Висновок.

Конституція України[1] проголосила найважливішу соціальну функцію адвокатури, а саме забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

Адвокатура України, відповідно до Закону України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р., є добровільним професійним об'єднанням. Вона функціонує на закріплених цим Законом принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.

Адвокат — це юрист, який покликаний своєю діяльністю, відповідно до Конституції та законів України, сприяти захисту прав і свобод, представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу.

Надзвичайна важливість функцій адвокатури вимагає від адвокатів дотримання високих правових та етичних стандартів поведінки.

Література:

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського співтовариства від 1988р. kmkdka.gov.ua

Поза кадром // Український юрист. – 2005р. - №9

Ватман Д.П. Адвокатская этика. – М., 1997р. – с.27

Стецовский Ю.М. Советская адвокатура. – М.:Высшая школа. 1989р. – с.135

Юридичний журнал Юстиніан #3/2013 Матвєєв Петро доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук Порівняльний аналіз Правил адвокатської етики
Про застосування правоположень щодо організації й здійснення адвокатської діяльності в Україні, викладених у нових Правилах адвокатської етики Нові Правила адвокатської етики були затверджені Установчим З’їздом адвокатів України 17 листопада 2012 р. Якщо проаналізувати основоположні соціальні цінності, проголошені Конституцією України й Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», то можна дійти до висновку, що забезпечення права на захист від обвинувачення й надання правової допомоги при вирішенні справ у судах й інших державних органах є важливою соціальною функцію адвокатури, а дотримання Правил адвокатської етики (далі – Правила) є одним із основних професійних обов’язків адвоката в демократичному суспільстві. Правила адвокатської етики покликані не лише уніфікувати традиції й досвід в адвокатському співтоваристві, але й виконувати важливу функцію орієнтирів при виконанні адвокатами своїх багатоманітних, а іноді й суперечливих професійних прав і обов’язків. Підкреслюючи суспільну важливість нових Правил як нормоутворюючого орієнтира соціальних і моральних цінностей нашого суспільства, доречно звернути увагу на існування й чинність «Правил адвокатської етики», які схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 1 жовтня 1999 р. (протокол від 1–2 жовтня 1999 р. №6/VI) і які лежали в основі Правил 2012 року. Зауважуючи схвалення Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України (що, безумовно, є законною процедурою набуття чинності Правилами 1999 року), можна зробити висновок про існування двох Правил адвокатської етики. Це негативно впливає на застосування викладених у них постулатів, може призводити до ігнорування Правил і спотворювати правосвідомість адвокатського співтовариства. Ми не ставимо за мету визначати приорітетність або відносну вагу того чи іншого документа, а спробуємо звернути увагу на відмінності, які можуть бути об’єктом теоретико-правового трактування з точки зору морально-етичних норм професійної діяльності адвокатів. Ночинаючи порівняльне дослідження, зауважимо, що преамбула нових Правил не містить суттєвих відмінностей від Правил 1999 року, наголошуючи на необхідності дотримуватись етичних норм професійної діяльності адвокатів. Втім, нові Правила (повністю текст Правил можна переглянути у № 2 (128) «Юридичного журналу» за 2013 р.) мають відмінності, які, на нашу думку, заслуговують на увагу. Відразу ж зазначимо, що нові Правила позбулися статті, яка дає визначення вжитим термінам. На наш погляд, це не додає зручності в користуванні, тим більше, що Правила адресовані широкому колу осіб, які будуть вимушені звертатися за визначенням до інших нормативно-правових актів. Щодо інших статей, то скажемо про наступне. РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 2. Дія Правил адвокатської етики за предметом, колом осіб і в часі Пункт 4 цієї статті викладений наступним чином: «Дія цих Правил поширюється на відносини, що виникли або існують після їх прийняття». А п. 3 Правил 1999 року зазначав лише, що «дія цих Правил поширюється на відносини, що виникли після їх прийняття». Тут виникає два питання: а) чи є таке вільне розширення часового проміжку доречним (можливо, але, на нашу думку, лише в контексті обов’язків адвоката); б) чи не виникає тут підстав казати про дію норми в часі й просторі в контексті ігнорування основних принципів теорії права? Стаття 3. Особливості поширення вимог Правил адвокатської етики на адвокатів іноземних держав, які здійснюють адвокатську діяльність в Україні Стаття 4. Поширення Кодексу поведінки європейських адвокатів на адвокатів України при здійсненні ними адвокатської