Управлінський і фінансовий аналіз.

Враховуючи зміст мікроекономічного аналізу та особливості формування його інформаційної бази, виділяють управлінський і фінансовий аналіз. Відомо, що головною інформаційною базою мікроекономічного аналізу є бухгалтерський облік, який у методологічному й організаційному планах поділений на управлінський і фінансовий. Фінансовий облік вирішує проблеми взаємовідносин підприємства з партнерами, клієнтами та інститутами державної економічної інфраструктури. Він регламентується міжнародними і національними стандартами, що забезпечує інтереси зовнішніх користувачів. Управлінський облік спрямований на потреби внутрішнього управління, вироблення управлінських рішень в інтересах власників і адміністрації. Він не регламентується, а його організація і методи проведення визначаються адміністрацією господарського суб’єкта. Головне його призначення – забезпечення ефективного управління виробництвом, виробничими ресурсами, витратами на виробництво та собівартістю продукції (робіт, послуг).

Поділ економічного аналізу на управлінський і фінансовий дає змогу оптимізувати інформаційні потоки аналітичних досліджень, виділити режим вхідної та вихідної інформації у розв’язку аналітичних завдань, їх блоків чи комплексів.

Отже, мікроекономічний аналіз можна розглядати за такою структурою (рис. 1).

Мікроекономічний аналіз

Управлінський аналіз

Фінансовий аналіз

Зовнішній

фінансовий аналіз

Внутрішній техніко-економічний аналіз

Внутрішній фінансовий аналіз

Аналіз в обгрунтуванні, виконанні бізнес-планів

Аналіз фінансових

результатів діяльності

Маркетинговий

аналіз

Аналіз

фінансового стану

Комплексний аналіз ефективності господарювання

Інвестиційний аналіз

Аналіз виробництва та продажу продукції

Аналіз партнерських відносин

Аналіз і рейтингова

оцінка емітентів

Аналіз організаційно-технічних та інших умов господарювання

Аналіз ресурсозабезпечення і ресурсовикористання

Аналіз витрат на виробництво і собівартості продукції (робіт, послуг)

Рис. 1. Структурна схема мікроекономічного аналізу

Комплексний економічний аналіз як система пошуку резервів підвищення ефективності виробництва.

Загальна схема комплексного економічного аналізу

діяльності підприємства.

Сучасне підприємство має складну структуру, і щоб зробити правильний висновок про характер досліджуваних явищ, виявити недоліки у використанні виробничого потенціалу, прийняти науково-обгрунтоване управлінське рішення недостатньо володіти результатами тематичного аналізу, необхідний аналіз розвитку підприємства в цілому і його структурних підрозділів з врахуванням дії всіх факторів і причин, які їх зумовили, тобто комплексне дослідження господарської діяльності як системи.

Системний підхід – це один із методів пізнання об’єктивної дійсності. Він грунтується на вивченні об’єктів як складних систем, що складаються з окремих елементів. Системний підхід дозволяє краще вивчити об’єкт, глибше дослідити його причинно-наслідкові зв’язки.

Система – це множина елементів, які пов’язані один з одним і утворюють певну цілісність. Взаємозв’язок елементів системи здійснюється згідно з такими принципами:

• цілісність,

• структурність, обумовленість поведінки системи, взаємозалежність системи і середовища,

• ієрархічність,

• множинність досліджень.

Суть принципів системності відображена на рис. 1.

Принципи системності

1. Цілісність – властивість системи, що розглядає об’єкт як єдине ціле, а не як сукупність його елементів.

2. Структурність – можливість описання системи через з’ясування її структури, тобто мережі зв’язків і взаємозалежностей.

3. Обумовленість поведінки системи з поведінкою її окремих елементів – акумулює два попередніх.

4. Взаємозалежність системи і середовища – система формує і проявляє свої властивості в процесі взаємодії з середовищем.

5. Ієрархічність – кожен елемент системи розглядається як самостійна система нижчого порідку з одночасним припущенням, що вона також є компонентом системи вищого рангу.

6. Множинність досліджень кожної системи – для пізнання системи вимагається множинність різних моделей, кожна з яких аналізує лише певний аспект.

Рис. 1. Суть і загальні принципи системного підходу

На першому етапі, об’єкт дослідження розглядають як систему, для якої визначають мету і умови функціонування.

На другому етапі виробляють показники, які характеризують елементи, взаємозв’язки, а також умови, в яких функціонує система.

На третьому етапі складають схему системи, встановлюють її головні компоненти, функції і взаємозв’язки, складають схему підсистем, що показує підпорядкованість її елементів.

