Основні принципи адвокатської етики.
Професія адвоката досить своєрідна, і ті вимоги, які вона ставить – послуговуватись закону та діяти в інтересах клієнта, відстоювати «мистецтво добра та справедливості», виступати гарантом реалізації прав та свобод суспільства загалом, - часто суперечать одна одній. Тому обов’язки адвоката лежать у сфері і юридичній, і моральній. У галузі адвокатської етики ці дві сфери переплітаються. Для то, щоб детально розглядати будь-яку діяльність, треба знати та розуміти, на яких принципах вона побудована. Кодекси адвокатської етики й наукові дослідження, присвячені питанню етичних вимог, що ставляться перед адвокатом «наріжними каменями» визначають чесність, компетентність, сумлінність у всіх галузях адвокатської діяльності [7]. Справді, варто погодитись, що перелічені принципи є вихідними принципами, найважливішими. Разом з тим вони є найпроблемнішими за своєю суттю. Як трактувати чесність? Бути чесним означає говорити правду та не брехати? А змовчувати – це чесно? А як реалізується принцип чесності у роботі адво-ката? Якщо через принцип законності – не порушувати правових норм та не вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству, то за такої ситуації для спрощеного розуміння можна не вживати обидва терміни, а лише один з них. Принцип чесності, очевидно, ширший від принципи законності. Адже не завжди те, що відповідає закону – відповідає і праву. Гово-рять: «це не чесно», маючи на увазі: «це не справеливо». Чесність – моральна характеристика, а мораль завжди ширша ніж право, відповідно, способів її тлумачення набагато більше, чесність також передбачає справедливість.
Щодо компетентності, то цей принцип потрібно деталізувати. Наприклад, адвокат Петренко не компетентний у справі, що пов’язана із застосуванням нового закону в галузі господарського права. Адже Петренко наприклад, спеціалізується на кримінальному праві та всю свою адвокатську практику провів, захищаючи винних чи не винних у скоєні злочинів. Компетенція вимірюється не сукупністю юридичних знань, а можливістю широко мислити, знаходити різні варіанти виходу із ситуації, та бачити кінцевий результат. Адвокат, не компетентний у запропонованій клієнтом справі, відмовляючись реалізує принцип компетентності.
Сумлінність. Тлумачення моральних характеристик – річ філософська, в тому, певно, і виявляється етика адвоката, що він визначає для себе, обмірковує свою сукупність цінностей та орієнтирів, норм, вкладає мораль у свій власний «кодекс честі». «Честь – це зовнішнє сумління, а сумління – це внутрішня честь», - говорив Шопенгауер. Поняття сумлінності можна трактувати двояко. Перше: сумлінність, яка походить від сімління. Адже сумління, це «чесність з собою». Таку чесність неможливо вимагати, неможливо визначити її критерії, рамки її порушення. Сумління – це річ об’єктивна. Друге: сумлінність, в значенні сумлінного виконання обов’язків. Таке розуміння має дещо інший колорит і означає – діяти наполегливо, сміливо, виявляючи належну витримку, не відступатися. Сумлінність адвоката викликає відчуття впевненості клієнта в тому, що його захисник докладає максимум зусиль та застосовує всі знання для вирішення проблеми.
Вищезазначені принципи справді найважливіші, проте вони загальні та надто широку, що дає підстави їх різнопланово тлумачити та розуміти. Тому завдання держави полягає у формальному визначенні переліку етичних засад.
В українських Правилах адвокатської етики визначено такі принципи: незалежність, дотримання законності, домінантність інтересів клієнта, неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами, конфіденційність, чесність та порядність, повага до адвокатської професії, культура поведінки, обмежене рекламування діяльності адвокатів – основні принципи адвокатської діяльності, етичні засади реалізації професійних прав та обов’язків[3]. У такій сукупності розглянемо їх детальніше.
