3. Сучасні методи та схеми хеджування ризиків на фінансовому ринку.

Хеджування – це купівля і продаж ф'ючерсних контрактів з метою уникнути ризику зміни цін на ринку готівкових (реальних) продаж. Процес хеджування реалізується за допомогою похідних фінансових інструментів. Як правило, основа для існування похід­них інструментів – майбутня невизначеність. Якщо має місце певна ймовірність збитків у результаті непередбачених подій (зміна цін), то несхильна до ризику людина буде намагатися застрахувати себе від можливих неприємностей. Це основа існування страхового ринку.

Більшість похідних цінних паперів – це угоди на термін, ви­конання яких відноситься до визначеного майбутнього моменту часу, основне призначення яких – хеджування ризику, пов'язаного з непередбаченим коливанням цін на ринку реальних активів. Це і є причиною виникнення ринку похідних цінних паперів.

Ф'ючерсні контракти є більш розповсюдженими при опе­раціях хеджування, чим форварди, це зв'язано з тим, що через свої особливості останні є низьколіквідними (виключення складають форварди на валюту). А ф'ючерси – це більш зручні фінансові інструменти, що дають більші можливості для хеджування. Ос­новною перевагою ф'ючерсів є їх організований ринок, основни­ми учасниками якого є хеджери і спекулянти.

Теорія ф'ючерсних контрактів. Ф'ючерсний контракт (ф'ючерс) являє собою контракт, за яким інвестор, що укладає його, бере на себе зобов'язання після закінчення визначеного терміну продати своєму контрагенту (чи купити в нього) визна­чену кількість біржового товару чи фінансових інструментів за обумовленою ціною. Таким чином, у контракті повинна бути обов'язково зазначена кількість товару, його ціна і термін поста­чання. Ф'ючерси можуть укладатись на постачання сільськогос­подарської продукції чи виробничої сировини, акцій та інших цінних паперів, іноземної валюти і т.д.

Закінчення терміну ф'ючерсного контракту не є безпосе­реднім актом купівлі-продажу, тобто продавець не віддає покуп­цю свій товар, а покупець не віддає продавцю свої гроші. Ф'ючерс є цінним папером і може протягом усього терміну дії перекупову­ватися багато разів. Ф'ючерси бувають на купівлю і на продаж.

Звичайно, власник ф'ючерсного контракту на покупку ви­грає тільки в тому випадку, якщо ринкова ціна товару в момент виконання виявиться вище зазначеної у ф'ючерсному контракті. Власник ф'ючерса на продаж виграє у тому випадку, коли ринко­ва ціна буде нижче, ніж у ф'ючерсному контракті. Таким чином, власник контракту може як угадати, так і не угадати плаваючу вартість товару, програти або дістати прибуток.

Ціна, що фіксується при укладанні ф'ючерсного контракту, називається ф'ючерсною ціною. Вона відображає очікування інве­сторів щодо майбутньої ринкової ціни (ціни-спот) для відповідно­го активу.

Хеджування за допомогою форвардних контрактів. Фор­вардний контракт – це звичайний контракт, виконання якого просто відстрочене в часі. Звідси хеджування за допомогою форвардів по­лягає в тому, що хеджер фіксує для себе майбутню ціну свого базо­вого активу, який він збирається купити або продати. Однак через свою природу форварди не є високоліквідними, оскільки їх вико­нання гарантоване тільки контрактом, а завжди може відбутися си­туація, коли заплатити штраф за невиконання контракту для однієї зі сторін буде вигідніше, ніж виконати форвард. Крім того пошук зворотної сторони, для укладання форварда, пов'язаний з великими операційними витратами. Крім того, через відсутність організо­ваного ринку форвардів пошуки можуть закінчитися нічим.

Міжбанківські операції "своп".

"Своп" – операція, що поєднує готівкову купівлю-продаж з одночасним укладанням контругоди на певний термін. Існує кілька типів операцій "своп": валютні, процентні, боргові, із золотом і їх різні поєднання.

Валютна операція "своп" являє собою купівлю іноземної валюти на умовах "своп" в обмін на вітчизняну валюту з наступ­ним викупом. Наприклад, німецький банк, маючи тимчасово зайві долари США, продає їх на марки американському банку й одночасно купує долари на термін з постачанням через 1 місяць.

Операція "своп" може бути використана для хеджування. Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної позиції – обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті збігаються. Цілями "своп" бувають:

• придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків;

• здійснення політики диверсифікованості валютних резервів;

• підтримка визначених залишків на поточних рахунках;

• задоволення потреб клієнта в іноземній валюті й ін.

До угод "своп" особливо активно запобігають централь­ні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведен­ня валютних інтервенцій. Країни-чле­ни євроринку із метою часткового забезпечення золотом емісії ЄВРО здійснюють внески 20% своїх офіційних золотих і доларо­вих резервів у Європейський фонд валютного співробітництва у формі 3-місячних поновлюваних угод "своп", зберігаючи в такий спосіб право на ці резервні активи.

Операції "своп" з валютою і золотом означають тимчасо­вий обмін активами, з відсотками і борговими вимогами – оста­точний обмін.

Сутність операцій "своп" з відсотками полягає в тому, що одна сторона зобов'язується виплатити іншій відсотки за став­кою LIBOR в обмін на одержання платежів за фіксованою став­кою. Виграє та сторона, яка не помилилася при прогнозуванні ринкової процентної ставки.

Операції "своп" з борговими зобов'язаннями полягають у тому, що кредитори обмінюються не тільки процентними надхо­дженнями, але і всією сумою боргу клієнта. Операції "своп" з ва­лютою і відсотками іноді поєднуються: одна сторона виплачує відсотки за плаваючою процентною ставкою, у доларах США в обмін на одержання процентних платежів за фіксованою ставкою в німецьких марках.