Тема 5. Основні форми профорієнтаційної роботи соціального педагога

Форми профорієнтації – це заходи, які дають змогу учням познайомитись із професіями, якостями особистості, необхідними для певних видів діяльності.

Коротко розглянемо окремі з них.

1. Профорієнтація на уроках. Усі дисципліни шкільного курсу (особливо у середніх і старших класах) дають значні можливості для знайомства учнів зі світом професій, суспільним поділом праці, характером виробництва і виробничих відносин.

Сприятливі умови для проведення профорієнтаційної роботи в школі серед навчальних дисциплін має трудове навчання. Згідно з програмою трудового навчання учні повинні одержати загальнотрудову підготовку політехнічного характеру, уявлення про галузі економіки. Зміст практичних робіт на уроках трудового навчання спрямований на формування в учнів загальнотрудових та спеціальних знань і умінь обробки різних матеріалів (деревини, металу, тканини, харчових продуктів). Політехнічна спрямованість трудового навчання забезпечується вивченням будови технічних об’єктів (інструментів, машин) та принципів їх роботи. Програма передбачає творчу (конструкторську) діяльність учнів. Екскурсії на промислове та сільськогосподарське виробництво, що включені до програми, повинні познайомити учнів з обладнанням і технологією сучасних виробництв, загальною організацією підприємств, умовами роботи, професіями цих виробництв тощо. На таких екскурсіях створюється можливість порівняти технологію робіт на виробництві та у шкільних майстернях.

Врахування вікових особливостей учнів у змісті профорієнтації

Для проведення цілеспрямованої профорієнтаційної роботи необхідно враховувати вікові особливості учнів, їх трудову підготовку. Рівень і кількість профінформації від класу до класу необхідно збільшувати.

Цілеспрямована робота з профорієнтації починається з першого класу. Учень початкової школи ще далекий від реального вибору професії, він ще не може сприймати і повністю осмислювати інформацію професійного характеру, бажання та мрії його не стабільні. Проте саме у цьому віці закладається основа майбутнього трудового самовизначення.

З першого класу необхідно формувати у школярів уявлення про те, що праця – основа життя людини, давати початкові уявлення про трудову діяльність, про сучасне виробництво. На уроках ручної праці необхідно знайомити учнів з масовими професіями, поширеними у даній місцевості, професіями батьків учнів.

У початковій школі учні знайомляться з загальними відомостями про професії: назва професії, зміст і основні інструменти для роботи, користь для суспільства.

У середній школі (V – VІІІ класи) учням детальніше розповідають про зміст праці у певній професії, характеризують галузь господарства, в якій працюють люди цієї професії, предмет і знаряддя їхньої праці, продукцію, яку випускають, значення професії для сучасного виробництва. Доцільно навести історичні відомості про розвиток професії, про її перспективи.

Для учнів старших класів інформація про професії збільшується: умови праці, спеціальні, загальнотрудові і політехнічні знання, уміння та навички, необхідні людям цієї професії, психофізіологічні вимоги, що ставить професія до людини, система оплати праці, система підготовки і підвищення кваліфікації з даної професії.

Враховуючи, що завдання профорієнтації не зводиться лише до ознайомлення учнів зі світом професій, а полягає у тому, щоб розвинути і поглибити професійні інтереси школярів, прищеплювати їм любов до певної професії, то неможливо недооцінювати роль безпосередньої трудової діяльності учнів у цій роботі. Беручи участь у практичній діяльності, учні можуть глибше зрозуміти суть професії, відчути її, психологічно підготуватись до трудової діяльності.

2. Екскурсії на виробництво і у професійні навчальні заклади.

Ця форма профорієнтаційної роботи вимагає значної попередньої підготовчої роботи. Профорієнтаційні екскурсії проводять з метою ознайомлення учнів з виробництвом і змістом праці людей різних професій.

Безпосереднє спостереження за процесами праці, послідовністю роботи сприяють кращому вивченню професії. Під час екскурсії учні знайомляться з принципами дії машин, автоматів, конвеєрів, оцінюють ступінь оснащеності підприємства сучасною технікою.

Екскурсії проводять за певним планом.