1. Незалежність адвокатури як правозахисного інституту проголошено у ст.4 Закону України «Про адвокатуру». Цей принцип деталізується в Прави-лах адвокатської етики, де йдеться вже про незалежність кожного окремого адвоката, незалежність у виконанні професійних обов’язків, що передбачає свободу від будь-якого впливу, тиску, втручання в діяльність, закрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів. Принцип незалежності адвоката легко перетворюється в принцип залежності від свого правового статусу. Адвокат – професіонал, і виконуючи свої професійні обов’язки та реалізуючи права, він не може переступати цю професійну сферу, повинен діяти лише в її межах. Громадські настрої – позитивні чи негативні, державні чи недержавні органи, особисті інтереси та оцінки – все це не повинно впливати на якість виконання професійних обов’язків. Здавалося б, що це об’єктивно неможливо, адже частка суб’єктивного присутня у будь-якому випадку. Адвокат завжди виступає посередником: між двома сторонами (хоч і належить до однієї з них), між дійсним та домисленим, між клієнтом та судом, і справді його внутрішня позиція може бути хитка – не можна вимагати незалежності сумління чи думок, проте в жодному разі певні внутрішні дилеми не повинні приводити до зовнішніх компромісів. Адвокат, в силу своєї професії, повинен володіти особистісною незалежністю, не лише від різного роду зовнішних чинників (держоргани, особи зі сторони, які можуть бути зацікавлені в розвитку справи тощо, громадська думка), а й від внутрішніх – зуміти вибудувати стійку модель поведінки, і не дозволяти різного роду коливання, які можуть похитнути цю позицію. В силу цього адвокат повинен володіти рядом особистих якостей: цілеспрямованістю, настирливістю, комунікабельністю, стійкістю, принциповістю. Особистісна незалежність дуже важливий етичний аспект поведінки адвоката.
2. Принцип незалежності дуже тісно співвідноситься з принципом законності. Закріпивши в правилах адвокатської етики юридичний принцип дотримання закону, увага закцентувалася на утвердженні принципу верховенства права та законності. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх скоєнню клієнтом чи іншими особами. Він також не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до протизаконних засобів та методів. У приватному житті адвокат також зобов’язаний не вчиняти правопорушень і не сприяти умисному їх скоєнню іншими особами – так деталізується прин-цип законності у Правилах [5]. Принцип законності досить широкий, він собою заповнює решту принципів, адже будь-яка правова норма, що реалізує один з перелічених принципів, реалізує і принцип законності.
3. З принципом законності тісно пов’язаний принцип домінантності інтересів клієнта. Власне, у відносинах з клієнтом так чи інакше реалізуються всі принципи адвокатської етики. Центральною фігурою таких відносин (з позиції адвоката) повинен бути клієнт. Адвокат зобов’язаний виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів або їх опікунів, піклувальників та інших осіб. Суть принципу неприпустимості представництва клієнтів з суперечливими інтересами зводиться до того, що адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.
Конфіденційність. Згідно зі ст.30 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Щодо інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, то з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ – надано статус конфіденційної [2]. Отже, вся інформація, що знаходиться у володінні, користуванні чи розпорядженні особи є конфіденційною. Проте поняття «конфіденційна інформація» за Законом України «Про інформацію» вужче ніж «конфіденційна інформація» відповідно до Правил адвокатської етики. Адже у ст.30 Закону йдеться, що інформація з обмеженим доступом (до якої входить конфіденційна) може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист. А ось конфіденційна інформація, що становить частину адвокатської таємниці, в жодному разі поширеною бути не може, окрім випадку, коли цього хоче особа, зацікавлена в її дотриманні (або спадкоємці такої фізичної особи чи правонаступники юридичної особи), що має відбутися в письмовій формі або іншій зафіксованій формі (п.3 ст.9 Правил). Тепер розглянимо поняття «адвокатська таємниця», що розкривається у Законі України «Про адвокатуру». Збереження адвокатської таємниці віднесено до обов’язків адвоката. Виникає запитання: як співвідноситься принцип конфіденційності та адвокатська таємниця? Очевидно, що принцип конфіденційності реалізовується у відносинах «адвокат – клієнт», а адвокатська таємниця стосується адвоката та «решти світу»: зацікавлених осіб, дердорганів та ін. Стаття 9 Правил говорить: «Дотримання принципу конфіденційності є необ-хідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом»[3]. У статті чітко визначено коло відносин: «адвокат – клієнт». Принцип конфіденційності поширюється на відомості, що йдуть від клієнта, включаючи факт його звернення до адвоката. Укладаючи угоду про надання правової допомоги, адвокат обіцяє, що інформація, якою володіє, користується чи розпоряджається клієнт, нікому відома не буде. А предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката (конфіденційна інформація), а також суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Є велика кількість життєвих випадків, коли принцип адвокатської етики – конфіденційність стає проти загальнолюдських етичних принципів.
