Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський Реферат на тему
Виконав
Учень 6-В класу
Гришенко С.А.
2014р.
Вступ
Українські традиції та релігійні свята
Українці, як і інші народи, мають свої звичаї та традиції: багато з них дуже давні, деякі з’являються зараз.
Більшість звичаїв пов’язана з релігійними святами чи українським житлом. Найбільш популярним зі свят є Новий Рік, він відзначається 1 січня. Напередодні свята діти та їхні батьки прикрашають ялинку блискучими кульками й іншими різдвяними прикрасами. Матері сімейств готують святкові обіди.
У цей день люди обмінюються подарунками зі своїми родичами і друзями: часто вони ходять відвідати їх чи запрошують до себе зустріти Новий Рік разом. Вони накривають святкові столи й о 12 годині піднімають келихи із шампанським і говорять один одному «Щасливого Нового Року!»
Але православна церква в Україні святкує Новий рік 14 січня за старим стилем. Увечері 13 січня діти йдуть від будинку до будинку і співають колядки: вони бажають усього найкращого людям, що живуть в цих будинках. Звичайно, співакам дають деяку нагороду – цукерки, пироги чи небагато грошей.
Православні українці святкують Різдво 6 січня; вечір перед Різдвом називається Святим Вечором. На Святий Вечір уся родина збирається на різдвяну вечерю. Відповідно до релігійної традиції, необхідно приготувати 12 різних страв по числу апостолів; ніхто за столом не може їсти , поки перша зірка не з’явиться у небі. Але, на відміну від англомовних країн, люди в Україні не обмінюються подарунками в цей день. У різдвяний вечір віруючі йдуть в церкву; деякі з них проводять там цілу ніч – вони моляться і слухають різдвяні релігійні пісні, що прославляють народження Христа.
Інше зимове релігійне свято – Дванадцятий день чи Водохреще, що святкується в пам'ять про водохрещення Ісуса Христа (19 січня). Напередодні цього свята під час вечері люди співають пісні, що називаються «щедрівками» - саме тому цей вечір також називають «щедрим вечором». Ранком на Водохреще святкова процесія йде від церкви до ріки чи до водойми, де відбувається водохрещення водою.
Після цього священик освячує будинки і речі людей. Великдень – інше велике релігійне свято: зазвичай воно святкується в одну з неділь весни. У цей день віруючі йдуть у церкву і слухають службу; звичайно вони приносять із собою їжу – паски, масло, сир і, звичайно, фарбовані яйця.
Священик у церкві освячує всі продукти: багато людей вірять, що крашанки мають чарівну силу і можуть захищати від зла, грому чи вогню і мають лікувальні властивості.
Ранком, по закінченні служби , люди вітають один одного словами «Христос воскрес!» і повертаються додому до сніданку. Вони святкують Великдень і як початок весни. В Україні також є багато інших цікавих звичаїв і традицій.
Різдво Христове
Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська православні церкви, усі Українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква святкують Різдво в ніч на 25 грудня за старим Юліанським календарем, що в ХХІ столітті відповідає ночі з 6 січня на 7 січня за сучасним Григоріанським календарем.
Дохристиянські звичаї у християнському Різдві
Свята Церква, святі отці і прості миряни Київської Русі, нащадки колишніх язичників, утверджуючи християнство і зокрема православ'я, утверджуючи вчення про єдиного Бога і про єдину вселенську Істину, борючись з язичництвом, у міру своїх знань і досвіду, намагалися відділити грішне (помилкове) від праведного (істинного) у ньому. Це дало змогу відкинувши язичницьку атрибутику або переосмисливши її у християнському контексті зберегти чимало з того доброго, хорошого і істинного, що існувало в язичництві, зокрема сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.
З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило було приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свята
Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «жид», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).
Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги.