Основні положення “Поетики” Арістотеля. 2 год.

План.

1. Мімесис як принцип побудови теорії мистецтва. Арістотель і Платон про наслідувальну природу поезії.

2. Предмет літератури. Роль творчої індивідуальності у відображенні життя.

3. Родовий поділ літератури. Арістотель про трагедію.

4. Учення про катарсис. Найвідоміші теорії тлумачення катарсису.

5. Арістотель і його внесок у розвиток світової естетичної думки.

Література

1. Арістотель. Поетика. – К.,1967

2. Платон. Діалоги. – К.,1995

3. Дубова О. Мимесис и пойэсис. – М.,2001

4. Лосев А. История античной эстетики. Аристотель и поздняя классика. – М.,1975

5. Лосев А. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. – М.,1969

Перебіг заняння.

Мімесис як принцип побудови теорії мистецтва. Арістотель і Платон про наслідувальну природу поезії.

У Сократа, учнем якого був Платон, мімесис-наслідування – принцип художньої творчості, це наслідування мислисться як наслідування живого, життя, людського життя. Також Сократ говорив про насолоду від мімесису, навіть у випадку душевних афектів, наприклад, гніву, страждання. Мімесис розуміє він незалежно від моральної висоти зображуваного предмета. Сократ схильний до твердження, що предмет може бути ганебним, низьким, огидним, але художній мімесис його все одно дає естетичне задоволення.

У Платона зустрічається і старе обрядове значення терміна, але поступово під впливом Сократа він починає застосовувати його по відношенню до скульптури, живопису і поезії, спочатку обмежено (наприклад, наслідувальною він називав тільки трагедію, а епічну поезію – описовою), але насамкінець мімесис мислитель поширює на всі мистецтва. При цьому мімесис стає у Платона актом пасивного копіювання зовнішньої сторони речей. З його точки зору наслідування – не той шлях, який веде до істини.

При розумінні естетики Платона важливо з’ясувати основу його філософських поглядів – вчення про ідеї. Є різні тлумачення платонівських ідей. Лосєв стверджує, що при будь-якому розумінні цього вихідного поняття, не треба забувати, що античний «ідеалізм» завжди виходить з об’єктивного буття, навіть зі специфічного об’єктивного буття – із живого тіла. Під впливом новоєвропейської абстрактної метафізики давно забули, що саме слово «ідея» має коренем – «вид», тобто ідея – це те, що видно в речі. При цьому вона ще і субстанція речі, її внутрішня визначальна сила. Вона не відірвана від цілісного буття, це специфічно втілена доцільність. Ідеї Платона – це розділене божество.

Якщо річ — це тільки відблиск ідеї, то наслідування речі не може містити істини. Будь-яке мистецтво є наслідувальним, а наслідування не може містити істини, тільки привид істини. Про це Платон розмірковує у діалогах «Держава», «Кратіл». У діалозі «Софіст» Платон виводить два типи зображального мистецтва — одне творить справжні образи, інше — «привиди». Платон вважав будь-яке мистецтво наслідувальним, і тому вже далеким від зразка або ідеї, якій намагається зробити подібним свій твір митець. Але наслідування може бути більш близьким чи, навпаки, віддаленим. Створення «подібного» образу, тобто на перший погляд більш близького до ідеї, тим не менш продукт механічного, чисто зовнішнього наслідування. «Фантастичне» наслідування, незважаючи на свою зовнішню віддаленість, з певної точки зору набагато цікавіше, бо в ньому проявляється суб’єктивне ставлення митця до світ, яке дозволяє схопити предмет в найнесподіваніших позиціяї. Але слово «фантастичний» і пов’язані з ним не адекватні нашому сучасному поняттю фантазії, вигадки, вимислу, це суб’єктивно осмислене наслідування.

У діалозі «Іон» Платон говорить про «божественне» начало мистецтва, яке не повністю ґрунтується на об’єктивних знаннях. (Співець гарно виконує і говорить про Гомера, а не про інших епіків тільки тому, що в нього саме такий дар, а не завдяки знанням і мистецьким вмінням).

Поняття про мімесис сформувалось пізніше, ніж про «поезис» як творчу діяльність людини. Спочатку переважало подолання природи людиною, її перестворення, а не наслідування її. Мімесис перемагає деміургію.

Арістотель в «Поетиці» вважає причиною виникнення поезії любов людини до наслідування. Через наслідуване ми сприймаємо знайомі речі, пізнаємо незнайомі. За допомогою мімесису люди набувають перших знань. Для задоволення від мімесису не обов’язково зображати лише позитивне, емоційно приємне явище. Важливо, щоб зображуване відповідним чином впливало на того, хто сприймає. Мистецтво може, відтворюючи огидне в житті, приносити естетичну насолоду, яка змішана з відразою і жахом, породженими сутністю зображуваних явищ.

Говорити треба не про те, що відбулося, а про те, що могло б відбутися, про можливе ймовірності чи необхідності, бо поезія — це не історія. Поет більше творець міфів, а не метрів.