1. визначення мети і завдань екскурсії;

2. підготовка до проведення: вибір об’єкта, визначення професій, на які необхідно звернути увагу учнів, підбір екскурсовода (людина, що добре знає виробництво і відповідні професії), розробка змісту бесіди про минуле, сьогодення, майбутнє виробництво;

3. підготовка учнів до екскурсії: сповіщення мети, плану майбутньої екскурсії, визначення завдань для складання звіту, пояснення правил техніки безпеки та поведінки на підприємстві;

4. хід екскурсії: бесіда про історію підприємства, його продукцію, спостереження за технологічним процесом (для огляду обладнання бажано об’єднати учнів у невеликі групи), розповідь про професії;

5. підведення підсумків екскурсії: заключна бесіда екскурсовода, відповіді на запитання учнів; складання письмових звітів учнями та їх обговорення.

У процесі бесіди необхідно з’ясувати такі питання: а) з якими спеціальностями учні познайомилися під час екскурсії; б) яких якостей від людини вимагає робота, за якою вони спостерігали; в) як і де одержати ці спеціальності; г) яка потреба у представниках цієї спеціальності.

Профорієнтаційні екскурсії можуть проводитися на базі навчальних закладів. Спеціально організовані дні відкритих дверей підприємств, наукових організацій, навчальних закладів також сприяють профорієнтаційній роботі серед учнів. З метою реклами промисловим підприємствам, навчальним закладам бажано мати буклети, які розкривають їхню виробничу або навчальну діяльність. Інформацію у буклеті можна подати за схемою: сторінки історії підприємства (організації, навчального закладу), продукція, опис професій і можливостей їх одержання, житлово-побутові умови робітників, культурно-масова і спортивна робота колективу, перспективи розвитку підприємства (організації, навчального закладу).

3. Зустріч з представниками певних професій, з учнями і студентами професійних навчальних закладів. У багатьох школах такі зустрічі проводяться для окремих класів або як загально шкільні вечори-зустрічі. Готуючи зустріч з представником виробництва, важливо підібрати людину, яка могла б цікаво і змістовно розповісти про свою роботу. Організовуючи зустріч, необхідно провести підготовчу роботу як із гостем (підказати йому, що може особливо зацікавити учнів, на яких питаннях слід зупинитися детальніше), так і з учнями (порадити прочитати певну літературу, налаштувати на активну роботу). Важливо, що підготовка зустрічі також має певне виховне значення, тому бажано залучити до організації цієї роботи більше учнів.

4. Профорієнтаційні конференції для старшокласників та їх батьків за участю спеціалістів окремих галузей: медичних працівників, психологів-консультантів, представників виробництва тощо.

5. Обговорення прочитаної літератури, яка знайомить учнів з окремими галузями праці та виробництва, із професіями.

6. Використання шкільної преси та інших засобів інформації для висвітлення питань професійного відбору.

7. Виставки, на яких експонуються вироби учнів школи, результати їх праці на шкільній навчально-дослідній ділянці, результати науково-дослідних робіт.

8. Бесіди, лекції є системною формою висвітлення проблем профорієнтації з використанням слайдів, плакатів, діаграм.

Профорієнтаційні бесіди можуть проводитись соціальним педагогом разом з учителями-предметниками або представниками різних професій. Бесіди повинні висвітлювати такі питання, як роль праці на різних етапах соціального розвитку суспільства, трудові традиції, звичаї, обряди українського народу, сучасна ситуація на ринку праці в регіоні. Бесіди можуть бути присвячені ознайомленню з однією професією, групою споріднених професій, питанням правильного свідомого вибору професії.

Тематика бесід повинна відповідати віковим особливостям школярів, охоплювати коло питань, якими цікавляться учні.

Можна запропонувати наступні теми: “Усі професії потрібні” (І – ІV класи); “Моє навчання і вибір професії” (V – VІ класи); “Покликання у професії” (VІІІ клас); “Науково-технічний прогрес і перспективи розвитку професій”; “Здібності і їх врахування у виборі професії” (ІХ-ХІ класи).

