76. Джерела державних доходів

Джерела доходів держави можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Внутрішні - ВВП і національне багатство своєї країни зовнішні - відповідні економічні ресурси інших країн. Сучасні розвинуті держави зазвичай користуються внутрішніми джерелами і вдаються до залучення зовнішніх у відносно обмежених масштабах. Крім того, для покриття видатків використовується, як правило, поточний ВВП країни, але відомо, що під час тривалих воєн, які виснажують матеріальні ресурси, держава може використовувати і частину нагромадженого національного багатства.

У країнах з розвинутою ринковою економікою доходи держбюджету становлять значну частину ВВП і справляють величезний вплив як на його перерозподіл, так і на розширене відтворення та економічне зростання в цілому. В середньому по країнах ОЕСР вони дорівнюють від 30 до 50 % ВВП, що свідчить про дуже важливу роль і вагоме місце держави в економіці. Державні доходи показують рух грошових коштів від різних економічних суб'єктів до держави. Те, що для держави є доходом, для широких верств населення є видатком. Доходи держбюджету на 80-90% формуються за рахунок податків, неподаткові доходи (переважно доходи від державних підприємств та майна) становлять 3-10% і державний кредит - від 0,5 до 4% їхнього загального обсягу.

Вважається, що ідеальне виконання державного бюджету - це повне покриття видатків доходами і створення залишку коштів, тобто перевищення доходів над видатками. А залишок уряд може використати при непередбачених обставинах, для довгострокових виплат, або перевести його в доход бюджету наступного року.

77. Принципи та стадії Бюджетного процесу

Традиційним є визначення бю­джетного процесу як сукупності дій уповноважених органів держави та місцевого самоврядування щодо складання, роз­гляду, затвердження й виконання бюджетів, а також складан­ня, розгляду й затвердження звітів про їхнє виконання, здійсню­вана на підставі норм бюджетного права.

Бюджетний процес складається з відповідних стадій, які визначено змістом і характером діяльності державних органів, внаслідок чого така діяльність набуває нових якостей.

Традиційно в бюджетному процесі виокремлюють п'ять стадій:

5) розробка та складання проекту бюджету;

6) розгляд проекту бюджету;

7) затвердження проекту бюджету;

8) виконання бюджету;

5)складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету1.

Але в ст. 19 Бюджетного кодексу України закріплено чотири стадії бюджетного процесу, а саме:

5) складання проектів бюджетів;

6) розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

7) виконання бюджету, в тому числі в разі потреби внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

8) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету й прийняття рішення щодо нього.

На кожній стадії бюджетного процесу розв'язують питання, які не можуть бути розглянуті в інший час. Наприклад, питан­ня надання міжбюджетних трансфертів, закріплення процент­них відрахувань від загальнодержавних податків і зборів вирі­шують на стадії складання бюджету, а остаточно затверджують на стадії прийняття закону про Державний бюджет.

78. Класифікація ревізій. Акти ревізії.

Ревiзiя є найважливiшим методом фiнансового контролю, що вiдрiзняється найбiльшою дiєвiстю, максимально можливою глибиною й повнотою.

Класифікація ревізій на основі зазначених ознак схематично представлена на рис.1.

Повна ревізія передбачає перевірку всіх сторін фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю.

Часткові — перевіряють тільки окремі види господарських операцій або окремі напрямки діяльності підприємства, установи, організації.

Тематичні – це перевірка однотипних установ, організацій по окремих спеціальних питаннях.

Комплексні ревізії дозволяють глибше вивчити широке коло питань, які характеризують усі ланки і сторони господарської діяльності підприємства, організації та установи.

При суцільній ревізії перевіряють усі документи, які характеризують фінансово-господарську діяльність, починаючи від останньої ревізії.

При вибірковій перевіряються лише деякі документи або всі документи, але за певний проміжок часу. Якщо у процесі вибіркової ревізії виявляються порушення фінансової дисципліни, то проводиться суцільна перевірка всіх документів, які відносяться до фінансової діяльності об'єктів, що ревізуються.

Планові ревізії проводять у відповідності з планом контрольно-ревізійної роботи контролюючих органів.

Позапланові — це ревізії, які проводять за спеціальними завданнями вищестоящих організацій або за вимогою органів суду і прокуратури.

Додаткові ревізії проводять тоді, коли при проведенні першої ревізії не повністю встановлені факти порушень фінансово-господарської діяльності.

Повторні ревізії проводять після планової, щоб перевірити, як підприємство чи установа усуває недоліки, відмічені в акті ревізії.

Документальні ревізії полягають у тому, що всі господарські операції перевіряють по тих документах, які в бухобліку є основою для бухгалтерських записів. У процесі документальної ревізії перш за все перевіряються:

• наявність і достовірність первинних документів;

• правильність оформлення і своєчасність їх обліку;

• законність видатків, відповідність їх планам, ефективність використання.

Акт ревíзії — офіційний документ, яким оформляються результати обстеження господарсько-фінансової діяльності підприємства, організації, установи. Відображає достовірні документально підтверджені дані, які характеризують виробничу і господарсько-фінансову діяльність об’єкта, що ревізується, законність і економічну ефективність матеріальних, трудових і грошових витрат. Акт підписують: керівник ревізійної групи (ревізор), керівник і головний бухгалтер об’єкта, що ревізувався. На основі акту приймається рішення про усунення порушень, відшкодування матеріальних збитків, притягнення до відповідальності винних осіб.

