі на афінаж або обов’язкового про­дажу дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння.

Розслідуючи такі злочини, слід також керуватись Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р., вимоги якого за визначенням наявності складу злочину обов’язково ура­ховуються. Він дає визначення поняття дорогоцінних металів, яке включає в себе золото, срібло, платину і метали платинової групи у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфаб­рикати, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Ст. І цього Закону дає визначення самого поняття дорогоцін­них каменів. Це природні та штучні мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді: алмаз, рубін, сапфір, смарагд, олександрит тощо.

Об’єктивна сторона злочину виражається у двох діях:

1. ухиленні від обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу державі видобутих із надр, отриманих із вторинної си­ровини, піднятих чи знайдених предметів злочину; 2) ухиленні від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелі­рних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.

Афінаж дорогоцінних металів — це металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти.

Суб’єктом злочину може бути службова особа, на яку покла­дений обов’язок здійснення дій, передбачених ст. 214 КК.

Суб’єктивна сторона виражається тільки в прямому умислі.

Діяння, передбачені ст. 214 КК, караються штрафом від 300 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до 2-х років.

Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування (ст. 228 КК)

Безпосереднім об’єктом злочину є відносини чесної конкуре­нції в умовах ринкової економіки, що закріплено у ст. 42 Консти­туції України.

Об’єктивну сторону злочину характеризують такі дії:

• змова про штучне підвищення або підтримання цін, зни­жок, надбавок, націнок, всупереч вимогам антимонопольного за­конодавства;

• застосування насильства, заподіяння шкоди чи погрози ни­ми з метою штучної зміни або штучного фіксування цін. Сторінка 153

Таким чином, це діяння стає злочинним тільки за умови шту­чного підвищення чи підтримання цін або тарифів.

Дії, передбачені ч. 2 ст. 228 КК, полягають у вчиненні насиль­ства проти фізичної або юридичної особи, майнової чи моральної шкоди або у погрозах їх заподіяння. Обов’язковою ознакою цьо­го злочину є змова, під якою розуміється досягнення угоди між суб’єктами господарювання щодо здійснення ними узгоджених дій, передбачених диспозицією ст. 228 КК.

Суб’єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі з метою штучної зміни або фіксування цін та тарифів.

Суб’єкт злочину — будь-яка осудна особа.

Кваліфікаційними ознаками злочину є його вчинення органі­зованою групою, або особою, раніше судимою за такий же зло­чин. В залежності від цих факторів встановлена і відповідаль­ність: від штрафу або обмеження волі на строк до 3-х років за частиною першою до позбавлення волі на строк від 2-х до 5-ти років за ч. III ст. 228 КК.

Незаконне використання товарного знака (ст. 229 КК)

Кримінальна відповідальність за незаконне використання чу­жого знака для товарів чи послуг, фірмового найменування та маркування товару наступає лише за умови, що це діяння було пов’язане з отриманням доходу у великих розмірах, що еквівале­нтно сумі, яка в триста і більше разів перевищує неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян.

Його об’єктом є встановлений законодавством порядок вико­ристання товарних знаків для товарів і послуг, фірмових на­йменувань та маркування товарів. Знак для товарів чи послуг — це зареєстроване у встановленому порядку позначення, за яким товари та послуги одних власників відрізняються від однорідних товарів інших.

Під фірмовим найменуванням розуміється зареєстроване на­йменування суб’єкта господарської діяльності. Що стосується поняття «незаконних дій», то його сутність і зміст визначені у Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р.

Предметом цього злочину є: 1) чужий знак для товарів;

2. чуже фірмове найменування; 3) чуже маркування товару.

Об’єктивна сторона злочину характеризується незаконним ви­користанням чужого товарного знака, фірмового найменування або маркування товару.

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона злочину — виключно прямий умисел. Сторінка 154

Покарання за злочин: — штраф від ста до двохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або громадські виправні роботи на строк до двох років.

Порушення антимонопольного законодавства (ст. 230 КК)

Цією нормою Кримінального кодексу встановлена відповіда­льність за умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові та його територіальним органам, а також ухилення від виконання законних рішень цих органів, якщо це було пов’язано з отриман­ням доходу у великих розмірах.

Об’єктом цього злочину є встановлений чинним законодавст­вом порядок здійснення господарської діяльності в умовах рин­кової економіки і направлений на захист економічної конку­ренції.

Об’єктивна сторона злочину характеризується такими діями:

• неподанням документів чи іншої інформації Антимонопо­льному комітету,

• подання йому завідомо неправдивої інформації;

• ухиленням від виконання законних рішень і вимог зазначе­ного комітету.

Злочин вважається закінченим за вчиненням хоча б однієї з таких дій.