діяльності в інших країнах Ці положення є новими для Правил, і їх слід вважати безумовно позитивним моментом, оскільки вони впроваджують поняття матеріальної взаємності як загальновизнаного у МПП методу, який має на меті встановлення дружніх і рівних відносин між відповідними державами. А в загальному розумінні поява таких новел підтверджує наявність поступових змін у законодавстві України на шляху євроінтеграції. Стаття 5. Тлумачення Правил адвокатської етики Право офіційного тлумачення цих Правил належить виключно З’їзду адвокатів України й Раді адвокатів України. А згідно зі ст. 3 Правил 1999 року, право офіційного тлумачення цих Правил належало виключно Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України. При чинності обох Правил яке тлумачення матиме вищу силу при виникненні суперечки? Адже це питання може мати наслідки як майнового, так і немайнового характеру. РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ АДВОКАТСЬКОЇ ЕТИКИ Розділ містить положення, які, з одного боку, надають адвокату розширені повноваження, а з іншого – закликають його до більшої відповідальності. Йдеться про таке: - адвокат має за можливості сприяти позасудовому врегулюванню спорів між клієнтом й іншими особами (ст. 8); - значно розширена ст. 9 «Неприпустимість конфлікту інтересів»; - враховані вимоги законодавства до захисту персональних даних (ст. 10); На окрему увагу заслуговує нормативний виклад у ст. 12 «Повага до адвокатської професії» наступного положення: «…виконувати законні рішення органів адвокатського самоврядування, прийняті в межах їх компетенції, що не виключає можливості критики останніх та їх оскарження…». Чи може піти на користь централізація й підпорядкованість у справі захисту адвокатом інтересів інших осіб? На нашу думку, це негативом. Істотного скорочення зазнала ст. 13 «Вимоги до рекламування адвокатської діяльності». У Правилах 1999 року рекламування адвокатської діяльності визначається досить змістовно. Особливої ваги це набуває, коли йдеться про недобросовісне, а інколи заздалегідь оманливе рекламування діяльності. Також із цього розділу виключено статті, які регламентують форму й зміст угоди про надання правової допомоги. При виникненні суперечок це теж не сприятиме процесу порозуміння адвоката й особи, яку він представляє. Ігнорування важливих постулатів права, що визначає наявність обов’язкових умов для визнання договору дійсним, може призвести до зловживань. І дуже прикро, що підстави для цього закладені саме в документі, який регламентує морально-етичні засади відносин. РОЗДІЛ III. ВІДНОСИНИ АДВОКАТА З КЛІЄНТАМИ Щодо ст. 28 «Гонорар», то, на нашу думку, визначення поняття, підстав підрахунку, інші підстави, які мають значення, детальніше конкретизовані в ст. 33 Правил 1999 року. РОЗДІЛ IV. ВІДНОСИНИ АДВОКАТА З СУДОМ ТА ІНШИМИ УЧАСНИКАМИ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ Із ст. 44 «Дотримання принципів незалежності адвоката та домінантності інтересів клієнта у відносинах адвоката з судом» виключене положення, яке є у ст. 54 Правил 1999 року: адвокат не повинен приймати доручення на ведення в суді справи клієнта, направленого до нього суддею, який братиме участь у судовому розгляді цієї справи. РОЗДІЛ V. ВІДНОСИНИ АДВОКАТА ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ІНШИМИ ОРГАНАМИ ТА ОСОБАМИ Із ст. 47 «Етичні аспекти відносин адвоката з органами досудового розслідування та адміністративної юрисдикції» виключене положення, яке є у ст. 60 Правил 1999 року: адвокат не повинен приймати доручення на ведення на стадії дізнання й попереднього слідства справи клієнта, направленого йому особами, які здійснюють дізнання або слідство по цій справі. Відношення до положень, зазначених у пп. 10, 11 цієї статті здебільшого лежать у площині морально-етичного виховання адвоката, його особистого ставлення до процедури повідомлення й можливого наступного узгодження з клієнтом виникнення такої обставини. Залишити норми, викладені у ст. 54 і ст. 60 Правил 1999 року, здається доцільнішим, адже вони не можуть сприйматись як імперативні, оскільки волевиявлення клієнта в цій ситуації буде вважатися вирішальним (у разі погодження). РОЗДІЛ IX. ОРГАНИ АДВОКАТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СУБ’ЄКТИ ВІДНОСИН ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОТРИМАННЯ ПРАВИЛ АДВОКАТСЬКОЇ ЕТИКИ Це новий розділ, якого немає в Правилах 1999 року. У ст. 62 «Етичні особливості відносин між адвокатами та органами адвокатського самоврядування» йдеться: «…рішення органів адвокатського самоврядування, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов’язковими до виконання адвокатськими бюро та адвокатськими об’єднаннями». Це положення, на нашу думку, певним чином обмежує права адвокатів що, безумовно не може позитивно впливати на результат їхньої діяльності.

