Тема 1. Профорієнтація дітей і молоді як суспільно-економічна потреба в умовах сьогодення.

Значення профорієнтаційної роботи в сучасному суспільстві. Історія розвитку профорієнтації за кордоном. Розвиток та становлення профорієнтаційної роботи в Україні на сучасному етапі. Принципи професійної орієнтації. Види та основні функції профорієнтації.

Тема 2. Профорієнтація як система взаємопов’язаних компонентів.

Загальна характеристика структури профорієнтації: профінформація, профконсультація, профвідбір, профадаптація. Основні функції та види профінформаційної діяльності. Роль профконсультацій. Правила проведення профконсультацій з різними групами підлітків та молоді.

Провідні функції профвідбору. Загальна характеристика профадаптації, її види. Допомога соціального педагога у профадаптації різним групам молоді.

Тема 3. Характеристика світу професій як багатогранного явища.

Загальна класифікація професій за Є.А. Клімовим: типи, види, групи та класи професій. Поняття про формулу професій.

Характеристика професій за типами: ”людина – людина”, ”людина – техніка”, ”людина – художній образ”, ”людина – природа”, ”людина – знакова система”. Поняття про професіограму, її структуру та принципи побудови.

Тема 4. Психологічні основи професійного самовизначення особистості.

Співвідношення понять ”профорієнтація” та ”профорієнтаційне самовизначення”. Основні принципи професійного самовизначення. Роль самовиховання та саморегуляції у професійному самовизначенні. Особистісний професійний план. Основні етапи професійного самовизначення. Типові помилки у виборі професії.

Тема 5. Основні форми профорієнтаційної роботи соціального педагога.

Методика підготовки і проведення профорієнтаційного заняття, професіографічної зустрічі, професіографічної екскурсії. Місце професіографічного дослідження у профорієнтаційній роботі.

Профорієнтаційні ігри: види, умови та правила проведення. Особливості підготовки та проведення профорієнтаційного тренінгу.

Тема 6. Особливості профінформаційної роботи соціального педагога в різних соціальних інститутах.

Основні напрями роботи соціального педагога з профорієнтації в соціальних службах для сім’ї, дітей та молоді.

Профорієнтаційна робота социального педагога у школі, її зміст, форми.

Профорієнтаційна робота соціального педагога у клубах за місцем проживання. Характеристика діяльності соціального педагога в центрах зайнятості.

Тема 1. Профорієнтація дітей та молоді як соціально-економічна потреба в умовах сьогодення

Підготовка молоді до свідомого вибору професії в умовах ринкових відносин є одним із важливих завдань соціально-виховних інститутів, покликаних забезпечувати ефективну соціалізацію підростаючих поколінь.

Свідомий професійний вибір кожної молодої людини сприяє кращій підготовці кваліфікованих, творчих фахівців для різних галузей господарської діяльності, науки, освіти, техніки і культури, попереджує плинність кадрів, забезпечує створення соціального комфорту в суспільстві.

Вибір професії – важлива соціальна проблема. Помилка, допущена під час вибору, має серйозні соціальні наслідки, це не тільки невдача людини.

Разом з тим, це й проблема особиста: вид трудової діяльності, яку вибирає особистість, суттєво впливає на все її життя. Через виробничу сферу людина проявляє своє ставлення до світу. Саме діяльність визначає місце людини в цьому світі.

Тому кожна дитина повинна знати вартість речі, якою вона користується, кількість праці, що в неї вкладена, естетичну цінність і корисність. Вона має орієнтуватися у світі нових і традиційних професій, розуміти їхню суть, особливості роботи, шляхи одержання.

Профорієнтація – це система психолого-педагогічних, медичних та державних заходів, що допомагають людині науково обґрунтовано вибрати професію з урахуванням як власних інтересів та здібностей, так і потреб суспільства у висококваліфікованих кадрах.

Профорієнтаційна робота повинна цілеспрямовано впливати на раціональний розподіл трудових ресурсів (з урахуванням потреби суспільства в спеціалістах), оптимізувати процеси професійного самовизначення молоді (вибір життєвого шляху, адаптація до професії).