Суб’єктивна сторона злочину визначена у диспозиції ст. 230 КК — умисні дії або умисна бездіяльність.

Суб’єктом злочину є лише службова особа органу держав­ної влади, місцевого самоврядування, органу господарського управління та підприємств, установ і організацій всіх форм власності.

Передбачене ст. 230 КК покарання альтернативне: воно пе­редбачає штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи за­йматися певною діяльністю на строк до 5-ти років, або виправні роботи на строк до 2-х років.

Разом з тим, аналіз практики застосування цієї норми кримі­нального законодавства засвідчує, що воно потребує значного удосконалення.

У зв’язку з цим на розгляд Верховної Ради України (станом на 1.01.2003 р.) внесено законопроект «Про внесення змін в кримінальний і кримінально-процесуальний кодекси України». Він передбачає посилення відповідальності за небезпечні для суспільства злочини, пов’язані з обмеженням економічної кон­куренції. Сторінка 155

Незаконне збирання з метою використання або викорис­тання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 КК)

Ці кримінальні дії спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою їх розголошення і не­законного використання.

Необхідною ознакою цього злочину є спричинення в резуль­таті таких дій істотної шкоди суб’єкту господарювання.

Об’єктом злочину є комерційна таємниця для забезпечення чесної конкуренції між суб’єктами господарювання. Під нею слід розуміти відомості про стан виробництва, технологічні процеси, управління, фінанси, субсидії, прибутки, тощо, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання. Такі відносини регулюються законом «Про підприємства в Україні». Ним же визначено коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці. Серед них суди, органи дізнання і слідст­ва, прокуратура, Служба безпеки, податкова адміністрація, ауди­торські організації тощо.

Об’єктивна сторона злочину характеризується діями, які спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або незаконне використанням таких відомостей. Вона включає в себе і інші дії, спрямовані на отримання таких відомо­стей, в тому числі і комерційне шпигунство, підкуп, викрадання тощо.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, а для комер­ційного шпигунства обов’язковою ознакою є мета використання зібраних відомостей або їх розголошення.

Суб’єкт злочину загальний — будь-яка осудна особа.

Санкція ст. 231 КК передбачає альтернативне покарання: штраф, обмеження волі на строк до 5-ти років або позбавлення волі на строк до 3-х років.

Розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК)

Безпосередній об’єкт цього злочину такий же, як і у попере­дній нормі статті 231 КК — сфера охорони комерційної таємниці. Предмет злочину — комерційна таємниця.

Об’єктивну сторону визначено у диспозиції цієї норми. Це розголошення комерційної таємниці без згоди її власника, за умови, якщо це завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. Під розголошенням відомостей розуміється передача їх без згоди власника іншій особі.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний з корисливими чи іншими мотивами. Сторінка 156

Суб’єкт злочину — осудна особа, якій у зв’язку з професій­ною або службовою діяльністю стала відома інформація, що ста­новить комерційну таємницю.

Санкція цієї статті передбачає такі покарання: штраф з позба­вленням права обіймати певні посади чи займатися певною дія­льністю на строк до 3-х років або виправні роботи на строк до 2-х років чи позбавлення волі на той самий строк.

2. Злочини у сфері банкрутства

Абсолютно новими для кримінального законодавства України стали норми, що визначають кримінальні діяння, пов’язані з бан­крутством. Саме по собі банкрутство — необхідний продукт ри­нкової економіки. Воно не було відоме радянській економіці, але має давню історію.

Можна навести цікаву аналогію з «Руської Правди» Ярослава Мудрого (першої систематизованої кодифікації права Київської Русі). В цьому документі значна увага приділяється врегулюван­ню спірних моментів між кредитором і боржником. У ньому, зо­крема, зазначено: «коли банкрутство купця станеться через не­щасливу пригоду, а не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно — не мо­жуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів — вони можуть йому дати «прольонгату» або негайно продати разом з усім майном».

У рамках дослідження прихованого та фіктивного банкрутства можна розглядати також документ, виданий 1582 року Генріхом

3. У ньому визначається різниця між «нещасною» та «зловмис­ною» неспроможністю. Зміст документа зводився ось до чого: «Ми одержали багато скарг на справи про неспроможність і банкрутство, які почастішали в нашій державі порівняно з по­переднім часом, ті з них, які виникають в результаті збитків, заподіяних внаслідок заворушень в країні, або внаслідок корабе­льних аварій, крадіжок чи інших нещасних випадків — варті співчуття; інші — заслуговують на покарання, оскільки роб­ляться зі злим наміром тими, хто, не зазнавши ніякої шкоди, приховує своє майно, обтяжує його вдаваними заставами, пере­возить за кордон, а потім і сам тікає». Цитований уривок стосу­ється фіктивного банкрутства, поширеного, як бачимо, ще за ча­сів середньовіччя. . Сторінка 157

