3. Організація адвокатури України за першим загальносоюзним Положенням про адво­катуру (1936—1941 pp.)

Подальший розвиток організаційних форм діяльності адвокатури України пов'язаний з прийняттям нових Ко­нституцій: 5 грудня 1936 р. Консти­туції (Основного Закону) СРСР, а ЗО січня 1937 р. — Конституції (Основ­ного Закону) Української РСР. Зокрема, такі норми Консти­туцій, як забезпечення обвинуваченому права на захист (від­повідно ст. 111 і 91), недоторканність особи (відповідно ст. 127 і 107) розширили діяльність адвокатури.

У січні 1937 р. в структурі Наркомату юстиції УРСР був створений відділ судового захисту й юридичної допомоги на­селенню, на який покладалося здійснення загального керівни­цтва і нагляду за діяльністю колегій захисників та організація юридичної допомоги населенню. Колегії захисників перейш­ли у відання НКЮ і стали йому підзвітні.

15 жовтня 1937 р. НКЮ УРСР затвердив наказ про колегії захисників, за яким фактично зберігалися організаційні фор­ми роботи колегій захисників. Так, вказувалося, що судовий захист та юридичну допомогу громадянам, державним і грома­дським організаціям колегії захисників надають через юриди­чні консультації. Відносно оплати праці членів колегії захис­ників були передбачені нові форми. Зокрема, заробіток між членами юридичної консультації розподіляв завідуючий за кількістю й якістю виконаної захисником роботи. При цьому завідуючий консультацією мав враховувати складність справ, кваліфікацію кожного члена колегії та його навантаження. Кожному захиснику забезпечувалось одержання повного його заробітку за певною таксою, за винятком відрахувань на утри­мання президії і витрат на колективні потреби, які не могли перевищувати 30% заробітку кожного захисника. Ця система значно підвищила заробіток захисників.

16 серпня 1939 р. Рада Народних Комісарів СРСР затве­рдила Положення про адвокатуру СРСР3. Ним були визначені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура та порядок прийому і виключення з колегії адвокатів, дисциплі­нарна відповідальність.

Насамперед слід звернути увагу на відсутність у Поло­женні слова «захисник» та введення терміну «адвокатура», «адвокат». Повернення до вживання більш виправданих термі­нів було зустрінуто переважною більшістю працівників юсти­ції схвально.

Згідно з Положенням організація колегій адвокатів в Україні та загальне керівництво їх діяльністю здійснювалось НКЮ СРСР через НКЮ УРСР та управління НКЮ при обласних Радах депутатів трудящих.

У Положенні зазначалося, що колегії адвокатів надають юридичну допомогу у вигляді порад, довідок, роз'яснень то­що, складають заяви, скарги та інші документи на прохання громадян, установ, організацій і підприємств, беруть участь у судових процесах як захисники звинувачених, представники інтересів відповідачів та інших зацікавлених осіб.

Колегії адвокатів наділялись правами юридичних осіб. Тільки особи, що стали членами колегій адвокатів, могли займатися адвокатською діяльністю. Проте в окремих випад­ках та в порядку, визначеному інструкцією НКЮ СРСР1, з дозволу народного комісара юстиції республіки до занять ад­вокатською діяльністю допускались особи, що не були члена­ми колегій адвокатів. Така практика мала місце у віддалених місцевостях, де юридичні консультації не організовувалися з причин їх нерентабельності. У зв'язку з цим за рекомендація­ми місцевих керівних організацій дозволялося займатись адво­катською діяльністю вчителям, лікарям та іншим представни­кам інтелігенції.

Положення визначило порядок прийому і виключення з членів колегій адвокатів. Необхідно зазначити, що підвищува­лися вимоги до осіб, які вступали до адвокатури. Так, у ст. 6 Положення вказувалося, що членами колегії адвокатів мажуть бути особи, які мають вищу юридичну освіту або закінчили юридичні школи - за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року; які не мають юридичної освіти, але пропрацюва­ли не менше ніж три роки суддями, прокурорами, слідчими або юрисконсультами. Особи, що закінчили юридичні школи, але не мали стажу практичної роботи в судових, прокурорсь­ких та інших органах юстиції, могли бути прийняті в колегію адвокатів стажистами. Прийом у члени колегії здійснювався президією колегії адвокатів.

Положення встановлювало порядок виключення з членів колегії адвокатів. Підставами до цього могли бути: вчинення злочинів, вчинків, що ганьблять звання адвоката, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку колегії адвокатів.