Одним із шляхів реформування змісту загальноосвітньої підготовки, про який йдеться у державній національній програмі ”Освіта. Україна ХХІ ст.”, є процес активного ознайомлення учнів з масовими професіями, виховання у праці та оволодіння певною професією.

У ”Положенні про професійну орієнтацію молоді, яка навчається” від 2 червня 1995р. професійна орієнтація розглядається як комплексна система форм, методів і засобів, спрямованих на забезпечення допомоги особистості в активному свідомому професійному самовизначенні та трудовому становленні.

У документі підкреслюється, що основою професійного самовизначення особи є самопізнання та об’єктивна самооцінка індивідуальних особливостей, співставлення своїх професійно важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для набуття конкретних професій, та кон’юнктурою ринку праці.

”Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається” визначає основні завдання профорієнтації:

• ознайомлення учнів і вихованців з професіями та правилами вибору професії;

• виховання в молоді спрямування на самопізнання і власну активність як основу професійного самовизначення;

• забезпечення розвитку професійно важливих якостей особистості.

Документ встановлює також зміст та організацію роботи закладів освіти з професійної орієнтації молоді, що навчається.

Історія становлення профорієнтації

Профорієнтаційна робота розвивається у зв’язку з потребами розвитку людського суспільства. Виникають професії, отже з’являється потреба в орієнтації на ці професії.

Елементи діагностики знань, умінь та здібностей до певних видів діяльності використовувалися у стародавніх цивілізаціях.

У Стародавньому Вавилоні (ІІІ тис. до. н. е.) проводили випробування майбутніх писарів. Професійно підготовлений писар був центральною фігурою месопотамської цивілізації, вмів проводити виміри полів, ділити майно, співати, грати на музичних інструментах, знався на тканинах, металах, рослинах, виконував математичні дії.

Систему певних випробувань повинна була пройти людина, яку навчали мистецтву жреця (Стародавній Єгипет). Спочатку з’ясовували біографічні дані кандидата, рівень освіти, оцінювали зовнішність, вміння вести розмову. Далі перевіряли вміння працювати, слухати, мовчати, проводили випробування вогнем, водою, загрозою смерті. Відомо, що цю жорстку систему випробувань успішно пройшов знаменитий вчений Піфагор і пізніше сам застосовував її до учнів у власній школі.

У ІІ тисячолітті до нашої ери у Китаї значна увага приділяється доборові державних чиновників. Претенденти складали державні екзамени на це звання.

Інші приклади можна знайти у стародавній історії Спарти, Афін, Риму. У Спарті була створена і успішно функціонувала система виховання воїнів, у Римі – система відбору і навчання гладіаторів.

У індійських Ведах (900-600 рр. до н.е.) згадуються представники багатьох професій: ювеліри, канатники, ткачі, фарбувальники, гончарі, теслі, різні категорії хатніх робітників, актори, купці тощо.

Ці факти свідчать про поступовий розвиток елементів профдіагностики і профвідбору, що входять у систему сучасної профорієнтації.

У період розвиненого капіталізму, що супроводжувався підвищенням інтенсивності виробничих процесів, зростанням ролі спеціалізації та професіоналізації праці, необхідністю професійної підготовки робітничих мас, підсилюються наукові підходи до організації профорієнтаційної роботи. У цей час визначилась практична потреба у навчанні та розподілі робітників на різні трудові операції у відповідності до індивідуальних особливостей та здібностей людей.

Засновником наукового напряму вивчення можливостей людини вважають англійця Ф.Гальтона. На міжнародній медичній виставці у Лондоні (1884 р.) він демонстрував прилади, за допомогою яких бажаючі могли перевірити свої фізичні здібності, фізіологічні можливості та психічні властивості за 17 показниками: зростом, вагою, об’ємом легень, силою удару, гостротою зору, відчуттям кольорів та ін.

Початок профорієнтаційної роботи, що базується на науковій основі, часто пов’язують з 1908 роком. У цьому році у місті Бостоні (США) було відкрито перше консультаційне бюро, яке допомагало підліткам у визначенні їх життєвого шляху. Аналогічне бюро було створене у Нью-Йорку. У його завдання входило вивчення вимог, що ставила професія до людини, детальне вивчення здібностей школярів. У роботі бюро спиралися на контакти з учителями, широко використовували тести і анкети.