1. Адвокатська етика. Загальні поняття і принципи  Етика - це філософська наука, що вивчає мораль як одну з найважливіших сторін життєдіяльності людини і суспільства, її сутність, природу і структуру, закономірності виникнення та розвитку, місце в системі інших суспільних відносин, теоретично обгрунтовує певну моральну систему.  Серед галузей етичної науки виділяють професійну етику. Професійна етика являє собою сукупність правил поведінки певної соціальної групи, що забезпечує моральний характер взаємовідносин, обумовлених або пов'язаних з професійною діяльністю, а так само галузь науки, що вивчає специфіку проявів моралі в різних видах діяльності.  Одним з видів професійної етики є і адвокатська етика.  Предметом адвокатської етики є приписувані корпоративними правилами належну поведінку члена адвокатської асоціації в тих випадках, коли правові норми не встановлюють для нього конкретних правил поведінки.  Для того щоб упорядкувати вироблені етичні правила професійної діяльності, багато російські адвокати і юридичні спільноти прийняли кодекси адвокатської діяльності. У нашій країні Федеральний закон «Про адвокатську діяльність і адвокатуру в Російській Федерації» встановив, що кодек професійної етики адвоката буде єдиним для всього адвокатської спільноти. Приймати його буде Всеросійський з'їзд адвокатів.  У них заклали загальні, основоположні правила і принципи поведінки адвокатів. Зазвичай в таких кодексах визначаються етичні вимоги до адвоката, встановлюються правила професійної поведінки адвокатів у взаємовідносинах з клієнтом, колегами, судом і т.д.  У тих випадках, коли питання професійної етики адвоката не врегульовані законодавством про адвокатську діяльність і адвокатуру або цим Кодексом, адвокат зобов'язаний дотримуватися склалися в адвокатурі звичаї і традиції, відповідні загальним принципам моральності в суспільстві. Якщо адвокат не впевнений в тому, як діяти в складній етичної ситуації, він має право звернутися до Ради відповідної адвокатської палати суб'єкта Російської Федерації за роз'ясненням, в якому йому не може бути відмовлено.  Федеральний закон «Про адвокатську діяльність і адвокатуру в Російській Федерації» прямо покладає на адвоката обов'язок дотримання кодексу професійної етики. З того моменту, як претендент на отримання статусу адвоката приносить клятву, у якій клянеться виконати обов'язки, керуючись кодексом професійної етики адвоката, він отримує статус адвоката і стає членом адвокатської палати.  Контроль за дотриманням адвокатами кодексу професійної етики здійснюють адвокатська палата суб'єкта і кваліфікаційна комісія.  Значення адвокатської етики полягає в наступному. Вона покликана забезпечити виконання адвокатом найкращим чином своїх обов'язків по захисту прав і охоронюваних законом інтересів звернулися до нього осіб, визначити належну поведінку адвоката при виконанні цих обов'язків, надати етичний характер адвокатської діяльності, наповнивши її гуманістичним змістом, формувати належний рівень довіри суспільства і держави до адвокатури як публічно - правового інституту.  Держава пред'являє до адвоката дуже високі вимоги. Вони визначаються в кодексі адвокатської етики та наукових досліджень, присвячених етичним вимогам, що пред'являються до адвокатів. Основні етичні вимоги, які пред'являються до адвокатів, складають: чесність, сумлінність, компетентність у всіх областях адвокатської діяльності.  Чесність як моральне вимога включає в себе правдивість, принциповість, щирість перед іншими і собою щодо мотивів своєї поведінки. Чесність в діяльності адвоката полягає в тому, що при захисті прав клієнта не буде порушений закон і будуть використані всі відомі адвокату законні способи захисту.  Адвокат має бути компетентним у вирішенні поставленої перед ним проблеми. Простіше кажучи, адвокат повинен володіти знаннями про правове регулювання, вміти правильно розібратися в ситуації, а так само навичками, необхідними для застосування відповідних правових норм. У тому випадку, якщо адвокат недостатньо компетентний у правовій проблемі, він повинен прямо попередити про це клієнта.  Адвокат повинен сумлінно виконувати свої обов'язки. Надаючи клієнту допомогу, він повинен використовувати всі відомі йому законні способи для вирішення проблеми, діючи при цьому наполегливо, сміливо, проявляючи витримку.  У адвоката повинні бути присутні такі якості, як гуманність, чуйність, шанобливе ставлення до людей. Необхідною якістю адвоката повинна бути точність і пунктуальність.  При здійсненні професійної діяльності адвокат:  1) чесно, розумно, сумлінно, кваліфіковано, принципово і своєчасно виконує свої обов'язки, активно захищає права, свободи та інтереси довірителів всіма не забороненими законодавством засобами, керуючись Конституцією Російської Федерації, законом та цим Кодексом;  2) поважає права, честь і гідність осіб, які звернулися до нього за наданням юридичної допомоги, довірителів, колег та інших осіб, дотримується манери поведінки та стилю одягу, відповідних ділового спілкування.  2. Етичні правила поведінки адвоката з колегами та клієнтами  Відносини адвоката з колегами повинні грунтуватися на повазі, порядності та доброї волі. Такі відносини повинні бути розділені на відносини між адвокатами в адвокатських об'єднаннях і відносини між адвокатами, які не є учасниками одного об'єднання.  Не можна допускати в спілкуванні з ким би то не було неповажних, образливих відгуків у відношенні ділових або особистих якостей свого колеги. Неприйнятна будь - яка необ'єктивна критика чи критика без необхідності іншого адвоката, а так само критики з метою своєї реклами. Адвокат не повинен відмовляти колезі в наданні консультаційної допомоги. Особливо, якщо мова йде про ставлення адвокатів у такому утворенні, як адвокатське бюро. Особливо слід ставитися до прохань молодих адвокатів. У таких випадках знання і досвід більш старших товаришів допоможуть уникнути помилок.  Адвокати, які не є учасниками одного і того ж об'єднання, є конкурентами. Тому їх відносини повинні будуватися на основі принципів цивілізованої конкуренції.  