Н.Ф. Щербина, Ю.Б. Махінла

Історія

української культури

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Н.Ф. Щербина, Ю.Б. Махінла

Історія

української культури

Навчальний посібник

Одеса ОНЕУ 2013

УДК 1(075)

ББК 87Я7

Рекомендовано Вченою радою Одеського національного економічного університету (протокол № від 2013 р.)

Рецензенти:

В. М. Хмарський, доктор історичних наук, професор

В. М. Красовський, кандидат історичних наук, доцент

Л. О. Сандюк, кандидат філософських наук, доцент

Щербина Н. Ф., Махінла Ю. Б. Історія української культури: Навчальний посібник. – Одеса: ОНЕУ, ротапринт, 2013. – 198 с.

До уваги студентів пропонується навчальний посібник, у якому розглядається історія становлення та розвитку української культури в контексті еволюції світової цивілізації. Висвітлено основні етапи, процеси та події історії української культури з давніх часів до сьогодення, зокрема подано відомості з історії писемності, освіти та літератури, науки і техніки, образотворчого мистецтва, архітектури, музики, театру й кіно. Українська культура постає як цілісний феномен і вагома складова духовно-культурного розвитку світу.

Посібник розрахований на студентів вищих навчальних закладів та всіх, хто цікавиться історико-культурною спадщиною українського народу.

Зміст

Передмова	4
Тема 1. Загальне поняття про культуру, її матеріальні та духовні цінності	5
Тема 2. Культура на українських землях у найдавніші часи	16
Тема 3. Культура Київської Русі	33
Тема 4. Культура Галицько-Волинського князівства	52
Тема 5. Культура України литовсько-польської доби (XIV - перша половина XVII століття)	66
Тема 6. Українська культура епохи бароко та Просвітництва (друга половина XVII-XVIII століття)	77
Тема 7. Українське національно-культурне відродження (XIX - початок XX століття)	98
Тема 8. Новітня українська культура	125
Додатки	162
Література	194

ПЕРЕДМОВА

Шановні студенти! Вашій увазі пропонуються навчальний посібник з дисципліни «Історія української культури». Цей курс покликаний збагатити гуманітарну підготовку студентів, сприяти формуванню науковому світогляду, підвищити загальноосвітній, фаховий та культурний рівень майбутнього спеціаліста.

Культура є складним суспільним феноменом, який відіграє величезну роль у життєдіяльності людини. Вона впливає на працю, побут, дозвілля, менталітет, стиль життя як всього суспільства, так і окремої особистості. Багато пов’язаних з культурою проблем мають глобальний, міжнародний характер. Розвиток культури впливає на прогрес людства, соціальні та економічні процеси. Велике значення культури й у збереженні загальнолюдських цінностей.

Український народ залишив у спадок незліченну кількість пам’яток матеріальної та духовної культури, які посіли гідне місце у скарбниці світової культури. Серед них пам’ятки трипільської та черняхівської культур, Київської Русі, козацької доби, комплекси містобудівництва, архітектури, декоративного мистецтва, козацькі літописи, філософські, наукові, економічні та політичні твори, першодруки, пам’ятки літератури – від славетних давніх літописів до книг, написаних сучасними майстрами поезії, прози та драматургії. Наша країна багата на мистецькі пам’ятки, мозаїки, фрески, твори митців сьогодення та ін. Вироблена нашим народом культура землеробства стала основою для сільського господарства в усій Європі.

Курс «Історія української культури» передбачає висвітлення гуманістичного змісту української культури, її місце в історії українського суспільства, вплив на розвиток світової цивілізації. Навчальний посібник містить відповідну тематику та плани лекцій, рекомендовану літературу, питання до самоконтролю, тестові завдання для перевірки знань та додатки. Посібник «Історія української культури» укладений з урахуванням вимог сучасної освіти для вищих навчальних закладів економічного профілю. Головна увага в навчальному курсі приділяється найважливішим чинникам духовної культури – світогляду, освіті й вихованню, літературі та мистецтву. Оволодіння курсом допоможе студентам зрозуміти глибинні тенденції і взаємозв’язки культури та економіки. На курс «Історія української культури» відводиться 72 години, із яких лише 10 – лекційні заняття, 16 годин – семінарські заняття. Тому основний час для оволодіння курсом приділений самостійній роботі студентів.