4. Компетентність та добросовісність як принцип адвокатської діяльності передбачає знання відповідних норм права, наявність неохідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до належного виконання доручення. Правила вимагають від адвоката постійної праці над удосконаленням своїх знань і професійної майстерності, володіння достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві та забезпечення розумного необхідного рівня компетентності своїх помічників, технічного персоналу та інших осіб, які залучаються ним для виконання окремих робіт у зв’язку з виконанням доручення. Хоча, наймовірніше, ці вимоги є рекомендаціями, порадами, умовами успішності адвокатської діяльності. Адже український ринок перенасичений адвокатами, іншими фахівцями у галузі права, і загальні тенденції говорять про надання населенням пріоритету фахівцям з належним рівнем знань та кваліфікацією.
5. Адвокат повинен бути чесним і порядним як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання важких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в різних обставинах.
6. Принцип поваги до адвокатської професії випливає з важливості престижу адвокатури як незалежного професійного правозахисного об’єднання, кредом якого є встановлення верховенства права та утведження справедливості в Україні. Адвокат, який поважає та цінить свою професію, який за щоденною рутиною бачить високі цілі та покликання адвокатури, який є справжнім представником української еліти, гідно поводитиметься у всіх сферах діяльності: професійній, громадській, публіцистичній та ін. Отже, принцип поваги до адвокатської професії дотримується адвокатами з високим рівнем особистих моральних якостей.
7. З вищезазначеним принципом переплітається принцип культури поведінки, який вимагає від адвоката як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті, дбати про престиж звання адвоката, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку, при здійсненні своєї професійної діяльності мати пристойний зовнішній вигляд.
8. Принцип обмеженого рекламування діяльності адвоката. Світова практика неоднозначно підходить до цього питання. Кодекси адвокатської етики більшості штатів США містять положення про неетичність адвокатської реклами, законодавча заборона на яку визнана Верховним судом США неконституційною. Передбачається дисциплінарні санкції за порушення етичних принципів, наприклад, за розміщення реклами адвоката на банках кока-коли, одноразовому посуді тощо. У Франції реклама адвокатських послуг заборонена законом. Щодо України, то рекламування дозволено, проте обмежено. Принцип покликаний захистити адвокатуру від негайного впливу сучасних маркетингових технологій. Адже економічне поняття реклами перебуває в деякій суперечності з принципами адвокатської діяльності. Реклама – це засіб комунікації, що дозволяє передати повідомлення потенційним покупцям, прямий контакт із якими не встановлено, це основний інструмент комунікаційної стратегії втягування і основна складова маркетингового тиску. Тому, встановлюючи етичні канони для поведінки адвоката і не встановивши певних обмежень щодо етичної репрезентації себе в очах суспільства – у вигляді реклами – Вища атестаційна комісія повністю перекреслила б принципи Правил адвокатської етики. Адже на сьогодні відома система брудних інструментів реклами, негативна реклама, оцінююча, недобросовістна. На думку М.Ю. Бращевського, реклама для адвоката заборонена, а інформація про його ді-яльність дозволена й, більше того, необхідна й корисна[8]. В Україні адвокат не має права пропонувати свої послуги конкретному клієнту ні особисто, ні через посередників. Є перелік відомостей, які повинні містити рекламні оголошення або інші рекламні матеріали щодо професійної діяльності адвоката: відомості про прізвище та ім’я адвоката; адресу, за якою може здіснюватися надання правової допомоги цим адвокатом; номер телефону; загальні відомості прот галузі права, у яких спеціалізується адвокат або вказівку про те, що правова домога може бути надана з усіх галузей права; реєстраційний номер, дату і місце видачі адвокату свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Дозволено розміщувати інформацію про те, в яких навчальних закладом адвокатом отримана освіта; де він підвищував кваліфікацію надалі; про вчені та інші звання адвоката, нагороди, вчені праці, інші академічні заслуги і професійні досягнення адвоката; його членство в спілках, асоціаціях адвокатів, участь у їх органах; дані про тривалість стажу роботи адвокатом або юристом; відомості про іноземні мови, якими володіє адвокат. Проте заборонено в рекламних родуктах розміщувати оціночні характеристики адвоката; відгуки інших осіб про його роботу; порівняння з іншими адвокатами і їх критику; заяви про вірогідність успішного виконання доручень та інші заяви, що можуть викликати безпідставні надії у клієнтів; вказівки, які можуть скласти уявлення, що діяльність саме цього адвоката характеризується рисами і показниками, притаманними, насправді, адвокатурі як такій. Адвокати несуть персональну відповідальність за достовірність рекламних матеріалів про них, а також за їх відповідність чинному законодавству і Правилам.