Адвокат не повинен у бесідах з клієнтом, публічних виступах, документах допускати неповажних висловів відносно ділових або особистих якостей іншого адвоката. Якщо укладається угода на ведення справи, в якому брав участь інший адвокат, останній повинен бути повідомлений про це адвокатом, який прийняв доручення. У разі прохання клієнта на ведення справи спільно з іншим адвокатом, необхідно упевнитися, чи згоден на це інший адвокат.  У разі спільного ведення справи відбувається розподіл обов'язків між адвокатами, тому кожному адвокату повинен бути відомий як загальний розмір гонорару, так і принципи його розподілу.  Етика поведінки адвоката з клієнтом є найбільш складним і об'ємним за змістом питанням. Основу взаємин адвоката з клієнтом складає довіру. У довірі відбивається правова і моральна природа відносин адвоката з звертаються до нього особами. Забезпечуючи стандарти довіри у відносинах з клієнтом, він зобов'язаний дотримуватися адвокатську таємницю, проявляти конфіденційність щодо відомостей, отриманих від клієнта.  Консультуючи клієнта, адвокат повинен не тільки дати правильну пораду, але й переконатися, що ця рада правильно зрозуміли. Рада адвоката має бути зрозумілим і чітким. Адвокат повинен чесно висловити клієнту неупереджену думку про ймовірний результаті справи. Адвокат повинен уникати дій, спрямованих до підриву довіри. Зловживання довірою несумісне зі званням адвоката.  Адвокат не вправі прийняти доручення на ведення кримінальної справи, якщо:  - У розслідуванні справи бере участь особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках;  - Адвокат раніше брав участь у цій справі в якості судді, слідчого, дізнавача, прокурора, громадського обвинувача, експерта, перекладача, свідка, понятого, потерпілого, цивільного позивача або відповідача, а так само секретаря судового засідання;  - Адвокат раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам звернувся;  - Адвокатові заздалегідь відомо, що він не зможе брати участь в призначеному до слухання справі з огляду на зайнятість в інших справах;  - Адвокатові відомо, що він сам може бути викликаний в якості свідка у справі.  Адвокат, що виконує доручення з обов'язкового призначенням, повинен роз'яснити своєму підзахисному наявність у нього права запросити адвоката за угодою. Адвокат не вправі змінювати позицію захисту, яку він погодив з клієнтом. Так само адвокат не має права визнавати доведеною вину підзахисного, якщо останній її не визнає. У цьому випадку адвокат зобов'язаний роз'яснити підзахисному неминучість розбіжності з його позицією.  Якщо обвинувачений визнає свою провину, але це визнання не підкріплюється іншими доказами, адвокат за погодженням зі своїм підзахисним вправі розійтися з його позицією і зайняти незалежну позицію. У випадку, коли визнання винності було викликано незаконним впливом на підзахисного, адвокат зобов'язаний прийняти залежних від нього заходів до встановлення цієї обставини і його фіксації в протоколі.  Адвокат не вправі прийняти доручення з ведення цивільної справи, коли правова позиція адвоката суперечить позиції клієнта; він є родичем іншої сторони по справі.  У тому випадку, якщо вимоги клієнта суперечать закону або коли для захисту своїх інтересів він вимагає використовувати незаконні засоби і способи, а підтримування позиції клієнта іншими засобами неможливо, адвокат зобов'язаний відмовитися від допомоги клієнту.  Етичну сторону має і гонорарна політика адвоката. Оплата праці адвоката буває двох видів: за ставками, встановленими державою, і за угодою з клієнтом.  У другому випадку при визначенні розміру гонорару за свою роботу адвокат повинен виходити з такого: складності справи; необхідних витрат часу і ймовірність того, що згоду вести дану справу змусить адвоката відмовитися від ведення інших справ; матеріального становища клієнта; традиції; досвіду та власної юридичної репутації ; необхідності проведення досліджень за участю оплачуваних фахівців. При визначенні розміру гонорару адвокат повинен роз'яснити клієнту принципи його визначення.  Адвокат зобов'язаний дотримуватися адвокатську таємницю, проявляти конфіденційність щодо відомостей, отриманих від клієнта. Адвокатською таємницею є будь-які відомості, пов'язані з наданням адвокатом юридичної допомоги своєму довірителю. Він так само не може використовувати таку інформацію в особистих цілях, для вигоди третьої сторони або на шкоду клієнтові. Правила конфіденційності так само зберігаються адвокатом і після завершення справи.  Правила збереження професійної таємниці поширюються на:  - Факт звернення до адвоката, включаючи імена і назви довірителів;  - Всі докази та документи, зібрані адвокатом у ході підготовки до справи;  - Відомості, отримані адвокатом від довірителів;  - Інформацію про довірителя, яка стала відомою адвокату у процесі надання юридичної допомоги;  - Зміст правових рад, даних безпосередньо довірителю або йому призначених;  - Все адвокатське провадження у справі;  - Умови угоди про надання юридичної допомоги, включаючи грошові розрахунки між адвокатом і довірителем;  - Будь-які інші відомості, пов'язані з наданням адвокатом юридичної допомоги. З метою збереження професійної таємниці адвокат повинен вести діловодствоокремо від матеріалів та документів, що належать довірителю. Матеріали, які входять до складу адвокатського провадження у справі, а також листування адвоката з довірителем повинні бути ясним і недвозначним чином позначені як належні адвокату або похідні від нього.  Правила збереження професійної таємниці поширюються на помічників і стажистів адвоката, а також інших співробітників адвокатських утворень.  3. Етика поведінки адвоката з органами, наділеними контролюючими функціями, органами попереднього слідства і судом  Загальні естетичні правила, якими адвокат має керуватися у відношенні з органами, наділеними контролюючими функціями, органами попереднього слідства і судом, можна представити таким чином.  Коли адвокат бере участь у попередньому слідстві, виробництві, що витікає з адміністративних відносин, він зобов'язаний вести себе так, щоб його дії, документи, а так само ставляться не підривали авторитет правоохоронних органів, не дискредитували колег і не принижували гідності учасників процесу.  