Фіктивне банкрутство (ст. 218 КК)

Його небезпека полягає в завідомо невиправданій заяві грома­дянина — засновника або власника суб’єкта господарської діяль­ності, а також службової особи суб’єкта господарської діяльнос­ті, а так само громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з бо­ку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завда­ли великої матеріальної шкоди.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різ­ними:

• порушення справи про банкрутство чи санація підприємст­ва в рамках провадження справи про банкрутство;

• приховання незаконного витрачання коштів;

• ліквідація, реорганізація чи приватизація з метою зміни фо­рми власності;

• уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ’єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Об’єктом злочину є встановлені державою нормативні пра­вила здійснення господарської діяльності, що стосуються забез­печення виконання зобов’язань суб’єктами господарської діяль­ності перед бюджетом і кредиторами.

Суб’єктами господарської діяльності є фізичні та юридичні особи, що здійснюють діяльність, направлену на отримання до­ходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльно­сті є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої по­стійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку ін­шу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з чинним законодавством суб’єктами господарської діяльності є:

• суб’єкти підприємницької діяльності усіх форм власності;

• неприбуткові організації: органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бю­джетів; благодійні фонди і благодійні організації, створені у по­рядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльно­сті; громадські організації, творчі спілки та політичні партії; Сторінка 158

науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади III—IV рів­нів акредитації, внесені до Державного реєстру наукових уста­нов, яким надається підтримка держави; заповідники, музеї-заповідники; пенсійні фонди; кредитні спілки, створені у поряд­ку, визначеному законом; спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб; житлово-будівельні кооперативи, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять основної дія­льності, за винятком отримання пасивних доходів; релігійні ор­ганізації, зареєстровані у порядку, передбаченому законом; інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання при­бутку.

Під терміном «службова особа суб’єкта господарської дія­льності» розуміється особа, яка постійно чи тимчасово здійс­нює функції представника влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємстві, в установі чи організації незалеж­но від форми власності посаду, пов’язану з виконанням органі­заційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’яз­ків, або виконує такі обов’язки за спеціальним повноважен­ням. Службовими особами визнаються громадяни України, іноземці або особи без громадянства, що виконують зазначені обов’язки.

Виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських обов’язків — це діяльність, пов’язана з організаці­єю господарської діяльності, зокрема виробництва; діяльність підпорядкованих осіб; розпорядження та зберігання матеріальних цінностей; виконання консультаційних функцій тощо.

Об’єктивна сторона злочину характеризується активними ді­ями суб’єкта злочину: фінансова неспроможність повинна офі­ційно декларуватись. Будь-яка інша поведінка засновника або власника суб’єкта господарської діяльності, службової особи суб’єкта господарської діяльності, або громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності, спрямована на виникнення підозри у кредиторів щодо фінансової неспроможності суб’єкта підприєм­ницької діяльності (зволікання із виконанням зобов’язань; част­кове виконання зобов’язання, невиконання зобов’язань перед бюджетом, прохання відстрочки виконання зобов’язань із зазна­ченням будь-якої іншої, крім фінансової неспроможності, причи­ни), не утворює складу злочину, передбаченого цією статтею.

Прикладом фіктивного банкрутства може служити справа ВАТ Білоцерківський шинний завод «Россава». Підприємство балансової вартості в 120 млн було продано всього за 4 млн грн. Сторінка 159

Згідно з п.8 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутст­ва, затверджених наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001 р. № 10, про наявність ознак фіктивного банкрутст­ва може свідчити ситуація, за якої на початку звітного періоду, що передував поданню заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство, були відсутні ознаки надкритичної непла­тоспроможності, тобто фактичний коефіцієнт покриття перевищу­вав одиницю при нульовій або позитивній рентабельності.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною ви­ною у формі прямого умислу: суб’єкт свідомо робить неправдиву офіційну заяву про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом і бажає приховати фактичну спроможність виконання цих вимог і зобов’язань.

Мотиви і мета злочину можуть бути різними: ухилення від виконання фінансових вимог з боку кредиторів і зобов’язань пе­ред бюджетом; ліквідація, реорганізація або приватизація суб’єкта господарської діяльності; зміна форми власності; одер­жання фінансової допомоги до провадження справи про банкрут­ство; досягнення порушення справи про банкрутство в господар­ському суді та здійснення санації тощо.

