39 Життєдайне джерело

Ми пізнаємо світ не тільки за допомогою органів чуття, а й через слово. Саме воно є чинником, здатним переносити вели­чезний обсяг інформації з минулого в сьогодення і з сього­дення в прийдешнє.

Оскільки інтелект зашифрований у системі мови, слово є інструментом і засобом його дешифрування. «І слово стало тілом, і оселилося між нами, повне благодаті та правди», -читаємо в Біб лії. У слові відбито історію нашого народу, його ідеали, прагнення, у ньому починається й закінчується духо­вне життя людини.

У мові, що постійно змінюється, збагачується, удосконалю­ється залежно від життя її носіїв, відбито екологію етносу,

27

його культуру, побут, звичаї. Іншими словами, зв’язок мови й мислення має свій конкретно-історичний вияв для кожного народу. Сподіватися зрушити світогляд народу, втілений у його мові, не варто.

Рідна мова єднає представників певної нації в часі й про­сторі, її трактуємо не тільки як засіб спілкування, нагрома­дження людського досвіду й навіть не тільки як засіб форму­вання думок. Об’єктивно поняття рідної мови є глибоко ін­тимним: це одне з джерел, що живлять патріотичні почуття.

(161 слово) За Т. Панько

40 Золотий міст

Людина оспівує найдорожче, увічнює його в слові. Словом вона хоче сказати всьому світові про свої найглибші почуття й зоряні мрії. Людина вибудувала з минулого в прийдешнє золо­тий міст, яким спішать у серця посланці людяності й любові -викупані в пелюстках квіту та в пробудженнях росяного ранку слова.

Українська мова витворила багато пестливих слів, якими опоетизовано світ. Напевне, найбільше таких слів - ніжних, високих, людинолюбних, красивих - про матір. Перше слово, з якого розпочинається наше пізнання краси світу, його со­нячності.

Для кожної людини мати стає початком життєвого шляху, початком доброти й совісті, єдиною сповіддю і покликом до діянь в ім’я щастя. Мати народила нас, навчила говорити й запалила в серці вічне світло пісні.

Завжди серце лине до матері, до рідного дому, яблунь і ви­шень у цвіту, журливої річечки, запашного лугу, першої сте­жини, яка кличе на батьківські пороги. Скільки б років не мали, ми завжди звертаємося до джерел дитинства, до материн­ської любові й ласки, до материнського тепла, черпаємо в них наснагу й віру в добро.

(161 слово) За І. Вихованцем

41 «Кобзар»

З-поміж безлічі книжок, з якими має справу історія світо­вої літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне.

До таких належить «Кобзар», книга, яку народ україн­ський поставив на першому місці серед успадкованих з мину­лого національних духовних скарбів.

Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися

28

то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей Півночі й у пісках пустель закаспійських, під самотнім сонцем вигнання.

Хоча більшість поезій написано поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушиках паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем, по­крадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі й вічні слова.

Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саме поетове життя, і все найістотніше з великого життя Та­раса Шевченка увібрав у себе цей збірник поезій, що його у хвилину творчого осяяння було найменовано «Кобзарем».

(166 слів) За О. Гончаром