Всі процесуальні дії адвокат повинен узгоджувати з клієнтом, роз'яснюючи їх значення і можливі наслідки. При здійсненні захисту на попередньому слідстві адвокат повинен уважно стежити за дотриманням процесуального закону, щоб ніщо не обмежувало права клієнта, особливо якщо це стосується незаконних методів примусу. Якщо в процесі розгляду справи з'явилася така тенденція, то адвокат зобов'язаний застосувати всі законні засоби для припинення таких порушень закону.  Адвокат повинен мати стільки побачень з підзахисним, скільки потрібно для належного захисту. При відвідуванні місць утримання під вартою адвокат не повинен що-небудь передавати як підзахисному, так і від нього іншим особам.  Адвокат може, діючи законними способами, шукати джерела інформації і отримувати інформацію від будь-якого потенційного свідка. Він так само зобов'язаний вжити заходів для того, щоб не подавити бажання будь-якого потенційного свідка дати показання, а так само не спонукати свідка ухилитися від явки до суду у разі його виклику.  Етична сторона відносин адвоката з судом відрізняється більш високими вимогами.  Етичні правила, що регулюють поведінку адвоката в суді можна сформулювати наступним чином. Суд треба поважати, його не можна обманювати, йому треба підкорятися. З процесуальним супротивником потрібно звертатися шанобливо, не піддавати образам, висміюванню, його процесуальні права треба поважати і рахуватися з ними.  Представляючи інтереси свого довірителя в суді, адвокат повинен бути строгий у твердженнях щодо фактів, не заперечувати і не спотворювати достовірно відомі і доведені обставини. Адвокат як представник лише одного з учасників цивільно-правового спору наказує групувати факти з точки зору захищається їм правової позиції і інтерпретувати їх у сенсі, найбільш сприятливому для довірителя.  Адвокат не вправі необгрунтовано утримуватися від інформування суду про будь-які мають відношення до справи несприятливих для іншої сторони обставин, які можуть бути враховані при винесенні судової постанови і які не були згадані його опонентом.  Подібне замовчування про юридично значимих обставин справи не може бути виправдане. Інша поведінку можна розцінювати як зраду інтересів клієнта, зловживання його довірою, яку він висловив цьому адвокату, обравши його в якості свого захисника і представника в суді.  Адвокат в суді має беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого, дотримуватися встановленого порядку судового засідання. Він зобов'язаний шанобливо ставитися до своїх опонентів. Здійснюючи захист та представництво в суді, адвокат зобов'язаний бути в охайному одязі і не допускати недбалого ставлення до свого зовнішнього вигляду.  У загальному вигляді правило взаємини адвоката з судом повинно бути наступне: всіма діями, висловлюваннями, публічними виступами адвокат має сприяти формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до судово-правової системи в цілому і до окремих її представників зокрема.  4. Етичні основи поширення інформації про які надають юридичні послуги  Питання про рекламу юридичних послуг є складним з точки зору етики. Складність питання полягає в тому, що цілий ряд правопорядков прямо забороняє рекламу адвокатських послуг. Там, де подібна реклама не заборонена законодавчо, кодекси адвокатської етики вважають її неетичною. Російське законодавство не містить заборони по рекламі юридичних, в тому числі і адвокатських послуг.  Адвокат, адвокатська фірма або колегія адвокатів зацікавлені в поширенні інформації про себе. А потенційний клієнт повинен мати доступ до інформації про адвоката, його кваліфікації, компетентності, репутації. Тому адвокатському співтовариству необхідно виробити критерії наданої інформації, розповсюдження якої не завдавало б шкоди престижу адвокатської професії.  Адвокат зобов'язаний проявляти скромність і самокритичність в рекламі своєї адвокатської діяльності. Адвокат має право принижувати гідність і авторитет інших адвокатів, посилаючись на свою ділову репутацію. Реклама адвокатських послуг ні за яких обставин не може бути заснована на порівнянні або на наданні недостовірної інформації.  Необхідно знайти рівновагу між різними інтересами (вимозі належного відправлення правосуддя, гідністю професії) і наданням членам колегії адвокатів можливості рекламувати свою адвокатську практику. Адвокат чи адвокатське об'єднання може надавати суспільству інформацію про місце знаходження,телефонних номерах, електронну адресу, видах наданої юридичної допомоги, адвокатів і технічний персонал, спеціалізації адвокатів, правила визначення гонорару та ін  Висновок  Метою реферату було вивчення етичних правил поведінки адвоката з клієнтом, колегами, органами, наділеними контролюючими функціями, органами попереднього слідства і судом, а так само етичних основ розповсюдження інформації про надавані послуги. У ході дослідження була розглянута етична сторона діяльності адвокатів і адвокатських об'єднань щодо захисту прав та інтересів своїх клієнтів.  Як результат проведеної роботи можна зробити наступні висновки:  - Відносини адвоката з колегами повинні грунтуватися на повазі, порядності та доброї волі. Не можна допускати в спілкуванні з ким би то не було неповажних, образливих відгуків у відношенні ділових або особистих якостей свого колеги;  - Адвокат повинен не тільки дати правильну пораду, але й переконатися, що ця рада правильно зрозуміли. Адвокат повинен уникати дій, спрямованих до підриву довіри. Він повинен дотримуватися адвокатську таємницю і проявляти конфіденційність.  - Адвокат повинен шанобливо ставитися до суду і своєму опоненту. Своїми діями, висловлюваннями, виступами адвокат має сприяти формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до судово-правової системи в цілому і до окремих її представників зокрема;  - Адвокат зобов'язаний проявляти скромність і самокритичність в рекламі своєї адвокатської діяльності.  Реклама адвокатських послуг не може бути заснована на порівнянні або на наданні недостовірної інформації і в ній адвокат не має право принижувати гідність і авторитет інших адвокатів.  Практична значимість дослідження полягає в тому, що його результати, основні висновки та узагальнення сприяють глибшому розумінню етичних норм поведінки адвокатів зі своїм підзахисним, судом та іншими учасниками судового процесу. 