Офіційні заяви про фінансову неспроможність, зроблені вна­слідок помилки, не утворюють складу злочину.

Суб’єкт злочину — спеціальний: це засновник, власник або службова особа суб’єкта господарської діяльності, якому до вчи­нення злочину виповнилося 16 років.

Фіктивне банкрутство карається штрафом від 700 до 2000 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3-х років.

Треба також мати на увазі, що матеріальна шкода відповідно до ст. 218 КК вважається великою, якщо вона в 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Доведення до банкрутства (ст. 219 КК)

Під ним слід розуміти умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчи­нення власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможно­сті суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Ст. 42 Конституції України встановлює право кожного грома­дянина на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Сторінка 160

Однією з гарантій реалізації цього права є захист законодавством здійснення підприємницької діяльності за встановленими держа­вою нормативними правилами.

Банкрутство — це визнана господарським судом неспромож­ність боржника відновити свою платоспроможність та задоволь­нити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через засто­сування ліквідаційної процедури.

Умисні, з корисливих мотивів дії, вчинені власником або слу­жбовою особою суб’єкта господарської діяльності, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, визначаються як до­ведення до банкрутства і є злочином.

Об’єктом злочину є фінансова спроможність суб’єкта госпо­дарської діяльності.

Об’єктивна сторона злочину характеризується вчиненням активних дій, які призводять:

• до стану стійкої фінансової неспроможності (банкрутства) суб’єкта господарської діяльності;

• до великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Обов’язковою ознакою є наявність причинного зв’язку між акти­вними діями і наслідками у вигляді великої матеріальної шкоди, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний міні­мум доходів громадян.

Оскільки об’єктивна сторона злочину характеризується акти­вними діями, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, то пасивна поведінка (бездія­льність) у вигляді відмови від укладання вигідних договорів, ухилення від участі в організації господарської діяльності, у тому числі якщо це призвело до невиконання зобов’язань перед креди­торами, невжиття заходів з метою попередити стійку фінансову неспроможність, не утворює складу злочину.

Матеріальна шкода, заподіяна державі, проявляється у неоде­ржанні належних сум податків та інших обов’язкових платежів.

Суб’єкт злочину — спеціальний: власник, службова особа суб’єкта господарської діяльності, якому до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом: особа усвідомлює, що вчинювані нею дії призведуть до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяль­ності, і бажає настання такого результату. Обов’язковими озна­ками суб’єктивної сторони є корисливий мотив і мета злочи­ну — задоволення особистої заінтересованості або прагнення задовольнити інтереси третіх осіб. Сторінка 161

³ Бу Свенссон. Зкономическая преступность. -— М., 1987. — С. 149.

' Тацій В. Боротьба зі злочинністю у сфері економічних відносин як вирішальний напрямок діяльності правоохоронних органів // Вісник прокуратури. — 2002 — № 1.

Мойсик В. Про об’єкт і предмет шахрайства фінансовими ресурсами // Вісник Вер­ховного суду України. — 2002. — № 1.

² Чабаненко В. Ринок алкоголю — на чисту воду // Урядовий кур’єр. — 2002. — 17 січня.

2 3438

¹ Аналіз процесу приватизації в Україні здійснено з використанням даних Рахунко­вої палати Верховної Ради України.

¹ Підготовку цього розділу здійснено з використанням аналітичних матеріалів МНДЦ ] при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю і при Президентові України.

У Зубарсв В., Якубовський М. Збалансованість шальки терезів попиту і пропозиції // ^,Рядовий кур’єр — 2002. — 18 грудня.

² Тихомиров М. Ю. Юридическая знциклопедия. — М., 1995. — С. 136.

' Комисаров В. С. Уголовно-правовьіе аспектьі борьбьі с коррупцией 11 Там же. —

Кузнецова //. Ф. Коррупция в системе уголовньїх пресгуплений: Материальї «круг­лого стола» // Вестник Московского университета. — 1993. — № 3. — С. 43—97.

³ Рязанов Е. П. Криминально-правовьіе проблеми борьбьі с коррупцией: Материальї Паучно-практической конференции «Коррупция в России: состояние и проблеми». — М., 1996. _С. 29—33.

¹¹ С. Овчинникова, В. Е. Змлинова, Н. П. Яблокова. — М.: ИНФРА-М, 1996. — С. 400.

¹ Спиридонов Л. И. Теория государства и права. — М., 1996. — С. 279.

¹ Колпаков В. К. Адміністративне право України. — К., 2001. — С. 289.

¹ Колпаков В. К. Адміністративне право України. — К., 2001. — С. 291—292.

Уголовное право Российской Федерации: Особенная часть. Учебник / Под ред. Б. В. Здраволиванова. — М., 1999. — С. 191.