Рішення президії про виключення, а також про відмову у прийомі в члени колегії могли оскаржуватися народному ко­місару юстиції республіки, а його рішення — наркому юстиції СРСР, рішення якого було остаточним.

Члени колегії адвокатів не могли перебувати на службі в державних та громадських установах і підприємствах, за виня­тком осіб, які займали виборні посади у державних і громад­ських установах та організаціях, а також викладачів і наукових працівників.

Згідно з Положенням у всіх областях України утворюва­лися колегії адвокатів, що були добровільними об'єднаннями осіб, котрі займались адвокатською діяльністю. Всі питання, пов'язані з організацією та діяльністю колегії адвокатів, вирі­шувалися загальними зборами та президією колегії. На загаль­ні збори покладалися, зокрема, вибори президії та ревізійної комісії колегії адвокатів таємним голосуванням терміном на два роки; заслуховування звітів про діяльність президії і реві­зійної комісій; затвердження штатів та кошторису колегії, правил внутрішнього розпорядку. Порядок виборів голови президії колегії, його заступника, секретаря, голови та секре­таря ревізійної комісії встановлювався прийнятим 26 жовтня 1939 р. наказом НКЮ СРСР, у відповідності з яким останні обиралися на засіданнях цих органів відкритим голосуванням із числа обраних загальними зборами членів президії та реві­зійної комісії. На президію обласної колегії адвокатів покла­далися прийом у члени колегії та виключення з неї; організа­ція юридичних консультацій та керівництво їх діяльністю; розгляд справ про вчинення членами колегії проступків, пору­шень дисципліни та накладення на них дисциплінарних стяг­нень тощо.

Ревізійна комісія колегії адвокатів проводила системати­чні ревізії фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій.

Положенням були скасовані колективи захисників, які діяли у межах колегій, та визначено, що вся практична діяль­ність здійснюється через юридичні консультації. Юридичною консультацією керував завідуючий, що призначався президією колегії адвокатів, і відповідав за всю роботу консультації. Він розподіляв справи між адвокатами, визначав розмір оплати за юридичну допомогу згідно з таксою та здійснював контроль за якістю роботи адвокатів.

У Положенні були врегульовані і питання дисциплінарної відповідальності адвокатів. Встановлювався перелік дисциплі­нарних стягнень (зауваження, догана, сувора догана, відсторо­нення адвоката від роботи на строк до шести місяців, виклю­чення із складу колегії адвокатів). Накладення дисциплінарно­го стягнення можна було оскаржити народному комісару юстиції республіки.

Згідно з Положенням у структурі наркомата юстиції УРСР був створений відділ адвокатури. Для здійснення зага­льного керівництва колегіями адвокатів крім відділу адвокату­ри при НКЮ України при обласних Радах депутатів трудящих були створені управління НКЮ.

Необхідно відмітити, що на протязі 1939-1940 pp. в Укра­їні відбулись істотні зміни адміністративно-територіального поділу, що стало результатом возз'єднання Західної України і Північної Буковини в єдиній Українській державі. Як відомо, ці території були насильно включені відповідно до складу Польщі за Ризьким мирним договором 1921 р. і Румунії за Сен-Жерменським (1919 р.) та Севрським (1920 р.) договора­ми. До 1944 р. ще залишалася на правах колонії Закарпатська Україна.

В зв'язку з цим є необхідність у більш докладнішій хара­ктеристиці особливостей організації адвокатури в західних областях України.

Перш за все слід наголосити на тому, що на Галичині всіх адвокатів і правників було об'єднано у Спілку українських адвокатів (СУА). Це об'єднання сталося у травні 1923 р. у Львові на установчих зборах2. Усіма, справами СУА керувало правління з 10 членів на чолі з президентом. В місцевостях окружних судів діяло 12 делегатур СУА. З 1927 р. Спілка українських адвокатів видавала свій часопис «Бюлетень СУА», а з 1928 р. органом СУА було «Життя і право».

За даними СУА, в Галичині в 1926 р. працювало 230 українських адвокатів, із них 109 були членами Спілки. В 1933 р. їх уже налічувалося 371 (242 — члени СУА)1.

Структурно Спілка входила до складу львівської Палати адвокатів, де брала участь у різних комісіях та правлінні.

СУА захищав у Палаті як інтереси адвокатів-українців, так і інтереси української адвокатури в Польщі.

Палати адвокатів (їх було у Польщі вісім) мали своє представництво у Верховній (головній) адвокатській раді у Варшаві. Важливе місце в ній належало представникові украї­нської адвокатури.