Досвід діяльності бюро став розповсюджуватись у США, Іспанії, Фінляндії, Швейцарії, Чехословаччині та інших країнах.

У своїй роботі бюро спиралися на наступні положення:

- значимість вибору професії можна прирівняти до вибору супутника життя;

- професію краще обирати, ніж сподіватись на щасливий випадок;

- обирати професію разом з профконсультантом;

- молодь повинна познайомитись з великою кількістю професій, а не обирати випадкову;

- професійний вибір протікає успішніше тоді, коли консультант більше знає про можливості особистості, яку консультує.

Один із засновників цього бюро Ф.Парсон виділив три фактори успішності вибору професії:

• правильна самооцінка здібностей, інтересів, прагнень, можливостей і обмежень;

• знання вимог конкретної професії до людини;

• вміння співставляти результати самооцінки та знання вимог професій.

В Англії почали відкриватися заклади, де учні до 17 років могли одержати допомогу у виборі професії – у вигляді поради або довідки про стан ринку праці, про умови роботи для конкретної професії. З 1911 року у цій країні законодавчо регулювалася спільна робота бірж праці та шкільних закладів.

У США більша увага надавалася профвідбору. З цією метою для визначення професійних здібностей людини застосовувались тести, розроблялися методики профвідбору, в основу яких було покладено визначення психофізіологічних якостей (уважності, швидкості реакції). Поступово на цій основі почала формуватись окрема галузь психології – психологія праці.

Перша світова війна (1914-1918 рр.) суттєво загострила інтерес до питання відповідності здібностей людини і вимог професій: вона потребувала прискореної підготовки осіб, що володіли необхідними для військової справи інтелектуальними і фізичними якостями.

Інтенсивне технічне переоснащення промисловості провідних капіталістичних країн, розвиток принципово нової техніки на початку ХХ ст. актуалізували проблему ”людина – техніка”. Ставало дедалі зрозумілим, що не кожна людина здатна керувати складними технічними пристроями.

За даними англійської статистики, у період першої світової війни втрати в авіації були у 90% випадків пов’язані з професійною непридатністю пілотів.

У цей період у США створили тест, що дозволяв швидко оцінити придатність до військової служби у різних родах військ.

У Німеччині у 1922 році був прийнятий закон про систему професійної орієнтації та консультації. На його основі затвердили положення, що визначало принципи управління цією системою. Згідно з положенням бюро профконсультації, які створювалися, як правило, при біржах праці, повинні були проводити планомірну підготовку підлітків до вибору професії (для цього за 4-5місяців до випуску підтримувався тісний зв’язок зі школою); надавати поради і інформацію стосовно вибору професії, а також її зміни; проводити психологічне обстеження; доповнювати рекомендації направленням на роботу або на професійне навчання.

У Росії перші бюро профконсультації були засновані у 1927 році. На Україні питаннями профорієнтації молоді займався Всеукраїнський інститут праці у Харкові.

До 1932 року у СРСР нараховувалось 54 бюро профконсультацій. Проте ці організації були підпорядковані різним наркоматам, діяльність їх була неузгодженою, не забезпечувалась необхідна координація і взаємодія у їх роботі. Враховуючи це, низка дослідників пропонували всю профорієнтаційну роботу здійснювати через нарком проси у межах трудової політехнічної школи.

У 30-ті роки почала створюватися система профорієнтаційної роботи, яка спиралася на навчально-виховний процес у школі. Однак на розвиток профорієнтаційної роботи в цей час негативно вплинуло зниження уваги до питань трудового навчання школярів. Відміна трудового навчання в школі (1937 р.) призвела до згортання і профорієнтаційної роботи.

Підготовка молоді до вибору професії активізувалася на початку 50-х років. Головна увага була зосереджена на організації профорієнтації школярів. Координувала роботу з профорієнтації молоді міжвідомча методична рада з професіональної орієнтації молоді, що навчається, що функціонувала при Міністерстві освіти СРСР.

Таким чином, створювалися певні умови для трудового навчання учнів, випускники середньої школи здобували одну з масових професій, здійснювалась профорієнтаційна робота школярів.