На основі інформаційної моделі господарської діяльності, сформованої в комплексній системі бухгалтерського обліку, складається загальна блок – схема комплексного економічного аналізу, класифікуються фактори і показники, формалізуються зв’язки між ними.

Загальна схема формування і аналізу основних показників господарської діяльності відображена на рис. 2.

Блок 1. Попередній огляд узагальнюючих показників

Блок 2. Аналіз організаційно-технічного рівня виробництва

Блок 3. Аналіз засобів праці

Блок 7. Аналіз собівартості продукції

Блок 4. Аналіз предметів праці

Блок 5. Аналіз трудових ресурсів

Блок 6. Аналіз виробництва продукції

Блок 8. Аналіз реалізації продукції

Блок 9. Аналіз фінансового стану та платоспроможності

Рис. 2. Загальна блок-схема формування і аналізу основних груп показників

в системі комплексного економічного аналізу

Розглянемо суть кожного блоку.

Блок 1. Попередній огляд узагальнюючих показників. Такий огляд здійснюється за важливими показниками, які характеризують загальний результат і ефективність господарської діяльності: прибуток, собівартість. Рентабельність, обсяг продукції, фонд оплати праці тощо. Огляд цих узагальнюючих показників дає змогу, не розкриваючи їх внутрішньої суті і факторів формування, у загальних рисах охарактеризувати роботу підприємства і, водночас, розглянути зміни, які відбулися в динаміці.

В основі економічних показників господарської діяльності лежить організаційно-технічний рівень розвитку виробництва (блок 2), тобто якість техніки, технології, прогресивність технологічних процесів, технічна і енергетична озброєність праці. Від організаційно-технічного рівня розвитку виробництва і умов соціального розвитку трудового колективу залежить рівень використання виробничих ресурсів: засобів праці, предметів праці і живої праці.

Блок 3. Аналіз засобів праці передбачає вивчення складу, структури і динаміки основних засобів, забезпеченості ними підприємства; оцінку технічного стану і вікового складу обладнання; аналіз узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів, виявлення резервів її підвищення.

Блок 4. Аналіз предметів праці охоплює питання забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами, оцінки стану і динаміки виробничих запасів, ефективності використання матеріальних ресурсів і її вплив на обсяг продукції.

Блок 5. Аналіз трудових ресурсів охоплює питання їх чисельності, складу за статевими і віковими групами, кваліфікації, стажу роботи. Складовою цього блоку є визначення рівня використання робочого часу, визначення продуктивності праці, оцінки тенденції їх зміни, дослідження сукупності факторів, що визначають їх рівень.

Блок 6. Аналіз виробництва продукції логічно йде після аналізу організаційно-технічного рівня виробництва і оцінки ресурсів, якими володіє підприємство. Чим вищий організаційно-технічний рівень виробництва і рівень використання виробничих ресурсів, тим кращі показники його роботи. В даний блок входять розрахунки щодо виконання виробничої програми за обсягом, структурою, асортиментом і якістю продукції.

Блок 7. Аналіз собівартості продукції є логічним продовженням попередніх блоків. Зв’язок проявляється через витрати ресурсів і через ефективність самого виробництва. В цьому блоці вивчається загальний стан собівартості за калькуляційними статтями і елементами витрат, собівартості окремих видів продукції; з’ясовуються фактори формування собівартості продукції і можливості її зниження.

Блок 8. Аналіз реалізації, прибутку та рентабельності акумулює в собі вплив всіх попередніх блоків і є підсумковим для оцінки всього циклу використання ресурсів і витрат. Аналіз реалізації продукції пов’язаний з вивченням обгрунтованості і ефективності формування портфеля замовлень, оцінкою виконання договорів поставок продукції, з аналізом наслідків невиконання зобов’язань. Зіставлення показників обсягу реалізації продукції і її собівартості характеризує величину прибутку і рентабельності продукції, від яких залежить фінансовий стан і платоспроможність підприємства.

Блок 9. Аналіз фінансового стану містить інформацію про активи підприємства і джерела їх утворення, стан заборгованості за характером і строками виникнення, фінансову стійкість, ефективність використання оборотних засобів, платоспроможність та ліквідність підприємства.

На четвертому етапі визначають всі основні взаємозв’язки і фактори, що дають кількісні характеристики. Знання факторів виробництва і їх взаємозв’язків, вміння визначати їх вплив на окремі показники виробничої діяльності підприємства дозволяють впливати на рівень показників через управління факторами.