Важливе місце в опрацюванні тем курсу «Історія української культури» займають додатки, які сприяють більш глибокому засвоєнню цієї дисципліни. Слід пам’ятати: культура є складним суспільним феноменом, вона відіграє величезну, а іноді й ключову роль у життєдіяльності людини.

Тема 1. Загальне поняття про культуру, її матеріальні та духовні цінності План

1. Походження та зміст поняття «культура».

2. Структура культури.

3. Функції культури.

4. Основні культурні форми.

5. Мистецтво як важлива складова духовної культури, його види та стилі.

1. Походження та зміст поняття «культура»

Слово «культура» походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі (землеробства), однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Так, відомий римський оратор Цицерон у своїй праці «Тускуланські бесіди» називає філософію культурою душі. Щоб стати філософом, вважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Цицерон вбачав у розвитку мислиннєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. І це перша відома спроба вживання слова «культура» як теоретичного терміна.

В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С.Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово «культура» як самостійний термін для позначення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура пов’язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.

В епоху Відродження та Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Італійський мислитель Джакомо Віко (1668-1744) відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвиткові. Французький філософ Шарль Монтеск’є (1689-1755) у праці «Про дух законів» доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, ґрунту. Французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) протиставляв культуру «чистій природі». Згідно з його теорією культуру почали розуміти як «людяність» на противагу «природності», «тваринності». Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови «розумної держави» і встановлення таких же суспільних відносин. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялися під тиском реального суспільного життя ранньобуржуазного суспільства.

Пізніше теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шиллер досить точно побачив суперечність між природою й культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи та замкнулася у штучно витвореному нею світі культури. З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.

Перше, що слід зафіксувати при розгляді поняття «культура» у тому його вигляді, в якому воно закріплене сьогодні у свідомості, це багатозначність, розмитість меж, використання і вживання з різними відтінками значення. Не так багато існує понять, які були б настільки не визначені, доступні для використання у найрізноманітніших (часто протилежних один одному) значеннях, ніж те, яке ми розглядаємо. Всі дослідники культури з абсолютною одностайністю констатують цю обставину.

Ще у 60-х рр. ХХ ст. американські культурологи А. Кребер та К. Клакхон, аналізуючи лише американську культурологію, наводили 237 дефініцій (визначень). Зараз ці підрахунки безнадійно застаріли і підвищений інтерес до вивчення культури спричинив лавиноподібне зростання позицій щодо його визначення. Ледве не кожен автор дає власне визначення культури.

Таке семантичне (змістове) розмаїття визначень свідчить про поліфункціональність, складність світу культури й поняття, яке його виражає.

У повсякденному житті слово «культура» розуміють і як те, що характеризує людину в сфері соціальної поведінки, зокрема її тактовність, повагу до інших людей, делікатність, уміння завжди знайти міру свого вчинка. Широко розповсюджене ототожнення культури з освіченістю. При цьому не з тим типом освіченості, який виступає синонімом ерудиції, накопиченої розумом інформації, а з тим її змістом, що начебто «осідає» у внутрішньому світі особистості, роблячи її носієм якостей, прийнятих як культурні. У цьому разі культура ставиться на один щабель із внутрішньою інтелігентністю, практично ототожнюється з нею.

Інколи у повсякденному вжитку слово «культура» застосовується для характеристики якісного стану тих чи інших явищ. У цьому ключі й випускаються книги з найменуваннями: «Культура мовлення», «Культура почуттів», «Про культуру продажу товарів», «Культура житла» тощо. І хоча це не зовсім буденне, швидше літературно-публіцистичне слововживання, але його витоки слід вбачати саме у буденній свідомості.

Прийнято й розуміння культури як того, що є специфічним для міського способу життя на противагу сільському.

Досить часто термін «культура» наближається до оціночної характеристики форм зовнішньої поведінки людини, виступає як інша назва дотримання норм етикету. «Некультурно поводитесь» – ця поширена фраза явно виражає негативну оцінку тому, хто порушує загальноприйняті норми. Філософи ж намагаються трактувати слово «культура» у широкому розумінні. Згідно з цим трактуванням культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені впродовж історії людства. Спробуємо дати прийнятне визначення терміна «культура».

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, яка визначає рівень розвитку суспільства, а також сам процес творення та розподілу цих цінностей.