Особливості профорієнтаційної роботи в Україні на сучасному етапі її розвитку

Як відомо, у Радянському Союзі дослідження у галузі профорієнтації проводилися достатньо інтенсивно. Проте, вони знаходились під значним впливом існуючої тоталітарної ідеології. Тому до багатьох положень традиційної теорії профорієнтації в СРСР необхідно ставитись критично. Насамперед це пов’язано з тим, що концепція профорієнтації будувалась на необхідності її функціонування в умовах штучно створеної жорсткої планової економічної системи. Тому, хоча в теорії і передбачалось максимальне врахування здібностей та індивідуальних якостей людини, у своєму практичному застосуванні пріоритет надавався залученню молоді у ті сфери виробництва, розвиток яких декларувався у політично орієнтованих економічних планах і програмах; ефективному використанню і надійному закріпленню працюючих за місцем роботи.

На практиці урахування вікових особливостей та здібностей не завжди відповідало вимогам профдіагностики (вікової психології). Наявність одного типу навчального закладу – єдиної загальноосвітньої школи не дозволяла диференціювати дітей за здібностями, отже, пріоритет у профорієнтації надавався насамперед робочим професіям (промислового виробництва, сфери обслуговування). Існуюча система шкільного трудового навчання, яка за законами логіки повинна була б орієнтуватися на результати професійного самовизначення школярів, їх інтереси та нахили, мала обмежений зв’язок з профорієнтацією.

Зміст трудового навчання старшокласників здебільшого був орієнтований на професії промислового виробництва низьких рівнів, хоча було очевидно, що люди, які продовжують свою загальну освіту, претендують на вищі рівні участі у суспільному виробництві, які виходять за межі робітничих професій.

Таким чином, сформована за радянських часів система профорієнтації не може залишитися сьогодні у незмінному вигляді, потребує суттєвого реформування.

Слід зауважити, що, у світі існує загальна тенденція до зниження соціального значення профорієнтації як державної служби. Вона проявляється через постійне зменшення кількості людей, зайнятих у суспільному виробництві, загальному зростанні рівня освіченості, розширення свобод особистості. Проте, прогноз змін у соціально-економічному розвитку України дозволяє стверджувати, що профорієнтація у нашій країні ще довготривалий час буде необхідною умовою раціоналізації входження молодих людей у трудову діяльність. Це зумовлено декількома причинами. Сучасна молода людина має орієнтуватися у світі професій, яких налічується близько 50 тисяч. Крім того, щорічно з’являється майже 500 нових професій, стільки ж зникає або невпізнанно змінюється.

Профорієнтаційна робота в нашій країні пов’язана з процесом реформування системи вищої освіти та підготовкою конкурентоспроможних висококваліфікованих спеціалістів, які зможуть успішно працювати на внутрішньому та зовнішньому ринках праці.

Профорієнтація дітей та молоді має спільні корені з проблемами занятості населення та безробіття. Скорочення попиту на працю призводить до прихованого безробіття в Україні, посилення зовнішньої міграції, зростання зайнятості населення у тіньовому секторі економіки. Особливо незахищеною в таких умовах почуває себе молодь, яка не має професійного досвіду, стажу роботи. Досить гостро стоїть питання про зайнятість населення у західних областях України з їх високим природним приростом населення. Саме тут найвища частка трудової (у тому числі й зовнішньої) міграції.

Профорієнтація розглядається у нашій державі сьогодні як визначальний елемент політики у сфері соціального захисту та зайнятості населення, тому що:

1. сприяє цілеспрямованому розвиткові здібностей і талантів людини, зростанню її професійної майстерності, працездатності і збереженню здоров’я;

2. забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, сприяє підвищенню її соціальної та професійної мобільності, відіграє значну роль у профілактиці вимушеного безробіття;

3. стимулює пошук особистістю найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної та трудової незалежності;

4. посилює конкурентоспроможність працівника на ринку праці, досягненню ефективної зайнятості населення.

