55 Батько і син

Сумніву не було: хтось грав на скрипці.

Розсуваючи обережно стебла високої кукурудзи, переступа­ючи через гарбузи, батько пішов у той бік, звідки чути було гру. Сховавшись між соняхами, він легко впізнав у місячному світлі маленьку постать свого сина. Лукані стояв серед городу й грав. Батько ніколи не чув такої гри, але музика була йому знайома. Його серце зненацька стислося від хвилювання. Син грав ту пісню, яку так хотілося заспівати батькові. Пісня наче рвалася з грудей, вона то гриміла, як цілий оркестр, то коли­валася на тонісінькій струні, то пестила серце найніжніпіими у світі звуками. Батько слухав як зачарований. Він ніколи не думав, що так може грати його син.

Зненацька Лукані озирнувся і враз побачив батька. Він злякано притиснув до грудей скрипку. Але батько стояв не-

36

рухомо. Місячне сяйво осяяло його обличчя, і хлопчина по­бачив, як блищать на батькових віях сльози.

Пізно вночі мати пішла шукати сина й чоловіка. Вона зна­йшла їх обох на городі. Син грав на скрипці, а батько нишком змахував непрохану сльозу.

(164 слова) За О. Донченком

56

Свято

За кілька днів до свят прибували замовлені батьком па­кунки ялинкових прикрас, які доручалося нам розпакову­вати. У тих пакетах і дерев’яних ящиках лежали нечувані, небачені речі. Певна річ, це завжди справляло на нас вра­ження також чудесного відкриття світу, втіленого в перелив­часті різнокольорові скляні кулі, списи, зірки, гірлянди сріб­них і золотих шнурів, у химерних паперових звіряток і пта­шок. А яка відповідальна й надзвичайно приємна робота -прикрашати ялинку!

І от вона у світлі різнокольорових свічок стоїть розкішною королевою, срібним шпилем торкаючися стелі, а з-під гілля визирає Дід Мороз із загадковою торбою подарунків. Діти ра­дісно збуджені, ледве стримуючи свої почуття, оточують щіль­ним колом ялинку. Батько врочисто виймає з футляра ста­реньку скрипку - починається імпровізований концерт. Ді­твора підхоп лює мелодію, усі, тримаючись за руки, ідуть на­вколо ялинки, урешті переходячи на танець.

А чи можна забути ходіння засніженими вулицями із зір­кою? Самі її робили, із кольорового паперу вирізали необхідні деталі. А коли все було припасовано, приклеєно, зліплено, ставили всередину запалену свічку й шумливим гуртом хо­дили довгою вулицею, співаючи різдвяні псалми, колядки й щедрівки.

(165 слів) За В. Соколом

57 Тиха радість

Уранці мене розбудило яскраве сонце. Його жовтувато-медове проміння, що ледве тремтіло на стіні, на якусь мить воскресило в мені тиху, давно забуту радість. Із такою ра­дістю я зустрічав зимові ранки в нашій з бабусею хаті. Пам’ятаю обмерзлі за ніч вікна, веселе полум’я в печі, біля якої вже поралася бабуся, неодмінно воркуючи щось сама собі, миро творне сяйво образів у кутку, облямованих під склом сріблястими мереживами та вощаними квітками.

37

Почувши, що я прокинувся, бабуся, підрум’янена й розі­мліла біля вогню, поглядала в мій куток і питала: «А що внучкові снилося?» Я вигадував якусь нісенітницю, бо мені тоді нічого не снилося. Інколи відказував твердо, щоб схоже було на правду: «Залізні ковзани!» І, затамувавши подих, че­кав на відповідь.

Бабуся в таких випадках довго мовчала, потім, удаючи, ніби вкрай здивована, казала: «І насниться ж дитині отаке! Ну, та це не вийде. По ковзани треба їхати аж у Полтаву. То скажи їм, хай не сняться». І сміялася кожною зморщечкою на осяяному полум’ям обличчі: «Уставай лишень, поласуємо кулешем».

(162 слова) За Гр. Тютюнником