4.6. Шаманізм

Шаманізм (від. евенк, «шаман», «саман» - знахар) - віра в можливість спілкування перших служителів культу, шаманів, із духами.

Особливо поширений у народів Північної Азії (бурятів, хантів, мансі, евенків, чукчів). Шаманізм характеризує широке коло анімістичних уявлень (переважно віра в злих духів), наявність служителів культу, здатних в екстатичному стані виступати в ролі посередника між людьми і духами. Шаманам приписується здатність передбачення, впізнавання, впливу на довкілля, здатність супроводжувати померлого в підземному світі. Основним із обрядів шаманізму вважається камлання, який виконує дві функції: лікування від різних хвороб і забезпечення успіху під час виробничої діяльності.

Основними засобами виконання обряду камлання є заклинання, пісні, танці, звернення шамана до духів. Якути, наприклад, ще в XX ст. вважали, що вилікувати людину може тільки шаман.

Зародження шаманізму можна віднести до періоду скотарства, землеробства (6 тис. р. тому) і переходу у зв'язку з цим від матріархату до патріархату. Головна роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні. Саме здатність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманізмі.

Шаманізм характеризують такі типологічні риси:

1. поява професійних служителів культу. Ця група людей вже жила за рахунок відправлення культу. Однак шамани ще не мали власної релігійної організації. Діючи в межах родоплемінної організації, вони підкорялися ватажкам роду і племені, виконували їхні вказівки;

2. виділення в ролі головних об'єктів релігійного поклоніння так званих шаманських духів. Люди того часу вірили, що ці духи виконували різні доручення шамана, допомагали йому пізнавати таємниці, билися зі злими духами;

3. керівна роль чоловіка в релігії. В цей період зменшується кількість духів - жінок, вони витісняються на другий план духами-чоловіками. Хоча серед професійних служителів культу жінки ще залишаються, поступово, з процесом розкладу родового ладу, їх змінюють шамани-чоловіки;

4. використання істеричних приступів як засобів виконання релігійних обрядів (скорочення обличчя та судорожні порухи тіла, піна на вустах, стрибки, безконтрольна мова, втрата свідомості);

5. виконання задурливих дій як засобів виконання релігійних обрядів.

Шаманізм зберігся і дотепер у народів Азії, Австралії, Африки, Америки, де є залишки первісного суспільства. Елементи шаманізму існують і в сучасних релігіях. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах зі світом духів, і те, що головні представники надприродного світу - чоловічої статі. Сюди можна віднести й елементи екзальтації, властиві окремим сучасним релігіям.

Розклад родоплемінного ладу привів також до заміни ранніх, примітивних первісних культів розвинутими етнічними релігіями. Однак первісні вірування не зникли зовсім і існують у двох формах: у чистому вигляді у народів із залишками родоплемінного ладу і як окремі елементи в сучасних релігіях.

РОЗДІЛ 5

ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ

Розклад родоплемінного ладу, початок процесу державотворення призвів до того, що на зміну нерозвинутим первісним релігійним комплексам прийшли нові, більш складні, розвинуті релігії. Першим історичним їх типом були етнічні релігії. Термін етнічні, яким ми будемо користуватися при розгляді цього типу релігій, обрано з посиланням на авторів «Академічного релігієзнавства», як альтернативний щодо звичного «національні релігії», який застосовується в більшості підручників із релігієзнавства. Це зумовлено тим, що, на думку багатьох дослідників (С. Токарєва, Б. Лобовика, А. Колодного), останній не зовсім вдалий. Адже в період виникнення ранніх державних утворень націй ще не існувало, були лише різноманітні етноси, які населяли певні території, етнічні релігії постали як необхідний об’єднуючий людей чинник, форми ідеології тієї чи іншої спільноти.

Тому останні можна розглядати і як новий тип релігії, що почав складатися з окремих народів і функціонував тільки в межах кожного з них, і як основний етап (стадія, період) в еволюції, що пов'язано з певними суспільними трансформаціями, зокрема соціально-етнічними (А. Колодний).

Етнічні релігії виникають у переломний історичний період, який пов’язується із суттєвими якісними змінами в суспільстві (зміна знарядь праці, економічного устрою, виробничих відносин, політичного ладу, форм людських об’єднань).

Обов’язковими історичними підґрунтям їх виникнення був новий тип об’єднання людей, причому не у вузькі і винятково кровноспоріднені, а в громадські общини, які зазнають соціальної диференціації і які консолідуються у формі держави. Тому можна вважати, що етнічні релігії виникають на стадії формування соціально ієрарханізованих (за професією, станом, владою, функціями) та державних суспільств.

Хронологічно цей період для різних народів триває з IV тис. до н.е. і до теперішнього часу. Але стадіально всі етнічні релігії стоять приблизно на одному історичному ступені (С.А. Токарєв). Однак зазначимо, що етнічні релігії, як стадія розвитку будь-якої релігії, не є обов'язковою, такою, що послідовно змінює один ступінь на інший. Деякі народи «перестрибують» цю стадію. Зокрема, арабські народи від родоплемінних культів відразу ж перейшли до світової релігії - ісламу. Первісні племена Центральної Африки прийняли християнство, проминувши стадію етнічних релігій.

Етнічні релігії виростають із суспільних умов існування окремих народів нерівномірно. Тому вони не подібні між собою і за часом виникнення, і за змістом віровчень, і за культовими формами, і за формою відношення до трансцендентного. Водночас їх єднає те, що вони сформувались серед одного народу, зрослися з ним, відображають його традиції і культуру, з одного боку, і впливають на всі сфери життя, формують менталітет етносу - з іншого. Залежно від рівня етносоціального розвитку суспільства всі етнічні релігії можна поділити на народні та національні, або етнодержавні.