Білоус Катерина Помічник адвоката

Сутність адвокатської етики як необхідної умови здійснення адвокатом своєї діяльності

Специфіка професійної діяльності адвоката полягає у виникненні в процесі її провадження особливих ситуацій, що регулюються передусім моральними нормами. Наприклад, відносини адвоката та особи, інтереси якої він представляє, досить часто породжують моральну колізію між суспільним обов’язком у звичайному розумінні та професійним обов’язком додержання адвокатської таємниці, інтересів довірителя тощо. Слід зазначити, що зазначені вище норми не є всезагальними моральними принципами у зв’язку з їхніми приватним характером і нетиповістю для суспільства загалом. Водночас вони не суперечать загальним принципам моралі, оскільки опосередковують об’єктивно необхідні відносини, що відповідають суспільному інтересу. Отже, вимоги адвокатської етики доповнюють і конкретизують вимоги загальносуспільної моралі в умовах здійснення адвокатської діяльності.

У зв’язку з цим, загалом логічно, що до адвоката як до особи, що виконує функції особливого характеру і користується високим ступенем довіри з боку суспільства, висуваються підвищені моральні вимоги.

Практика впровадження правил, які не дозволялося порушувати тим, хто займався захистом і наданням правової допомоги, існувала ще за часів Стародавнього Риму. На основі цих правил через багато століть французький адвокат М. Молло сформулював правила адвокатської професії у Франції. Основними принципами, на яких ґрунтується честь адвоката, М. Молло називав поміркованість, безкорисливість, чесність, а незалежність адвоката він вважав одночасно і його правом, і обов’язком [6]. У 1908 році Правила професійної етики адвоката з’явились у США. Серед багатьох принципів поведінки адвоката вони закріплювали добросовісність його ставлення до своїх обов’язків, чесність і відвертість, поміркованість у питанні визначення розміру гонорару.

