47. Фінансовий контроль органів Державної контрольно-ревізійної служби

Головними завданнями ДКРС Закон визначив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і товарно-матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних коштів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому.

Відповідно до Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 05.02.1998 р

Статтею 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" визначено, що головним завданням ДКРС є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у майбутньому. ГоловКРУ України вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері державного фінансового контролю та забезпечує її реалізацію.

Відповідно до чинного законодавства Державна контрольно-ревізійна служба виконує такі функції:

- контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів, позабюджетних фондів та державних валютних кредитів;

- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів, отриманих суб'єктами господарської діяльності під гарантію Кабінету Міністрів України, та відшкодуванням суб'єктами господарської діяльності коштів державного бюджету, витрачених на виконання гарантійних зобов'язань;

- контроль за виконанням громадських замовлень та державного оборонного замовлення, авансованих за рахунок коштів державного бюджету України;

- контроль за цільовим та ефективним використанням коштів, які спрямовуються на виконання делегованих державних повноважень бюджетами самоврядування;

- контроль за порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю звітності про виконання державного бюджету України та бюджетів самоврядування, а також кошторисів доходів та видатків бюджетних установ;

- розробка пропозицій за результатами ревізій і контроль за їх виконанням.

48. Кошторисно-бюджетне фінансування

Кошти із бюджетів на функціонування бюджетних установ відпускаються на підставі планових актів — кошторисів, а їх фінансування називають кошторисно-бюджетним.

Кошторисно-бюджетне фінансування — це безповоротне та безвідплатне виділення грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету на основі фінансових планів — кошторисів витрат.

Кошторис — це фінансово-плановий документ, який визначає обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний та поквартальний розподіл.

Кошторис складається зі статей, кожна з яких містить однорідну групу витрат, що мають суворо обов’язковий характер та не повинні змінюватися у зв’язку з тим, що відповідно до них розподіляються бюджетні призначення, затверджені законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Форми кошторису і плану затверджує Міністерство фінансів України.

Зведені кошториси і зведені плани асигнувань містять узагальнену інформацію щодо всіх розпорядників бюджетних коштів, які фінансуються через головного розпорядника, і використовуються для здійснення контролю за формуванням планових показників і витрачання, коштів. Зведені кошториси не затверджуються.

Складові кошторису:

— загальний фонд - містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків на виконання бюджетною установою основних функцій;

— спеціальний фонд - містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл на здійснення відповідних видатків, згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи.

Кошториси і плани асигнувань, передбачені на проведення централізованих заходів, затверджуються окремо на кожний захід керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, що запланували ці заходи.

49. Систематизація податкового законодавства України

Створити раз і назавжди досконале податкове законодавство реально неможливо. Тому удосконалення законодавства необхідно розглядати як постійний процес, що охоплює як діяльність по створенню нових якісних законів, внесенню якісних змін та доповнень у чинні законодавчі акти, так і діяльність по

«усуненню» або «пом’якшенню» неякісних властивостей чинного законодавства, що і є метою статті.

До форм удосконалення сучасного законодавства України можна віднести:

1) обговорення проектів нормативно-правових актів;

2) узгодження проектів нормативно-правових актів;

3) експертизу нормопроектів;

4) підписання законів Президентом України;

5) державну реєстрацію підзаконних нормативно-правових актів відповідними органами юстиції;

6) новелізацію та ревізію чинних нормативно-правових актів;

7) скасування незаконних чинних нормативно-правових актів;

8 офіційне нормативне тлумачення чинних нормативно-правових актів;

9) припинення чинності неконституційних та незаконних нормативно-правових актів

судовими рішеннями;

10) систематизацію нормативно-правових актів

З розвитком комп’ютерної техніки та досягнень інформатики найбільш зручним та поширеним

становиться автоматизований облік податкового законодавства [4, с.152]. Вказана форма систематизації, звичайно не є найдієвішою з існуючих форм систематизації податкового законодавства. Облік нормативно-правових актів з питань оподаткування здатен лише забезпечити моніторинг ново-введень до податкового законодавства та сприяє його оновленню.

Друга форма систематизації – це інкорпорація актів шляхом підготовки та видання різноманітних збірників. Можна твердити, що інкорпорація податкового законодавства здійснюється переважно щодо окремих нормативно-правових актів, що регулюють певну группу суспільних відносин у сфері оподаткування. При такому підході неможна досягти системності упорядкування податкового законодавства.

На сучасному етапі розвитку систематизація податкового законодавства України має місце, але на жаль не носить системного характеру. Здебільшого мова йде про проведення інкорпорації податкового законодавства. Так, деякими спеціалізованими періодичними виданнями видаються збірки, до яких включаються основні податкові закони, або нормативно-правові акти, що регулюють певну частину податкових відносин. Думається, що необхідно переходити до нового рівня узагальнення, бо вдосконалення підлягає не лише форма, але й зміст податкового законодавства, а досягти цього можна кодифікацією податкового законодавства.