Ознайомлення учнів з професіями під час бесіди можна здійснювати за таким планом:

1. загальні відомості про професію: коротка характеристика галузі народного господарства, де застосовується професія; історичні відомості і перспективи розвитку професії; основні спеціальності даної професії;

2. виробничий зміст професії: місце і роль професії у науково-технічному прогресі; предмет, засоби і продукт/результат праці; зміст і характер трудової діяльності; обсяг механізації та автоматизації праці; загальні та спеціальні знання і уміння спеціаліста даної професії; моральні якості; зв’язок/взаємодія з іншими спеціальностями;

3. умови роботи і вимоги професії до людини; санітарно-гігієнічні умови праці; вимоги до віку та здоров’я; елементи творчості, характер труднощів, ступінь відповідальності; спеціальні вимоги до фізіологічних та психологічних особливостей людини, відмінні риси гарного працівника; спеціальні умови: вплив професії на стиль життя робітника; його побут; економічні вимоги: організація праці, системи оплати, відпустка;

4. система підготовки до професії: шляхи одержання професії: навчально-виробничі комбінати, курси, професійно-технічні училища, коледжі, вищі навчальні заклади; рівень і обсяг професійних знань, необхідних для одержання початкового кваліфікаційного розряду з даної професії; перспективи професійного зростання; де можна познайомитися з іншою інформацією про дану професію.

До проведення бесіди учні мають підготувати завдання: зібрати інформацію про ту чи іншу професію, використовуючи бесіди із знайомими, представниками конкретних професій, літературні джерела, засоби масової інформації. У цьому випадку учні будуть не лише слухачами, а й активними учасниками роботи.

Важливо у процесі бесід використовувати фактичний матеріал, відомості з газет, журналів, різноманітні ілюстрації, фотографії, діа- та кінофільми, які розкривали б найпривабливіші ракурси професії, а також її труднощі. Необхідно підкреслити творчі моменти у професії. В якості прикладів можуть бути використані висловлювання про професію відомих людей, фрагменти і цікаві факти з їх професійного життя.

Для підвищення ефективності цієї роботи можна порадити соціальному педагогу створити картотеку, яка б містила висловлювання видатних, відомих людей (політиків, державних діячів, науковців, бізнесменів, художників, спортсменів тощо), цікаві факти з їх біографії, професійного становлення.

Соціальному педагогу необхідно постійно вивчати виробниче оточення школи, збирати дані про професії. Одержані відомості зручно оформляти у вигляді карток професій. Картка містить наступну інформацію:

• назва професії;

• спеціальності, що входять до складу професії, кваліфікації (класи, розряди);

• цінність професії для суспільства;

• характерні особливості праці;

• знаряддя праці;

• знання, уміння, навички, необхідні у професії;

• вимоги, що ставить професія до робітника;

• цінність професії для суспільства;

• підприємства, на яких можна працювати за даною професією;

• де можна одержати професію.

Збирати необхідну інформацію, заповнювати картки можуть і самі учні.

Такі комплексні заходи як тижні професій, мають достатньо широку програму. Останні включають: організацію виставок книг, виробів учнів, проведення екскурсій, зустрічей з представниками різних професій, бесіди, дискусії, конференції тощо.

9. Тематичні вечори, диспути, які організують учителі-предметники (літературні, хімічні, математичні, біологічні тощо), на профорієнтаційну тематику. Вони активізують пізнавальні і професійні інтереси учнів.

Дієвою формою профорієнтаційної роботи є диспути за умови чіткої підготовки та умілого проведення. Диспути доцільно проводити з учнями VIII-XI класів. До участі у цій формі роботи можуть залучатися учні одного, декількох паралельних класів. Тематика диспутів може бути різною: “Як знайти своє місце у житті”, “Що таке покликання” тощо.

10. Однією з форм самостійної роботи учнів може бути професіографічне дослідження (збір і узагальнення матеріалів про професії). З цією метою учні самостійно вивчають професію, використовуючи різні джерела інформації, зустрічаються з представниками виробництва, збирають необхідні ілюстративні матеріали. Ця форма потребує об’єднання учнів у невеликі групи (3-6 осіб). При цьому важливо, щоб кожний учасник групи пошуку мав індивідуальне завдання. Зібрані матеріали оформляються у вигляді реферативного сповіщення та доповідаються на спеціально організованих конференціях. Кожна конференція може бути тематичною, наприклад: “Сфера послуг та технічний прогрес”.