Незважаючи на швидкий плин часу, у світовій практиці збереглися особливі вимоги до особи, яка займається наданням правової допомоги. Так, у жовтні 1988 р. було прийнято Загальний Кодекс для адвокатів країн Європейського співтовариства. До найважливіших положень, які стосуються діяльності адвоката, цей Кодекс відніс: незалежність; довіру та особливу порядність; конфіденційність; додержання правил інших об’єднань адвокатів; обмеження особистої реклами; домінантність інтересів клієнта; вимогу про несумісність певних видів діяльності із статусом адвоката. У 2006 році Радою адвокатських об’єднань і спілок адвокатів Європи було прийнято Хартію основоположних принципів діяльності європейських адвокатів, де особлива увага акцентується на принципі заборони посередництва при здійсненні адвокатської діяльності і рекламуванні адвокатських послуг.

На теренах України вже майже одинадцять років діють Правила адвокатської етики, прийняті Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року з урахуванням світового досвіду загалом і європейського зокрема. У Преамбулі до зазначених правил наголошується на тому, що надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки; водночас специфіка, комплексний характер обов’язків, що лежать на адвокатурі, обумовлюють необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта з інтересами суспільства загалом, дотриманням принципів законності і верховенства права. Адже адвокат при здійсненні своєї професійної діяльності виступає носієм обов’язків, іноді суперечливих, щодо клієнтів, судів та інших державних органів; адвокатури загалом та окремих адвокатів; суспільства загалом.

Дотримання Правил адвокатської етики є одним з основних зобов’язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України. Об’єктивними передумовами необхідності здійснення цього зобов’язання є:

наявність своєрідних умов для реалізації моральних приписів. Значення цих умов у тому, що суттєво змінюються наслідки дотримання чи недотримання тієї чи іншої вимоги до поведінки адвоката, які визначають міру його відповідальності як перед конкретною особою, з якою він вступає у взаємовідносини, так і перед суспільством загалом;

наявність особливих, властивих тільки професії адвоката ситуацій, що регулюються специфічними нормами моралі;

особливості змісту професійного обов’язку як етичної категорії та принципів, на яких має ґрунтуватися його виконання.

У зазначених Правилах адвокатської етики особливо наголошується на необхідності дотримання адвокатом принципів незалежності, законності, компетентності та добросовісності, конфіденційності, чесності та порядності, домінантності інтересів клієнта, обмеженого рекламування адвокатських послуг. Тут слід наголосити на особливому значенні при здійсненні адвокатської діяльності принципів компетентності і добросовісності, адже вони є невід’ємними складовими якості надаваної правової допомоги. До того ж, під компетентністю мається на увазі не лише знання адвокатом норм чинного законодавства, але і наявність у нього достатніх навичок, необхідних для застосування цих знань на практиці, а також уміння використовувати їх найбільш ефективно в інтересах клієнта. Особа, яка звертається за правовою допомогою, має право розраховувати на те, що будь-який адвокат має спроможність до компетентного вирішення будь-яких юридичних питань в інтересах клієнта. З огляду на це, особливо важливим є положення ст. 10 Правил адвокатської етики, згідно з яким адвокат зобов’язаний незалежно від сфери своєї переважної спеціалізації, якщо така має місце, підтримувати на належному рівні знання у питаннях, з яких він згідно з чинним законодавством зобов’язаний надавати юридичну допомогу. Саме тому кожен адвокат повинен уважно стежити за розвитком законодавства у всіх галузях права, бути в курсі правозастосовчої практики, підтримувати свою кваліфікацію на рівні компетентного, досвідченого в застосуванні права спеціаліста. Наявність у адвоката прагнення надати кваліфіковану юридичну допомогу і зробити це в максимально короткий термін є одним з найважливіших аспектів адвокатської етики.

 Добросовісний адвокат не може відмовитись від надання правової допомоги клієнту на тій підставі, що не займається справами такого роду, адже формування правової позиції у справі − обов’язок кожного професійного адвоката. Адвокат повинен повідомити клієнта про можливий результат виконання доручення на підставі закону та практики його застосування. До того ж Правила адвокатської етики забороняють давати клієнту запевнення і гарантії стосовно реального результату виконання доручення, прямо або опосередковано сприяти формуванню у нього необґрунтованих надій, а також уявлення, що адвокат може вплинути на результат іншими засобами, окрім сумлінного виконання своїх професійних обов’язків.

Принцип добросовісності здійснення адвокатом своєї діяльності тісно пов’язаний з принципом конфіденційності. Так, етика адвоката не дає змоги йому розголошувати отриману від клієнта конфіденційну інформацію навіть у тому випадку, якщо відомо про розголошення цих відомостей третьою особою. Спроби ж одного клієнта дізнатися в адвоката інформацію про іншого клієнта мають бути піддані суворій критиці. Адвокат може розголосити конфіденційну інформацію лише в разі згоди самого клієнта на таке розголошення.