Необхідною умовою проведення комплексного економічного аналізу є розробка системи аналітичних і синтетичних показників. Узагальнюючі показники кожного блоку називаються синтетичними. Синтетичний показник одного блоку, що є виходом для цього блоку підсистеми, для іншого, пов’язаного з ним, відіграватиме роль входу. Таким чином, з допомогою узагальнюючих синтетичних показників здійснюється зв’язок між окремими блоками в системі комплексного економічного аналізу. Кожен блок, як відносно відособлена система, формується в систему аналітичних показників, з яких складаються всі узагальнюючі показники.

Група аналітичних показників 9 блоку пов’язана з усіма попередніми. Це зрозуміло, бо фінансовий стан є результатом виконання виробничої програми, кошторисів витрат, реалізації продукції. Зв’язок цей двосторонній, тому що стабільний фінансовий стан забезпечує нормальну виробничу, постачальницьку, комерційну діяльність.

На п’ятому етапі будують модель системи на основі інформації, отриманої на попередніх етапах. В неї вводять конкретні дані про роботу підприємства і отримують параметри моделі в числовому вираженні.

Шостий етап –це робота з моделлю. Він включає об’єктивну оцінку результатів господарської діяльності і комплексне виявлення результатів підвищення ефективності виробництва.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що за допомогою системного, комплексного аналізу здійснюється вивчення всіх сторін господарської діяльності підприємства. До проведення такого аналізу залучаються різні його служби і відділи, робота яких певним чином координується і проводиться в певній послідовності. При цьому господарська діяльність розглядається як єдине ціле, як сукупність взаємозв’язаних елементів. Тільки в цьому випадку результати аналізу є комплексною системою знань, яка може стати ефективним способом розв’язку складних практичних завдань.

Головні цінність системного економічного аналізу полягає в тому, щр в процесі його проведення будується логіко-методологічна схема, яка відповідає внутрішнім зв’язкам показників і факторів господарської діяльності.

Системний, комплексний характер економічного аналізу дозволяє створити систему пошуку резервів підвищення ефективності виробництва.

Класифікація і принципи пошуку резервів підвищення

ефективності виробництва.

Підвищення ефективності виробництва може здійснюватися двома шляхами: на основі ліквідації непродуктивних витрат і втрат, а також внаслідок прискорення науково-технічного прогресу, впровадження нової техніки і технології, що дозволяє скоротити розрив між досягнутим організаційно-технічним рівнем розвитку виробництва на даному підприємстві і можливим, виходячи з досвіду передових аналогічних підприємств.

Механізм пошуку резервів передбачає комплекс досліджень, пов’язаних з утворенням, виявленням і використанням резервів. Важливе місце в цьому механізмі займає класифікація резервів. На рис. 3 показано групування резервів за основними класифікаційними ознаками.

Важливе значення для виявлення резервів має їх класифікація залежно від джерел утворення, відповідно до якої розрізняють зовнішні і внутрішні резерви. Такий поділ резервів допомагає краще організувати їх пошук та оцінити можливості, які залежать і не залежать від діяльності підприємства.

Внутрішні резерви – це резерви, які виявлені і можуть бути використані тільки на даному підприємстві.

Зовнішні резерви – це резерви, що перебувають за межами підприємства. Прикладом цих резервів може бути впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Внутрішні резерви відображають можливості конкретного підприємства. Місцями їх зосередження можуть бути цех, виробнича дільниця, бригада, робоче місце. В кожному з цих підрозділів виділяють три групи резервів відповідно до трьох елементів процесу праці – покращання використання засобів виробництва (засобів праці і предметів праці) і самих трудових ресурсів. Групування внутрішньовиробничих резервів за простими елементами процесу виробництва представлена в табл. 1.

1. З позиції підприємства і за-лежно від джерел утворення

внутрішньовиробничі

зовнішні

2. За простими елементами процесу виробництва

трудові ресурси

матеріальні ресурси

засоби

праці

3. За узагальнюючими показниками ефективності

Ріст прибу-тку і рента-бельності

Зниження собівар-тості

Ріст обсягу вироб-ництва

4. За характером дії

інтенсивні

екстенсивні

5. За стадіями життєвого циклу

передви-робничі

виробничі

експлуата-ційні

6. За характером і змістом

організаційно-технічні вдосконалення техніки, техно-логії, конст-рукції виробів, організації виробництва, праці, управління

економічні

зміни обсягу, структури, асортимен-ту продукції, цін, тарифів

соціально-психологічні

рівень осві-ти, культури виробниц-тва, стан техніки безпеки