46 81 «Лебедине озеро»

Навідуючи сестру, яка мешкала в Кам’янці, Петро Ілліч Чайковський жив у маленькій хатинці поблизу будинку, звідки було видно село з невеликою дзвіницею, тихий спокій­ний Тясмин. У двох кімнатках пахло запашним горошком і нічною фіал кою, що цвіли під самісіньким вікном.

Працював він за спеціально поставленим для нього піаніно, писав у садку під старою вишнею, блукав берегами річки. Тиша, самостійність, близькість рідних - усе це схиляло до творчості. Вечорами збиралися на веранді, довго засиджува­лися за самоваром, слухаючи розповіді матері чоловіка Олек­сандри Іллівни - удови декабриста Давидова. Вона пам’ятала Олександра Сергійовича Пушкіна, який не раз гостював у Кам’янці. Як натхненно, як пристрасно читав він на цій ве­ранді свої чудові вірші.

Коли за рояль сідав Петро Ілліч, музика звучала до пів­ночі: російські та українські пісні, талановиті імпровізації,

32

навіяні красою пахучого липневого вечора, ясними півден­ними зорями над головою, спокоєм і злагодою, що переймали душу в такі світлі хвилини. Так народилася музика «Озеро лебедів» і виник задум написати балет «Лебедине озеро», який Петро Ілліч і здійснив, повернувшись до Росії.

(161 слово) За Н. Калініною

49 Володимир Вернадський

Коло творчих пошуків Володимира Івановича Вернадського таке, що з плином часу його ідеї не забуваються, а, навпаки, стають ще актуальнішими. І це закономірно, адже темами його праць було все, що стосується природи й взаємовідносин з нею її частки - людини. А хіба може бути щось цікавішим для кожного, ніж час і простір, життя й смерть, ґрунти й води, тварини й людство?

В особі Вернадського поєднувалися геніальність ученого-теоретика, талант практика-експериментатора, хист організа­тора. Він є автором широковідомої праці «Біосфера», багато­томної монографії «Історія мінералів земної кори», безлічі інших книжок і статей. Вернадський був ініціатором радіохі­мічних і радіогеологічних досліджень, організовував експеди­ції, що вели пошук радіоактивних мінералів.

Рід Вернадських бере свій початок від литовського шлях­тича Верни, який воював на боці Богдана Хмельницького. На­щадки його згодом оселилися в Запорозькій Січі. Прадід уче­ного обрав місцем проживання Чернігівщину, а від діда, який одержав право на дворянство, уже пішло прізвище Вернад­ський.

Володимир Вернадський плідно працював у кількох містах України. У 1919 році його було обрано першим президентом щойно створеної в Києві Академії наук України.

(166 слів) Із часопису

50 На ярмарку

Якось актор Михайло Семенович Щепкін запросив пись­менника Івана Петровича Котляревського піти разом на ярма­рок. Спустилися з гори Панянки на просторий майдан, що слався аж до Ворскли. Тут юрмилася сила-силенна люду. Га­лас сплітався з ревінням волів і корів, зі свинячим кувікан­ням і меканням овець. Навіть монастирський басовий дзвін не міг заглушити ярмаркового гамору.

Здавалося, що під монастирською горою розпласталася ба­гатобарвна велетенська жива істота. Вона ворушилася, повзла

33

й пила з Ворскли воду. Повітря ніби колихалося сизими хви­лями. У центрі ярмаркового майдану тяглися ряди ткацьких, кравецьких, чинбарських, лимарських, шевських, тесляр­ських, ковальських виробів.

Друзі поринули в натовп. Михайло Семенович торгувався, купуючи в’язку тарані з чумацького воза, викликав чумаків на розмови, змушував їх і лаятися, і жартувати. А купивши тараню, сказав Іванові Петровичу: «Мене цікавлять розмови, рухи, пози, звички простих людей, вираз обличчя в гніві й у гуморі. Народ - великий артист. Усе справді артистичне кри­ється в народі. Це - найкраща школа. Якщо раніше вимагали від актора врочистих жестів та інтонацій, то нині життя ви­суває нові вимоги артистичності».

(163 слова) За І. Пільгуком