Всі адвокати мали (й зобов'язані були мати) вищу юри­дичну освіту. Адвокати мали титул «доктор», який присвоюва­вся ще з часів панування Австрії після написання докторської праці. А за Польщі адвокатам, які закінчували університет, присвоювали титул «магістр». У судах адвокати виступали в чорних мантіях, що було символом вільної думки адвоката, його незалежності й служіння тільки законові.

Прогресивні погляди українських адвокатів непокоїли по­льський уряд, тому він дедалі більше ускладнював вступ до адвокатури української молоді. Так, ще законом від 7 жовтня 1932 р. були значно обмежені права адвокатури. А відповідно до закону від 4 травня 1938 p., що мав назву «Права про устрій адвокатури», окружна адвокатська рада приймала до адвокатури осіб, котрі мусили відповідати таким вимогам: мати польське громадянство й користуватися всіма громадянськими та цивіль­ними правами; мати витриманий характер і своєю поведінкою гарантувати збереження честі адвокатського стану; належно во­лодіти польською мовою усно й письмово; мати університетську юридичну освіту й скласти належно іспит; відбути певну судову практику в загальних або військових судах і скласти іспит; пройти дворічний стаж адвокатської практики й скласти адвока­тський іспит. Крім цього, кожний новоприйнятий адвокат, пе­ред тим як розпочати свою професійну діяльність, повинен був сплатити внесок і перед «деканом» дати присягу такого змісту: «Пам'ятаю про благо держави, а також честь стану адвокатсько­го, обіцяю урочисто, що обов'язки адвоката виконуватиму згідно з правом і справедливістю, віддаючись їм з усією совістю й старанністю, начальства буду слухатись, а в своїй поведінці буду керуватися принципами честі й чесності».

За згаданим нормативним актом без проходження стажу­вання до адвокатури приймалися: професори й доценти юри­дичних факультетів, судді Найвищого адміністративного три­буналу, судді при стажі три роки, провізори з таким же трудо­вим стажем, вищі службовці кодифікаційних комісій, Ради Міністрів, міністерства юстиції, сейму та сенату. За адвокату­рою встановлювався нагляд Міністерства юстиції Польщі.

У 1939 р. в Галичині було 2713 адвокатів, із них 439 (або 16,2%) українців.

Після возз'єднання у 1939—1940 pp. Західної України і Північної Буковини в єдину Українську державу адвокатура в цих областях організовувалася з допомогою діючих колегій адвокатів України.

Повертаючись до загальної характеристики адвокатури республіки, слід відзначити, що в цей період НКЮ СРСР у розвиток Положення про адвокатуру видав ряд нормативних актів. Так, наказом від 11 вересня 1939 р. він зобов'язував президії колегій адвокатів реорганізувати існуючі колективи адвокатів в юридичні консультації, затвердити кількість, міс­цезнаходження і склад юридичних консультацій3. 2 жовтня 1939 р. НКЮ затвердив «Інструкцію про порядок оплати юридичної допомоги, що надається адвокатами населенню», а також видав роз'яснення до такси оплати праці адвокатів. З метою поліпшення юридичного обслуговування підприємств, установ і організацій НКЮ СРСР наказом від 24 січня 1941 р. дозволив персональне прикріплення адвокатів до них, затвер­див таксу оплати за надання юридичної допомоги юрконсультаціями колегій адвокатів підприємствам, установам і організаціям, а також 4 квітня 1941 р. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів.

Незважаючи на те, що реформування адвокатури у розг­лядуваний період мало як негативні, так і позитивні наслідки, її місце і роль була зведена нанівець з прийняттям деяких правових актів, які порушували законність і обмежували права громадян, що було результатом пануючого на цей час в країні культу особи Сталіна. Постановою Президії ЦВК від 1 грудня 1934 р. «Про порядок ведення справ по підготовці або вчинен­ню терористичних актів»1 усувалась участь захисника в суді. Аналогічний порядок вводився 14 вересня 1937 р. і в справах про шкідництво та диверсії. Негативну роль зіграла також Особлива нарада, «трійки», «двійки», які розглядали справи без адвоката.

Слід зазначити, що прийняте загальносоюзне Положення про адвокатуру певним чином підвело підсумок роботи по створенню адвокатури. Цілі і завдання адвокатури, принципи її формування і діяльності значною мірою зумовлювалися тими процесами, що відбувалися у суспільстві та пристосува­лися до пануючої тоталітарної системи.