79. Державний бюджет як економічна, політична, та правова категорія

Бюджет як економічна категорія є системою економічних (грошових) відносин, виникнення та реалізація яких пов'язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих фондів державних коштів різного рівня.

Бюджет як правова категорія є основним фінансовим планом утворення, розподілу та використання централізованого грошового фонду певної території, що затверджується відповідними органами державної або місцевої влади.

80. Між бюджетні трансферти

Місцеві бюджети можуть бути достатніми для виконання органами місцевого самоврядування делегованих і власних повноважень, а також для забезпечення населення соціальними послугами не нижче рівня мінімальних соціальних гарантій. Якщо місцеві бюджети не збалансовані з урахуванням цих умов, держава забезпечує їхню збалансованість шляхом передачі засобів у виді міжбюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

- Дотації вирівнювання;

- Субвенції;

- Кошти, що передаються в державний бюджет України і місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів;

Інші дотації.

- У державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

- дотації вирівнювання бюджетам Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст обласного значення.

- субвенції на здійснення програм соціального захисту.

- субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених державою.

- субвенції на виконання інвестиційних проектів.

- інші субвенції.

У державному бюджеті України затверджений обсяг дотацій вирівнювання і субвенцій окремо для кожного місцевого бюджету, а також засобів, що передаються державному бюджетові України з місцевих бюджетів, якщо для цього маються вагомі причини.

Дотації вирівнювання – визначаються як перевищення обсягу витрат над загальним кошиком доходів місцевого самоврядування.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування – це податки і збори (обов’язкові платежі), що закріплюються Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Згідно Бюджетного кодексу (ст. 98) розподіл обсягів міжбюджетних трансфертів визначається на основі формули, що повинна затверджуватися Кабінетом Міністрів України і враховувати такі параметри:

1. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості і коефіцієнти, що коригують, до них.

2. Кількість жителів і кількість споживачів соціальних послуг.

3. Індекс відносної податкоспроможності відповідного міста або району.

4. Прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів Києва, Севастополя і міст обласного значення.

5. Коефіцієнт вирівнювання (він прийнятий від 0.6 до 1.0).

Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається з урахуванням індексу податкоспроможності бюджетів міст і районів на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди (роки). Індекс відносної податкоспроможності є коефіцієнтом, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці в порівнянні з аналогічним середнім показником по Україні в розрахунку на 1 жителя. Ці індекси не можуть змінюватись або переглядатися частіше, ніж раз у три роки.

У той самий час міжбюджетні трансферти можуть існувати і між місцевими бюджетами.

Так міста Київ, Севастополь, міста обласного підпорядкування і районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ міського типу, містам районного значення, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і відповідні Ради можуть передбачати в інших бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

1. Субвенції на утримання об’єктів спільного користування або ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування.

2. Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ міського типу, міст і об’єднань.

3. Субвенції на виконання інвестиційних проектів.

4. Інші субвенції.

81.Митні платежі, державне мито. Мито

Митні платежі бувають двох видів: державне мито і мито, що стягується митницями на кордоні держави.

Державне мито являє собою плату, що стягується за вчинення юридичне значущих дій уповноваженими на те компетентними органами в інтересах юридичних і фізичних осіб та видачу їм відповідних документів, що мають правове значення.

Платниками державного мита виступають юридичні і фізичні особи, що звертаються до відповідних органів та в інтересах яких останні здійснюють значущі дії і видають документи, які це підтверджують. Об'єктом обкладання виступають певні дії, з яких стягується державне мито (подача в суд позовних заяв, касаційних скарг, здійснення нотаріальних дій, реєстрація актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну громадян інших держав, видача паспортів, прописка тощо.

Мито, що стягується митницею, входить в систему митних платежів, що являють собою всі види зборів, відрахувань, платежів при перетині митного кордону держави. Систему митних платежів можна поділити на дві групи:

1. Основні — обов'язкові платежі, що стягуються в більшості випадків при перетинанні митного кордону та стягуються із суб'єктів, що не характеризуються специфічними особливостями:

ч.— мито, що стягується митницею;

— митні збори за митне оформлення;

непрямі податки, що стягуються в подібних ситуаціях (податок на добавлену вартість, акцизний збір).

2. Податкові — митні платежі, що стягуються з платників за додатково надані послуги чи дії, або що характеризують платника, що відрізняється специфічними особливостями (за зберігання товарів, збори за митний супровід вантажів, збори за видачу ліцензій, плата за участь в митних аукціонах тощо. Величезна кількість коштів, що надходять за рахунок основних митних платежів, пов'язана з нарахуванням мита, податку на додану вартість і акцизного збору.

Платником мита є особи, які ввозять або переміщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника в даній ситуації є те, що їм може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант)., На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку по сплаті митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару.

Ставки мита єдині на всій території держави. Проте це не виключає різноманіття ставок:

а) адвалорні — ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються;

б) специфічні — ставки, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю виміру товару, що ввозиться (кг, метр тощо). Дана ставка припускає специфічну характеристику товару, тоді як попередня задовольняється спотвореним предметом обкладання;

в) комбіновані (змішані) — що використовують поєднання адвалорного і специфічного мита при його нарахуванні.