Недостатня ефективність традиційних форм профорієнтаційної роботи зумовлює пошук нових, які б дозволяли змінити позицію самого профорієнтатора, розвивали творчі способи взаємодії з учнями, сприяли подоланню пасивності школярів у професійному самовизначенні. Одна з таких форм – профорієнтаційна гра. Вона дозволяє підвищити інтерес учнів до проблеми вибору професії. У грі профорієнтаційний матеріал можна подати у наочній формі, що сприяє кращому розумінню і запам’ятовуванню останнього. Гра змінює стосунки педагога та учня, піднімає їх на рівень творчого співробітництва.

Залежно від того, які проблеми процесу вибору професії та подальшого самовизначення моделює гра, у такій мірі вона є профорієнтаційною. Умовно можна виділити декілька типових ігор, що використовуються у профорієнтаційній роботі.

Перший тип ігор фактично не торкається профорієнтаційних питань. Це ігри на уважність, на пам’ять. Такі ігри дозволяють налагодити контакт з учнями, зробити профорієнтаційні заняття цікавішими. Профорієнтаційними вони можуть стати тоді, коли увага, пам’ять, спілкування будуть співвідноситися з конкретними професіями.

Другий тип ігор – найпоширеніші у практиці профорієнтаційної роботи ігри, які моделюють окремі аспекти професійної діяльності. Ігри цього типу розділяють на дві групи:

1. ознайомлюючи з особливостями різних професій, з їх вимогами до людини, з історією розвитку тих чи інших професій;

2. пробні, тренувальні, спрямовані на самопізнання (учні апробують себе в різних ігрових професійних ситуаціях, що сприяє розвитку професійно важливих якостей).

Найчастіше ігри другого типу відтворюють виробничі стосунки, спілкування. Тим самим вони компенсують недостатність академічних занять, під час яких важко імітувати предметну, змістову частину трудового процесу. Ці ігри не вважаються суто профорієнтаційними, тому що не включають проблему самого професійного вибору. Але, враховуючи, що вибір професії передбачає знання своїх професійно важливих якостей і знання світу професій, то проводити їх необхідно. Наприклад, гра “Асоціації”, “Вгадай професію”, “Вакансія” тощо.

Третій тип – ігри, що моделюють сам процес вибору професії, побудову особистого професійного плану, професійних і життєвих перспектив. Моделлю такої гри слугує система основних факторів вибору професії (Є.О. Клімов), де особистий професійний план розробляється з урахуванням професійних нахилів, здібностей, інформованості про світ професій, позиції товаришів і батьків, порад учителів і профконсультантів. Повноцінним професійний план вважається тоді, коли він враховує всі перелічені фактори.

Іншою моделлю ігор третього типу є загальна схема побудови особистого професійного плану, що включає:

1. уявлення про роль праці у власному житті (ціннісно-моральний аспект вибору професії);

2. далеку професійну мету (мрію), узгоджену з іншими цілями життя (сім’єю, дозвіллям тощо);

3. ближні професійні цілі (як етапи і шляхи досягнення далекої);

4. резервні варіанти та їх ієрархію;

5. пізнання змісту професії, можливих шляхів її одержання;

6. пізнання своїх можливостей для досягнення мети (реальна оцінка внутрішніх і зовнішніх факторів вибору професії);

7. знання шляхів підготовки до досягнення цілей (особливо найближчих) і способів роботи над собою;

8. реальну підготовку до досягнення цілей, часткову реалізацію особистого професійного плану або його окремих компонентів, що важливо для постійної корекції і уточнення особистого професійного плану (у випадку явного неспівпадання своїх можливостей вибраним цілям);

На одній осі відмічають найбільш значимі захоплення, що відповідають кожному віковому періоду (з інтервалом у 3 роки), на іншій – професійні плани (план-мрія і план-реальність, тобто те, що скоріше за все, буде). Така модель дозволяє виявити індивідуальну логіку розвитку професійних прагнень, нахилів, інтересів з точки зору розвитку особистості.

Четвертий тип – ціннісно-орієнтаційні ігри, що дозволяють встановити ціннісні орієнтації учнів стосовно вибору професії.

