13

Лекція

Тема 2. Розвиток науки „Менеджмент”.

1. Виникнення науки менеджменту та напрями еволюції управлінської думки.

2. Ранні теорії менеджменту.

3. Інтегровані підходи до управління.

4. Сучасні напрями розвитку науки управління.

Орієнтовні питання для бліц-опитування для самоперевірки

1. Назвіть школи управління, що представляють ранні теорії менеджменту. Дайте сутнісну характеристику кожної з них.

2. Чим відомий Фредерік Тейлор?

3. Чим відомий А.. Файоль?

4. В чому полягає відмінність наукової і адміністративної школи?

5. В чому полягає обмеженість ранніх теорій менеджменту?

6. Дослідженнями яких елементів управління характеризується одновимірність підходу до ранніх теорій менеджменту?

7. Які типи організацій виділив М.Вебер за результатами досліджень проблем лідерства і бюрократичної структури влади в організації ?

8. Що є характерним для інтегрованих підходів до управління?

9. Дайте сутнісну характеристику процесного підходу до управління.

10. Дайте сутнісну характеристику системного підходу до управління.

11. Дайте сутнісну характеристику ситуаційного підходу до управління.

12. Назвіть найбільш поширені сучасні теорії і моделі організації менеджменту.

13. На чому ґрунтується японська школа менеджменту?

14. Які риси та характеристики притаманні американській школі менеджменту?

15. В чому полягає сутність маркетингової моделі менеджменту?

16. В чому полягає соціальна відповідальність в менеджменті?

2. Ранні теорії менеджменту

Залежно від прийнятого напрямку досліджень виділяють ранні класичну і неокласичну теорії менеджменту та кількісну теорію, що пов’язані з розвитком наступних шкіл управ­лінської думки:

• школа наукового управління;

• адміністративна школа;.

• школи людських стосунків;

• школа організаційної поведінки;

• кількісна школа (школа науки управління).

До ранніх класичних теорій менеджменту відносять школи наукового управління і адміністративну.

1. Школа наукового управління (Ф. Тейлор, Г. Форд, Френк і Ліліан Гілбрейт, Г. Гантт). Теорії грунтувалися на механістичному розумінні людини, її місця в організації і сутності її діяльності та були спрямо­вані на вирішення проблем підвищення продуктивності праці шляхом удосконалення операцій ручної праці на основі її наукової організації.

Розвиток виробництва на межі ХІХ-ХХ ст. змусив керівників зосередитися на розробці наукових і раціональних принципів управління людьми, обладнанням, матеріалами та фінансами. Ця проблема постає у двох аспектах:

1. як збільшити продуктивність (відношення об'єму виробництва до використаних ресурсів) за рахунок полегшення виконуваної роботи;

1. як мотивувати працівників, щоб вони скористалися перевагами нових методів.

Об'єктом дослідження школи наукового управління був ви­робничий процес, головним елементом якого є працівник, його продуктивні характеристики. Предмет дослідження цієї шко­ли охоплював розробку системи методів і прийомів аналізу ро­бочого часу та робочих рухів, нормування праці, правил добо­ру й навчання робітників, порад щодо психологічного впливу на них, рекомендацій щодо стимулювання підвищення продук­тивності праці. Пропонувалося виділити управлінські функції з організації і планування праці, що було вихідним пунктом формування управління як системи.

Індустріалізація праці вимагала нових методів управління виробництвом. Вчені і практики, які вирішували згадані питання, започаткували школу наукового управління. Наукове Управління поступово трансформувалося й оформлялось у про­мисловий менеджмент як спільну діяльність керівників і пра­цівників, засновану на спільності інтересів.

Засновником школи наукового управління був американський інженер-механік Фредерік Тейлор (1856-1915), якого часто називають батьком науко­вих методів управління. Він вважав, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити виробничі операції, досягти їх ефективного виконання.

Ф.Тейлор залишив після себе солідну творчу спадщину, яка прославила його ім'я. Серед його творчого доробку найбільш відомими є книги "Відрядна система" (1895), "Цеховий менеджмент" (1903) та "Принципи наукового менеджменту" (1911).

Подібні проблеми вирішували і подружжя Френк Гілбрет (1868-1924) та Ліліан Гілбрет (1878-1972), які займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливість збільшен­ня виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на їх ви­робництво.

Крім Гілбретів послідовниками Ф.Тейлора були Г. Гантт, К. Барт, Ф. Джільберт та ін. Концепція наукового управління стала переломним етапом, завдяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь науко­вих досліджень.

Концепція наукового управління за Ф. Тейлором

Перший крок управління

Аналіз робочої ситуації (основні елементи):

1) загальне завдання

2) працівники (виконавці)

3) менеджер

Другий крок управління

Аналіз змісту загального завдання:

• розподіл загального завдання на окремі задачі

• визначення вмінь та якостей, які необхідні для їх виконання

• визначення необхідної кількості працівників (виконавців)

Третій крок управління

Підбір працівників для виконання окремих завдань

Четвертий крок

Продовження управління: встановлення взаємозв'язків, координація та планування діяльності всієї робочої групи

Принципи наукового управління за Ф.Тейлором:

1. розробка оптимальних методів виконання роботи на закладі науково­го вивчення витрат часу, рухів, зусиль тощо;

2. чітке дотримання розроблених стандартів;

3. підбір, навчання й розстановка працівників на такі робочі місця, де вони будуть найкориснішими;

4. оплата за результатами праці (більші результати — більша оплата);

5. необхідність спеціалізації управлінської праці;

6. підтримування дружніх стосунків між працівниками та менеджерами

2. Школа адміністративного управління (А. Файоль, Г. Емерсон, Л. Урвік, М. Вебер). Представники школи опрацьовували підходи до ефективного управління організацією в цілому, концентрували увагу на вивченні сутності та змісту управлінської (адміністратив­ної) діяльності, намагалися виділити загальні принципи та закономірності управління організаціями.

Погляд на організацію з точки зору широкої перспективи та прагнення визначити загальні характеристики і закономірності розвитку організацій стимулювали формування класичної школи в менеджменті - школи адміністративного управління. З її виникненням спеціалісти почали вивчати процеси вдосконалення управління на рівні організації в цілому.

Засновником школи вважається французький адміністратор і підприє­мець Анрі Файоль (1841-1925). Саме Файоль був першим дослідником, який класифікував вивчення менеджменту за його функціональними ознаками, і головним його внеском у теорію управління є розгляд менеджменту як універсального процесу, що складається з кількох взаємопов'язаних функцій. Отже, Файоль виявився й основоположником процесного підходу до управління організацією, розглядаючи управління не як ряд самостійних актів, а як серію повторюваних взаємо­пов'язаних дій.

Наступним важливим внеском А.Файоля в теорію менеджменту є те, що він глибоко усвідомивши закономірності функціонування організації, сформулював знамениті 14 принципів ад­міністративного управління, котрі не втратили актуальності й досі. Його дослідження стали науковою основою поділу праці у виробничих системах і побудови організаційних структур уп­равління.

Крім того, Файоль склав перелік якостей, якими, на його думку, повинні володіти менеджери, та першим поставив проблему організованого навчання менеджменту.

Узагальнюючи власний багаторічний досвід практичної управлінської діяльності, А. Файоль дійшов висновку: