4. Підставою порівняльно-історичного методу може служити можливість розпаду однієї первісної мовної спільності, спільної мови-предка.

Існують цілі групи мов, близько нагадують один одного за рядом ознак. У той же час вони різко відрізняються від багатьох груп мов, які в свою чергу, багато в чому схожі між собою.

У світі існують не тільки окремі мови, але і великі і маленькі групи мов, подібних між собою. Групи ці називають "мовними сім'ями", а виникли і склалися вони тому, що одні мови як би здатні породжувати інші, причому знову з'явилися мови обов'язково зберігають деякі риси, спільні з тими мовами, від яких вони походять. Ми знаємо в світі сім'ї німецьких, тюркських, слов'янських, романських, фінських та інших мов. Дуже часто спорідненості між мовами відповідає спорідненість між народами, що говорять на цих мовах; так свого часу російський, український і білоруський народи походять від загальних слов'янських предків. Буває й так, що мови у народів загальні, а між самими народами спорідненості немає. В давнину спорідненість між мовами збігалося з спорідненістю між їх власниками. На даному етапі розвитку навіть споріднені мови сильніше відрізняються один від одного, ніж, наприклад 500-700 років тому.

В давнину людські племена постійно розпадалися на частини, а разом з тим розпадався і мову великого племені. Мова кожної частини, що залишилася з часом ставав особливим наріччям (діалектом), при цьому зберігаючи окремі риси колишнього мови і набуваючи нових. Наставав час, коли цих відмінностей накопичувалося так багато, що діалект перетворювався на нову мову ".

Мови при цьому новому положенні починали випробовувати вже нові долі. Траплялося, що маленькі народи, увійшовши до складу великої держави, відмовлялися від своєї мови і переходили на мову переможця.

Скільки б різні мови не стикалися і не схрещувалися один з одним, ніколи не трапляється так, щоб з двох зустрілися мов народився який-небудь третій. Обов'язково один з них опинявся переможцем, а інший припиняв свій існування. Переможець ж мова, навіть прийнявши в себе якісь риси переможеного, залишався сам собою і розвивався за своїми законами. Говорячи про спорідненість мови, ми приймаємо до уваги не племінний склад говорять на них сьогодні людей, а їх дуже, дуже далеке минуле.

Візьмемо, приміром, романські мови, які, як, виявилося, народилися не з латини класичних письменників і ораторів, а з мови, якою розмовляли простолюдини і раби. Тому для романських мов їх джерело "мова-основу" не можна просто вичитати з книжок, його доводиться "відновлювати по тому, як окремі його риси збереглися в сучасних нам мовах-нащадках" (2, 5, 8, 16).

5. Слід брати до уваги всі свідчення щодо кожного елемента, що розглядається в декількох споріднених мовах. Відповідність тільки двох мов може виявитися випадковим.

Збіг латинського sapo "мило" і мордовського Сарон "мило" ще не свідчить про спорідненість цих мов.

6. Існуючі в споріднених мовах різні процеси (аналогія, зміна морфологічної структури, редукція ненаголошених голосних і т. д.) можуть бути зведені в певні типи. Типовість цих процесів є одним з необхідних умов застосування порівняльно-історичного методу.

Порівняльно-історичний метод грунтується на порівнянні мов. Порівняння стану мови в різні періоди допомагає створити історію мови. "Порівняння, - говорить А. Майс - ось єдине знаряддя, яким володіє мовознавець для побудови історії мов". Матеріалом для порівняння служать найбільш стійкі його елементи. У галузі морфології - словозмінної та словотворчі форматива. В області лексики - етимологічні, надійні слова (терміни спорідненості, що позначають життєво важливі поняття і явища природи, числівники, займенники та інші стійкі лексичні елементи).

Отже, як вже було показано вище, порівняльно-історичний метод включає в себе цілий комплекс прийомів. Спочатку встановлюється закономірність звукових відповідників. Зіставляючи, наприклад, латинський корінь host -, давньоруський гост -, готський gast - учені встановили відповідність h у латині і г, д в середньо і готському. Проривних дзвінким у слов'янському та німецькому мовах, глухим спіранти у латині відповідав смичний придиховий (gh) у среднеславянском.

Латинське про, середньо про відповідали готській а, причому більш давнім був звук о. Вихідна частина кореня зазвичай залишається без змін. З огляду на наведені вище закономірні відповідності, можна відновити вихідну форму, тобто архетип слова в про форму * ghost.

При встановленні фонетичних відповідностей необхідно брати до уваги їх відносну хронологію, тобто треба з'ясувати які з елементів є первинними і які вторинними. У наведеному прикладі первинним є звук о, який в германських мовах збігався з коротким а.

Відносна хронологія має дуже велике значення для встановлення звукових відповідностей при відсутності або нечисленності пам'яток стародавньої писемності.

Темп лінгвістичних змін коливається в дуже широких межах. Тому дуже важливо визначити:

1) тимчасову послідовність мовних явищ;

2) поєднання явищ у часі.

Дуже складно визначити період історії мови-основи. Тому прихильники порівняно-історичного мовознавства за рівнем наукової достовірності виділяють два тимчасових зрізу - найбільш пізній період мови-основи (період напередодні розпаду прамови) і деякого гранично раннього періоду, що досягається реконструкцією.

По відношенню до розглянутої мовній системі виділяють зовнішній і внутрішній критерії. Провідна роль належить внутрилингвистическими критеріям, що спирається на встановлення причинно-наслідкових відносин, якщо з'ясовують причини змін, то визначають тимчасову послідовність пов'язаних з цим фактів.

При встановленні певних відповідностей, можливо, встановити архетипи словозмінних і словотворчих форматива.

Відновлення вихідної форми відбувається в певній послідовності. Спочатку порівнюються дані однієї мови, але належать до різних епох, потім залучаються дані близькоспоріднених мов, наприклад, російської з яких-небудь слов'янським. Після цього звертаються до даних інших мов, які належать до тієї ж мовної сім'ї. Проведене в цій послідовності розслідування дозволяє виявити існуючі між спорідненими мовами відповідності.