5. Народництво. Робітничий рух і формування соціал-демократії

• У центрі суспільно-політичного життя Російської імперії другої половини XIX ст. знаходилися найболючіші питання - землі та волі. Реформаторські заходи влади російське суспільство сприйняло прихильно. Але невирішеність земельного питання, відсутність політичних прав і свобод викликали зростання кількості невдоволених серед різних суспільних верств.

• Небажання уряду рахуватися з громадською думкою викликали поляризацію в середовищі інтелігенції, яка поповнювалася вихідцями з недворянських різночинських верств.

• Серед молоді, передусім студентства, поширювалися радикально-демократичні ідеї, які пропонували вирішити нагальні проблеми суспільно-політичного життя через народне повстання.

• Ідеологами цього напряму були М. Чернишевський, М. Добролюбов, О. Герцен. У 60-х pp. радикально налаштована інтелігенція стала створювати таємні антиурядові організації.

• Серед них були "Земля І воля" (1862-1864 pp. ), гурток М. Ішутіна, "Народна розправа" (1869 р.) під керівництвом С. Нечаєва. Жорстокі репресії самодержавства спричинили перехід радикалів до тактики індивідуального терору (замах Д. Каракозова у 1866 р. на Олександра II).

• На межі 60-70-х pp. у Росії відбувалося становлення ідеології революційного народництва.

• Народництво - ідеологія і громадсько-політичний рух, що охопив вихідців із дворянства та різночинної інтелігенції Російської імперії в 60-80-х рр. ХІХ ст.

• Це був радикально-демократичний рух, який на підставі західноєвропейських соціалістичних ідей створив власну теорію переходу Росії до соціалізму через народне повстання і селянську "общину".

• Вбачаючи єдину мету, теоретики народництва пропонували різні способи її досягнення. М. Бакунін (бунтарський напрям) виступав за негайну селянську революцію, яку розпочне радикальна інтелігенція.

• П. Лавров (пропагандистський напрям) уважав, що спершу необхідно просвітити селян, аби підготувати їх до революції.

• П. Ткачов (змовницький напрям) також поділяв думку, що селяни не готові до революції, але наполягав на тому, що для розкріпачення селян інтелігенція повинна захопити владу завдяки збройному перевороту і здійснити зверху необхідні перетворення.

• Спроби народників утілити їхні плани в життя були невдалими. Жертовне "ходіння у народ" з метою пропагандистської роботи серед селян провалилося.

• Втративши віру в те, що селяни здатні піднятися проти самодержавства, народники вдалися до індивідуального терору. Постріл В. Засулич у генерал-губернатора Трепова (1878 р. ) започаткував хвилю замахів на вищих урядовців і навіть самого царя. Терором народники намагалися зруйнувати систему царської влади.

• Відсутність бажаних результатів та урядові репресії спричинили розкол "Землі і волі", яка 1879 р. розпалася на "Чорний переділ" і "Народну волю". Члени останньої організації зосередилися на політичному терорі. У 1881 р. вони вбили Олександра II. Іронія долі полягала в тому, що в день убивства імператор схвалив пропозиції міністра внутрішніх справ М. Лоріс-Мелікова стосовно подальших реформ і заходів із запровадження в імперії представницької форми правління.

• Вбивство імператора нічого не змінило в країні, хіба що погіршило становище. Престол наслідував Олександр III (1881-1894 pp.). "Конституцію" Лоріс - Мелікова було відхилено, в країні запанувала реакція.

• Поряд із народниками почали виникати інші організації, які орієнтувалися вже на іншу ідеологію та соціальні групи.

Робітничий рух

У XIX ст. в Росії переважали страйки, що виникали як реакція на погіршення економічного становища робітників. Фактично робітники вимагали вигідніших умов продажу своєї робочої сили. Типовим прикладом є Морозовський страйк 1885 р. У 1897 р. робітники домоглися фабричного законодавства. У той період виникли перші робітничі організації в Одесі, Петербурзі та в інших містах.

Отже, за короткий час робітничий рух у Росії став впливовою, самостійною політичною силою.

Російська соціал-демократія. Ґ. Плеханов. В. Ленін

• Криза народництва, розгортання робітничого руху призвели до поширення в Росії ідеології марксизму.

• Подейкують, що канцлер Бісмарк якось сказав своєму співвітчизникові Карлу Марксу: "Ваша теорія розвитку суспільства дуже гарна, тепер залишається тільки вибрати країну, яку слід принести цій теорії в жертву".

• Першу марксистську організацію - "Групу визволення праці" заснували в Женеві 1883 р. російські революціонери, які відмовилися від народництва (Г. Плеханов, П. Аксельрод, Л. Дейч, В. Засулич та ін.).

• Діячі групи вважали своїм завданням підготовку умов для розвитку соціал-демократичного руху в Росії. Вони переклали російською мовою деякі праці Маркса й Енгельса та поширювали їх у Росії, розгромили ідеологію народників, довівши ЇЇ хибність.

• Особливо велика заслуга на цьому полі діяльності належить Г. Плеханову (1856-1918). Крім нищівної критики народників, він обґрунтував необхідність заснування в Росії марксистської партії, в 1883-1885 pp. склав перші проекти її програми.

• У 80-х pp. XIX ст. у промислових і політичних центрах Росії почали виникати марксистські гуртки.

• Восени 1895 р. майже два десятки петербурзьких соціал - демократичних гуртків об'єдналися під орудою В. Леніна в "Союз боротьби за визволення робітничого класу". На той час В. Леніну виповнилося 25 років. У березні 1897 р. таку саму організацію створили київські соціал-демократи. Київський "Союз..." налагодив випуск і поширення загальноросійської "Рабочей газеты". Подібні союзи виникли і в інших містах Росії.

• Консолідація гуртків була кроком до створення загальноросійської соціал-демократичної партії.

• І з'їзд Соціал-демократичної робітничої партії відбувся 1898 р. р Мінську. 9 делегатів від 6 організацій проголосили створення РСДРП, визнали "Рабочую газету" її центральним органом та обрали центральний комітет РСДРП. Але за кілька днів ЦК і значну кількість соціал-демократів було заарештовано, а друкарню "Рабочей газеты" розгромлено.