Окремо слід зупинитися також на принципі незалежності адвоката, адже саме вона є основною умовою функціонування адвокатури. Адвокатська незалежність ґрунтується на цілковитій свободі адвоката та відсутності на нього впливу від будь-кого при здійсненні професійної діяльності. Для цього є ряд гарантій, визначених у ст. 10 Закону України «Про адвокатуру». Проте, професійні права та гарантії адвокатської діяльності досить часто порушуються. Так, Спілка адвокатів України у своїй заяві від 21 листопада 2008 р. констатувала збільшення випадків порушення посадовими особами професійних прав адвокатів і гарантій адвокатської діяльності, забороненого втручання в адвокатську діяльність, тиску та погроз на адресу адвокатів під час виконання ними своїх професійних обов’язків [8]. Не можна не погодитися з відомим англійським адвокатом Раймоном Мюллера, який зазначив: «Адвокати мають показати, що дотримання норм професійної етики і дотримання принципу незалежності – це не просто спосіб збереження їхніх корпоративних привілеїв, але спосіб забезпечення реального захисту прав клієнта» [7, с. 10]. На необхідності додержання державними органами принципу незалежності адвоката, свободи слова під час здійснення адвокатської діяльності наголошується і у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ніккула проти Фінляндії» та Колесниченко проти Російської Федерації». Отже, створено прецедент захисту адвокатів та їхніх клієнтів від незаконних дій правоохоронних органів.

Загалом слід зазначити, що завданням професійної етики адвоката є не встановлення варіантів поведінки на всі випадки життя, а надання орієнтирів для вирішення конкретних ситуацій, вплив на формування моральних засад у фахівця відповідно до специфічних вимог професії. Адже люди, від яких залежить доля інших людей, повинні мати на здійснення своєї діяльності не лише формальне, але й моральне право.

 

Тема: Етичні засади адвокатської діяльності

План

1. Суспільне призначення адвокатури. Загальні право-етичні вимоги до адвокатів.

2. Основні принципи адвокатської етики:

а. принцип пріорітету інтересів клієнта або принцип адвокатської справедливості;

б. принцип незалежності;

в. принцип конфіденційності;

г. принцип компетентності та добросовісності

д. принцип відповідальності за недотримання правил адвокатської етики.

3. Етика укладення угоди про надання правової допомоги. Відносини адвоката з клієнтом.

4. Етичні аспекти здійснення захисту за призначенням і надання адвокатом правової допомоги малозабезпеченим особам.

1. Суспільне призначення адвокатури. Загальні право-етичні вимоги до адвокатів.

У цивілізованих демократичних державах, до числа яких прагне увійти й Україна, невід'ємним фактором правової системи й основним недержавним інститутом захисту особистості, її прав і свобод є адвокатура. Практично всі міжнародні акти з прав людини, починаючи від Загальної декларації і закінчуючи Основними положеннями про роль адвокатів (прийнятими VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р.), одним з найважливіших прав кожної особи визнають право на отримання фахової правової допомоги. Конституція України в ст. 59 забезпечення цього права покладає власне на адвокатуру. Міжнародна спільнота, одним з показників рівня демократичності і дотримання прав людини в державі визнає існування в країні незалежної адвокатури і ефективного виконання покладених на неї функцій.

Конституція України проголосила найважливішу соціальну функцію адвокатури, а саме забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

Адвокатура України, відповідно до Закону України "Про адвокатуру" від 09.12.1992 р., є добровільним професійним об'єднанням. Вона функціонує на закріплених цим Законом принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.

Адвокат — це юрист, який покликаний своєю діяльністю, відповідно до Конституції та законів України, сприяти захисту прав і свобод, представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу.

Надзвичайна важливість функцій адвокатури вимагає від адвокатів дотримання високих правових та етичних стандартів поведінки.

Відповідно до ст. 2 Закону адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

У межах своєї компетенції адвокати дають консультації та роз'яснення, довідки щодо законодавства, складають заяви, скарги та інші документи правового характеру, здійснюють представництво у суді та в інших державних органах в інтересах громадян і юридичних осіб, надають юридичну допомогу суб'єктам права, сприяють правовими засобами здійсненню підприємницької діяльності. Разом з тим, адвокат повинен дотримуватись обов’язків, покладених на нього Законом України „Про адвокатуру”: неухильно виконувати вимоги діючого законодавства, використовувати усі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, а також відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Крім високої кваліфікації, адвокат має володіти глибокими знаннями не тільки у галузі юриспруденції, а і в інших сферах науки, бути тонким психологом, вміти робити необхідні висновки. Для нього дуже важливо бути добрим промовцем, мати змогу майстерно складати документи. Неодмінна вимога до адвоката - скрупульозне дотримання свого призначення — захищати не злочин, а людину, володіти високими моральними якостями, неухильно додержуватися адвокатської етики.