50. Правові форми безготівкових розрахунків.

Принциповою особливістю безготівкових розрахунків (на підміну від готівкових) є те, що обов'язковим учасником цих розрахункових відносин виступає банк (або кілька банківських установ). Безготівкові розрахункові відносини є самостійними грошовими відносинами за двома підставами: по-перше, до роз­рахунків залучають банк, внаслідок чого не збігаються суб'єкти основних економічних відносин і суб'єкти, що беруть участь у розрахунках; по-друге, оскільки грошові відносини як допомі­жну й складову функції основних економічних відносин відокремлено від них за допомогою спеціальної правової регламен­тації.

Відповідно до ст. 40 Закону «Про Національний банк Ук­раїни» Національний банк встановлює правила, форми й стан­дарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб у економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів і готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій і розрахунків за допомогою електронних документів.

Учасники безготівкових розрахунків відкривають у будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків рахунки, передбачені Інструкцією про порядок відкриття та використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, яку затверджено постановою Правління Національ­ного банку України від 20 листопада 2003 року2. Для відкриття поточного рахунку юридичні особи надають установам банків такі документи: 1) заяву на відкриття рахун­ку встановленого зразка. Заяву підписує керівник і головний бухгалтер підприємства (за відсутності в штаті головного бух­галтера заяву підписує тільки керівник); 2) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, іншому органі, вповноваженому здійснювати державну реєст­рацію, що засвідчено нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію; 3) копію належним чином зареєстрованого установчого документа, засвідчену нотарільно або реєструючим органом; 4) копію довідки про внесення юри­дичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену належним чином; 5) копію до­кумента, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або вповноваженим працівником банку; 6) картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в націо­нальній валюті встановлює, що під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна фор­ми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахункови­ми чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

51. Бюджетна класифікація: поняття, зміст та призначення

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

3. Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за

вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

ласифікація доходів бюджету

1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

2. Податковими надходженнями визнаються передбачені

податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки,

збори та інші обов'язкові платежі.

3. Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від

некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

4. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів

державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів

місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій

на безоплатній та безповоротній основі.

52. Акцизний збір: порядок обчислення та сплати.

Одним із видів непрямих податків є акцизи. В сучасних податкових законодавствах вони зазвичай займають наступне місце після податку на додану вартість (чи податків, що його заміняють) і за значенням, і за обсягами надходжень до бюд­жету.

Механізм акцизного збору закріплено Декретом Кабінету Міністрів «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року1.

Платників акцизного збору законодавство України поділяє на три категорії:

1. За підакцизними товарами й продукцією вітчизняного ви­робництва — суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства та організації, включаючи підприємства з іноземними інвестиці­ями, філії, відділення й інші відокремлені підрозділи, що їх ви­робляють. За ввезеними на територію України товарами — суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію).

2. Громадяни України, іноземні громадяни, особи без гро­мадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) намитну територію України.

1.Обороти від реалізації вироблених на території України підакцизних товарів, що ґрунтуються на вартості використаної підакцизної продукції, виходячи з фактичної собівартості й суми акцизів за встановленими ставками.

2.Обороти з реалізації товарів (продукції) для власного виробництва.

3.Вартість товарів (продукції), які імпортують на митну територію України.

Кількість пільг за акцизним збором невелика. Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» закріплено такі види звільнення від акцизного збору:

1. Під час реалізації підакцизних товарів на експорт.

2. Під час реалізації легкових автомобілів:

а) спеціального призначення (міліція, швидка медична до­помога) за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів Ук­раїни;

б) спеціального призначення для інвалідів, оплату вартості яких провадять органи соціального забезпечення.

3. Акцизний збір не справляють під час вивезення з митної території України підакцизної продукції, набутої інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції.

Обчислювати акцизний збір можуть за ставками в процен­тах до обороту з продажу й у твердих сумах із одиниці реалізо­ваного товару, а також одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу в твердих сумах із одиниці реалізованого товару (продукції). В першому випадку акцизний збір розра­ховують:

—з товарів, що вироблені на митній території України, виходячи з їх вартості, за встановленими виробником макси­мальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;

—з товарів, що імпортують на митну територію України, виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером макси­мальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість і акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору).

Суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів зараховують до Державного бюджету, а з товарів, ви­роблених в Україні, — до місцевого бюджету за місцем їхнього виробництва й Державного бюджету в співвідношеннях, вста­новлених Верховною Радою України.

53. Поняття банків та банківської системи

За юридичним змістом банк — це кредитна організація, що має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення коштів фізичних і юридичних осіб; розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості; відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб тощо. Банки виконують такі операції:

1) залучення і розміщення грошових внесків і кредитів;

2) здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

3) ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

4) фінансування капітальних вкладень за дорученням власників і розпорядників інвестованих коштів;

5) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

6) купівля, продаж і збереження платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними;

7) видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання в грошовій формі;

8) придбання права вимоги постачання товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

9) придбання за власні гроші засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

10) купівля в організацій і громадян і продаж їм іноземної валюти в готівці та валюти, що знаходиться на рахунках і внесках;

11) купівля і продаж в Україні й за кордоном банківських металів;

12) залучення і розміщення дорогоцінних металів (у тому числі банківських металів) на рахунки і внески та інші операції з цими цінностями згідно з міжнародною банківською практикою;

13) довірчі операції (залучення і розміщення засобів, керування цінними паперами) за дорученням клієнтів;

14) надання консультаційних послуг;

15) проведення операцій із касового виконання державного бюджету за дорученням Національного банку України;

16) здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України.

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. (з наступними доповненнями і змінами) банки — це установи, що займаються кредитуванням суб'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучення засобів підприємств, установ, організацій, населення, касовим і розрахунковим обслуговуванням народного господарства, виконанням валютних та інших банківських операцій.

Банки є юридичними особами. Вони економічно самостійні та цілком незалежні від виконавчих і розпорядницьких органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також щодо вимог, що не відповідають чинному законодавству.

Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинутих секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувся досить швидко і де реально проходить процес демонополізації, поступово починає діяти конкуренція, гроші і кредит набувають ринкового змісту.

Банки — це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Вони можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані — ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

Посадовим особам органів державної влади та органів місцевого самоврядування забороняється участь в органах управління банків, якщо інше не передбачено законом.

Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, крім випадків, передбачених законом, та випадків, коли держава відповідно до закону бере на себе таку відповідальність.

Банки у своїй діяльності керуються Господарським кодексом, Законом «Про банки і банківську діяльність», іншими законодавчими актами.