45 Леся Українка

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім’я їй - Леся Українка. З не такої вже й далекої минувшини, проте вже мовби крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Майже ніколи - веселий, час­тіше - у задумі чи смутку.

Понад сто років тому народилася вона в сім’ї Косачів, щоб стати для світу великою Лесею Українкою. Своєю винятко­вістю і своєю звичайністю - усім вона дорога для нас. Хо­четься підкреслити, що Леся була просто людиною і, ведучи оту тридцятилітню війну з нападами хвороби, не мала яко­гось додаткового захисту проти болю. Коли їй боліло, то бо­ліло, як і кожному. Можна зрозуміти, як жадалося їй звичай­ного людського щастя, якщо, прикуту хворобою до ліжка, так радувала її навіть яблунева пелюстка, занесена весняним ві­тром у прочинене вікно.

Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномену людської стійкості й мужності, ми бачимо, якою силою мо­жуть стати в людині високість помислів, значність життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу.

(160 слів) За О. Гончаром

46 Краса

Якими питаннями не зацікавився б Михайло Коцюбин­ський, які стосунки людські не складали б фабули його тво­рів, оцінює він їх міркою краси. Це було особливістю пись­менника й визначальною ознакою його творчого доробку.

Почуття краси панувало над митцем, і через те почуття вчинки й відносини оцінював він насамперед не з погляду моралі чи громадських потреб, а з погляду краси.

Не значило це, що був він естетом у звичайному значенні слова або що був байдужим до моральної чи соціальної правди. Але соціальний і моральний критерії цілком зливалися в ньому з його естетичними вподобаннями.

Несправедливе, жорстоке, неморальне здавалося йому не­естетичним, і в ім’я краси світу, краси життя, краси людини, які уявлялися Коцюбинському чарівно-гарними, складалися його присуд і погляд на кожне питання. Естетизм Коцюбин­ського був широкий, як світ, і розпросторювався на всі явища. Краси шукав він скрізь і вмів відчути її не лише в природі, а й у людях, бо в ньому жив образ не лише чарівної природи, а й чарівної людини, гарної не тільки фізично, а й морально.

(164 слова) За В. Леонтовичем

31

47 Великий мандрівник із Києва

Йому було двадцять два роки, коли вирушив із Києва в далеку путь. Звали мандрівника Василь Григорович-Бар-ський. Колишній студент Києво-Могилянської академії вирі­шив побувати в багатьох країнах світу, щоб скрізь здобувати знання на користь собі й Вітчизні. Допитливий чоловік ви­вчав там географію, архітектуру, мистецтво, національні зви­чаї. Усе те згодом стало основою для його надзвичайно ціка­вих книжок. У далеких краях він не тільки навчався сам, а й учив інших. Навіть написав за кордоном підручник з греко-латинської граматики.

Григорович-Барський був, безперечно, одним з найосвіче-ніших людей свого часу, мав глибокі знання з філософії, іс­торії, риторики, географії, медицини. Сучасники пишуть, що під час своїх мандрів він опанував латину, давньогрецьку, но­вогрецьку, польську, італійську, арабську й усі слов’янські мови. Таких людей називають ерудитами й поліглотами.

Довго пробув письменник у чужих землях, де невтомно, мов бджола, збирав мед мудрості, щоб віддати його людям України. А після повернення відразу заходився докладно опи­сувати свої багатолітні подорожі. Літературознавці називають такий вид літератури паломницькою прозою. Таким книжкам судилася особливо важлива роль у національній культурі на­роду.

(166 слів) За І. Цюпою