Моделлю ціннісно-орієнтаційних ігор служить трьохрівнева система:

1. матеріально-престижні цінності;

2. соціально-престижні цінності;

3. морально-світоглядні цінності.

Суперечність між різними рівнями задоволення цінностей у професійній діяльності складає головний зміст ігор такого типу. Прикладами таких ігор можуть бути: “Острів”, “Ветеран-нероба”, “Оптиміст-песиміст” тощо.

П’ятий тип – ігри “життєдіяльності” – передбачають організовані у спеціальних умовах (табір, похід) знайомства з історією виникнення професій і практичне випробовування сил у творчих групах “Одяг”, “Ремесла”, “Харчування”, “Професійні свята”. До організації та проведення таких ігор залучаються і батьки. Ігри цього типу дозволяють реалізувати декілька ігрових цілей: передбачають загальний саморозвиток і самопізнання учнів (як ігри першого типу), знайомство зі світом професій (як ігри другого типу), вибір галузі прикладання своїх сил (як ігри третього типу), формування ціннісно-моральної позиції професійного самовизначення (як ігри четвертого типу). Проте за змістом ці ігри максимально наближені до реальної дійсності. В умовах багатоденного табірного життя діти можуть брати участь у різних творчих групах, що дозволяє моделювати ситуацію зміни професії і місця роботи. При цьому ігри п’ятого типу виходять за межі профорієнтаційної проблематики, тому що відтворюють багато видів непрофесійної діяльності (дозвілля, спілкування з природою тощо). У той же час вони дозволяють школярам краще відчути і усвідомити місце професій та праці у житті людини і суспільства.

Шостий тип – ігри, що моделюють процес управління профорієнтаційною допомогою учням з боку спеціалістів, а також ігри, що включені у загальну систему підготовки профорієнтаторів-практиків, що покликані самостійно проводити та удосконалювати ці форми роботи.

Управлінсько-профорієнтаційні ігри імітують взаємодію різних служб і соціальних інститутів у системі профорієнтації (школа, сім’я, центр профорієнтації, професійні заклади освіти, виробництва) на рівні району, міста, регіону.

Навчально-профорієнтаційні ігри знайомлять майбутніх педагогів, соціальних педагогів, психологів або спеціалістів-практиків (під час курсів перепідготовки) з конкретними іграми, передбачають їх програвання, а також конструювання нових за певними моделями (ці моделі можуть обговорюватися). Використання ігрового методу у профорієнтації передбачає спеціальну підготовку педагога до їх використання і вдосконалення.

Профорієнтатор-практик повинен пам’ятати, що незважаючи на багатий активізуючий потенціал, за певними ознаками вона поступається іншим формам роботи. Наприклад, лекції інформативніші за ігрові форми, письмові роботи і бланкові психодіагностичні завдання дозволяють краще проводити індивідуальний контроль учнів, бесіди і профконсультації дають можливість відвертішого спілкування. Гра передбачає імпровізацію, тому одну й ту саму гру неможливо повністю повторити у незміненому вигляді. Разом з тим імпровізація повинна поєднуватися з регламентацією (визначеними ігровими правилами).

Профорієнтаційні ігри можуть бути розраховані на цілий клас, на невелику групу (5-7 учнів), достатньо рідкісні ігри, в яких кожен учень грає самостійно. Найефективнішими вважають ігри з невеликою кількістю учасників, тоді ведучий може приділити їм максимальну увагу, а самі школярі краще проявляють себе.

Зразки окремих профорієнтаційних ігор подані у додатках.

Контрольні запитання:

1. Проаналізуйте ефективність різних форм профорієнтаційної роботи щодо активності учнів у їх підготовці і проведенні.

2. Спираючись на матеріали, подані у додатках, розробіть сценарій однієї профорієнтаційної гри.

Основна література: 1; 4; 11; 17; 23; 25.

Додаткова література: 2; 16; 19; 20; 21; 22; 24; 26; 27; 28.

Теми рефератів:

1. Профорієнтація молоді як соціально-економічна проблема.

2. Становлення системи профорієнтації: історичний аспект.

3. Принципи професійної орієнтації.

4. Спрямованість особистості і вибір професії.

5. Загальні здібності особистості і вибір професії.