Корисливий мотив може проявлятися у прагненні винної осо­би одержати матеріальну вигоду в процесі санації та укладенні мирової угоди, що передбачають застосування за погодженням сторін відстрочки або розстрочки платежів, прощення кредито­рами всіх боргів або їх частини, зобов’язання інвестора погасити борг або його частину.

Дії, що охоплюються не умисною, а необережною формою вини (наприклад, недбале ведення бухгалтерської та іншої фінан­сової документації, невдалий вибір контрагентів і ділових парт­нерів, низький професійний рівень та недостатня кваліфікація), не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 220 КК.

Згідно з п. 9 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутст­ва, затверджених наказом Мінекономіки України від 17 січня 2001 р. № 10, економічними ознаками дій щодо доведення до ба­нкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, коли підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспромож­ності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мо­тивів, або здійснення інших дій, що кваліфікуються умисними і призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підпри­ємницької діяльності.

У разі коли доведення до банкрутства супроводжується роз­краданням майна чи службовими зловживаннями, дії винної осо­би повинні бути кваліфіковані КК України за сукупністю злочи­нів (ст. 191 — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, ст. 364 — зловжи­вання владою або службовим становищем, ст. 366 — службове підроблення).

У Російській Федерації, наприклад, проблематиці умисного банкрутства присвячена стаття 196 Кримінального кодексу, де воно визначається як умисне створення чи збільшення неплато­спроможності підприємства, що здійснюється керівництвом в особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. Найбільш відо­мою справою щодо умисного банкрутства в Росії є кримінальна справа проти керівництва Челябінського тракторного заводу, який був промисловим гігантом радянської індустрії. Керівницт­во підприємства протягом кількох років зумисне передавало найліквідніші основні засоби заводу на баланс інших суб’єктів гос­подарювання за цінами, нижчими від ринкових. Засновувалися, виділялися та відокремлювалися нові юридичні особи, які не від­повідали за борги тракторного заводу. Усе це робилось для того, Сторінка 162 щоб не сплачувати борги кредиторам, у тому числі державі та персоналу. Як наслідок, потужне підприємство стало банкрутом. За такої ситуації контроль над заводом практично за безцінь мо­же перейти до інших власників, наприклад, через процедуру са­нації.

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК)

Цей злочин також тісно пов’язаний з банкрутством і особливо небезпечний для нормального функціонування економіки України^I.

Його небезпечність полягає в навмисному приховуванні факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних про фінансовий стан підприємства. Кримінальна відпові­дальність наступає лише у випадку, якщо ці дії завдали кредито­рам великої матеріальної шкоди. Такі факти в умовах ринкової економіки мають значну поширеність.

Нерідко підприємства, які фактично є фінансово неспромож­ними, з певних мотивів приховують це. Інші суб’єкти господа­рювання, маючи злочинну мету, навмисне оголошують себе бан­крутами, не будучи такими.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері вико­нання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зо­бов’язань.

Об’єктивно факт приховування банкрутства визначається та­кими двома ознаками:

надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможності боржника;

причинний зв’язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства такі: надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фі­нансових зобов’язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;

спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з насту­пною ліквідацією підприємства;

прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво това­рів, робіт, послуг від державних чи інших замовників і т.д. Суб’єкти прихованого банкрутства можуть бути: засновники підприємства; власники підприємства; посадові особи, суб’єкта господарювання. Сторінка 163

Суб’єктивна сторона злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Санкція статті 220 КК передбачає покарання у вигляді штрафу до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 2-х років з позбавленням права обіймати певні посади на строк до 3-х років.

Об’єкт цього злочину такий же, як у статтях 218—220 КК.

Об’єктивна сторона характеризується діями, пов’язаними з приховуванням майна, відомостей про майно, передачею майна в інше володіння, або його відчуженням чи знищенням, а також фальсифікацією, приховуванням або знищенням документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність.

Обов’язковою ознакою цього злочину є те, що такі діяння вчиняються після порушення господарським судом справи про банкрутство і завдали матеріальну шкоду у великих розмірах.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел.

Суб’єкт злочину: громадянин — засновник або власник суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин альтернативне: штраф до 500 оподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або арешт до 3-х місяців з позбавленням права обіймати певні посади на строк до 3-х років.

Підсумовуючи викладене, одночасно слід відмітити, що за своєю суттю інституція банкрутства є одним зі способів добору (селекції) суб’єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необ­хідність такої інституції. У ринковій економіці банкрутство під­приємств — нормальне явище. За даними аналітиків із кожних 100 новостворених підприємств у здоровій економіці на ринку залишається 20—30.