Профорієнтація здійснюється в інтересах людини, спрямована на використання її здібностей, задоволення її матеріальних та духовних запитів. Профорієнтація враховує і інтереси суспільства – сприяє адекватному відображенню вимог економіки, враховуючи соціально-демографічні і національні особливості населення, формуванню раціональної структури зайнятості населення, узгодженню особистих та суспільних потреб, розвитку творчих здібностей та соціальної активності.

Часто ці інтереси суперечливі:

• прагнення людини, з метою підстрахування від можливих випадків професійних невдач, перепрофілювання виробництва, економічних спадів, одержати ”про запас” декілька спеціальностей та небажання держави нести витрати на безкоштовне одержання однією людиною декількох спеціальностей;

• соціальна потреба у спеціальностях певного профілю і можлива непопулярність їх серед населення;

• інтерес людини до певного виду діяльності при низькому рівні відповідних здібностей і відсіювання виробництвом робітників, що мають низьку продуктивність праці.

Основна мета профорієнтаційної роботи полягає в узгодженні або подоланні можливих суперечностей між соціумом і його окремими індивідами, які виникають на основі неадекватних уявлень останніх про характер своєї участі у суспільному виробництві.

Загальні положення сучасної профорієнтаційної роботи ґрунтуються на економічному, особистісному та соціальному підходах.

Економічний підхід полягає в тому, що правильна профорієнтаційна робота підвищує показники суспільного виробництва. Наприклад, проведені наукові дослідження засвідчили, що комплексна науково обґрунтована система профорієнтації стосовно особистості:

• на 10-30% збільшує продуктивність її праці;

• на 20-25% скорочує плинність кадрів;

• на 35-45% знижує аварійність і травматизм на виробництві;

• на 8-10% продовжує період інтенсивної працездатності спеціаліста;

• у 3-4 рази знижує відрахування молоді з професійних навчальних закладів.

Особистісний підхід передбачає, що обґрунтований вибір професії дає людині почуття морального і матеріального задоволення процесом і результатом праці.

Соціальний підхід базується на тому, що правильний професійний розподіл людей з урахуванням їх здібностей, нахилів, рівня освіти сприяє суспільному прогресу, знижує соціальну напруженість.

Визначена мета дозволяє одержати конкретні напрями теоретичних досліджень у галузі профорієнтації та визначити завдання профорієнтаційної практики:

1. вивчення спектра професійної діяльності населення, прогнозування можливих змін у професійній зайнятості;

2. виявлення специфічних якостей людей, які дозволяють успішно займатися конкретними видами трудової діяльності;

3. визначення характерних вимог до людини різних видів професійної діяльності;

4. вивчення можливості економічного надійного оцінювання найважливіших показників професійної схильності людей;

5. організація заходів оцінювання цих показників в учнів на різних етапах загальної та спеціальної підготовки;

6. пошук методів і засобів педагогічного впливу на людину з метою корекції рівня її вподобань і розвитку певних професійно важливих якостей під час її спеціальної підготовки.

Вирішення поставлених завдань потребує координації досліджень у галузі педагогіки, психології, соціології.

Суть профорієнтаційної роботи з позицій педагогіки – допомога молодій людині у виборі професії, орієнтація учнів на ті чи інші професії; з позицій психології – прийняття особистістю рішення про свій професійний вибір, вплив на психіку учня з метою формування такого варіанту вибору, який би відповідав інтересам і здібностям особистості і знаходився б у відповідності із суспільними потребами; з позицій соціології профорієнтаційна робота є частиною процесу соціальної орієнтації молоді, бо вибір професії завжди обумовлений життєвою орієнтацією, прагненням особистості зайняти певне місце в соціальній структурі суспільства, в певній соціальній групі.

Таким чином профорієнтація розвивається як міждисциплінарний науковий напрям.

Контрольні запитання і завдання:

1. Розкрийте зміст поняття “профорієнтація”.

2. Що таке вільний, свідомий вибір професії?

3. Розкрийте основні етапи розвитку профорієнтації.

4. Охарактеризуйте сучасний стан профорієнтаційної роботи в Україні.

5. Визначте основні завдання, функції, права територіальних центрів професійної орієнтації населення (відділу територіального центру зайнятості) державної служби зайнятості (за додатком 3).

Основна література: 1; 10; 11.

Додаткова література: 3;4.