6. Спеціальні здібності і вибір професії.

7. Здоров’я і професія.

8. Професійна придатність.

9. Етика профконсультації.

10. Профорієнтаційні ігри.

Навчально-методичні матеріали для забезпечення роботи

Основна література:

1. Барабаш Ю.Г., Позінкевич Р.О. Психолого-педагогічні основи вибору професії. – Луцьк: Вежа, 2003. – 201с.

2. Безпалько О. Конкурс знавців професій для підлітків 14-15 років // Шкільний світ. – 2003. – №3. – С.12.

3. Вайсбург А.А. Организация профориентационной работы школы. – М., 1986.

4. Захаров Н.Н. Профессиональная ориентация школьников. – М., 1988.

5. Климов Е.А. Психологическое содержание труда и вопросы воспитания. – М., 1986.

6. Климов Е.А., Чистякова С.Н. Выбор профессии. – М.: Просвещение, 1987. – 65с.

7. Мир профессий. Человек – знаковая система / Сост. С.Н. Левиева, В.С. Шнейдеров. – М.: Мол. гвардия, 1988. – 351с.

8. Мир профессий. Человек – природа / Сост. Р.Д. Каверина. – М.: Мол. гвардия, 1986. – 300с.

9. Мир профессий. Человек – человек / Сост. С.Н. Левиева. – М.: Мол. гвардия, 1985. – 383с.

10. Опачко М.В., Сагарда В.В. Теорія і практика профорієнтаційної діяльності педагога. – Ужгород, 2000.

11. Профессиональная ориентация учащихся / Под. ред. А.Д. Сазонова. – М.: Просвещение, 1988. – 223с.

12. Джура О. Теоретико-методологічні проблеми дослідження процесу професійного самовизначення особистості // Вища освіта України. – 2003. – №4. – С.31 – 34.

13. Дунець Л. Формування професійних інтересів у майбутніх фахівців // Рідна школа. – 2001. - №1. – С.48 – 49.

14. Загребельний С. Профорієнтація старшокласників на виробничі спеціальності // Рідна школа. – 2003. – №4. – С.52 – 54.

15. Зарецкая И. Педагогическая поддержка жизненного и профессионального самоопределения школьников // Відкритий урок. – 2004. – №13 – 16. – С.92 – 95.

16. Игры “Стажеры-инопланетяне”, “Музей”, “Завод” // Школа и производство. – 1988. – №11. – С.15.

17. Ильюк И.И. Роль деловой игры в формировании профориентационных знаний // Школа и производство. – 1990. – №1. – С.20.

18. Кондрат Е.Н. Профессиональное самоопределение подростков с антисоциальным поведением // Педагогика. – 2004. – №3. – С.45 – 47.

19. Корочкина Э.Н. Профориентационная игра “Новый год” // Школа и производство. – 1990. – №10. – С.80.

20. Марголина М.И. Ролевая профориентационная игра “Оптимист-скептик” // Школа и производство. – 1990. – №4. – С.18.

21. Марголина М.И. Профориентационные игры “Люди. Книги. Профессии”, “Библиотекари и читатели” // Школа и производство. – 1990. – №9. – С.68.

22. Марголина М.И. Профориентационная ролевая игра “Лабиринт” // Школа и производство. – 1989. – №8. – С.16.

23. Попков А.Ф. Профориентационные кроссворды с фрагментами // Школа и производство. – 1990. – №10. – С.77.

24. Пряжников Н.С. Ценностно-нравственные проф-ориентационные игры “Пришельцы”, “Ветеран и бездельник” // Школа и производство. – 1990. – №6. – С.13.

25. Пряжников Н.С. Особенности профориентационной игры // Школа и производство. – 1989. – №2. – С.30.

26. Пряжников Н.С. Игровые карточные методики в профконсультации школьников // Школа и производство. – 1990. – №2. – С.22.

27. Пряжников Н.С. Проблема непрестижных профессий в профориентационной игре “Остров” // Школа и производство. – 1989. – №7. – С.9.

28. Пряжников Н.С. Ознакомительные проф-ориентационные игры “Ассоциации”, “Угадай профессию” // Школа и производство. – 1989. – №4. – С.25.

ДОДАТОК 1