Література

1. Господарське право України: Навчальний посібник/ За заг. ред. проф. Н.О.Саніахметової. – Х.: “Одіссей”, 2005.

2. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права. – К., 2003.

3. Качан О.О. Банківське право. – К.: Юрінком Інтер, 2000.

4. Костюченко О.А. Банківське право. – К., 2001.

5. Кучерявенко Н.П. Налоговое право. – Х., 2001.

6. Фінансове право: Підручник / за ред. Л.К. Воронової. – Харків, 2006.

Глава XI. Основи кримінального права україни

1. Кримінальне право України: поняття і предмет правового регулювання

Кримінальне право — одна з галузей права України, що охоплює два основні інститути: злочин і покарання. Назва цієї галузі походить від терміна "злочин" (лат. crimen). Звідси ця галузь права в Ук­раїні має назву "кримінальне право".

Поняття "кримінальне право" прийнято розгля­дати у двох його значеннях: по-перше, позитивне (об'єктивне) кримінальне право — це самостійна га­лузь законодавства, репрезентована самодостатнім законодавчим актом — Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право — це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію й тео­рію, про кримінальні закони інших держав.

Позитивне кримінальне право України характе­ризується тим, що:

• його норми встановлюються лише вищим орга­ном законодавчої влади — Верховною Радою України;

• воно проявляється у законах;

• метод реалізації кримінального закону є специ­фічним, притаманним лише цьому законові — це покарання особи за порушення нею кримі­нально-правової норми.

Позитивне (об'єктивне) кримінальне право Украї­ни — сукупність юридичних норм, установлених ви­щим законодавчим органом державної влади — Верховною Радою України, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, що їх скоїли. Кримі­нальне право України поділяється на дві частини — Загальну та Особливу.

Загальна частина Кримінального кодексу містить визначальні норми загального значення, їхня дія по­ширюється на всі приписи Особливої частини Кодек­су. Ці норми визначають: завдання Кримінального кодексу; підстави кримінальної відповідальності; чинність Кримінального кодексу щодо діянь, учине­них на території України та за її межами; чинність кримінального закону в часі; поняття злочину; фор­ми вини; обставини, що містять суспільну небезпеч­ність або протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, за­гальні засади призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо.

Сутність і призначення норм Загальної частини кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання міс­тить конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи те діяння. Порушення такої заборони тягне за со­бою відповідне покарання винної особи. При цьому більшість статей Особливої частини передбачають ді­яння одного виконавця злочину. Умови криміналь­ної відповідальності за навмисне вчинення злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині Кримінального кодексу — у статті про спів­участь. Застосування норм Особливої частини можливе лише на основі положень, що містяться в нормах За­гальної частини.

Кримінальне право вивчає не лише норми кримі­нального закону, а й застосування цих норм право­охоронними органами та судом. Внаслідок дії кримінально-правової норми вини­кають відносини між державою та особою, яка вчи­нила злочин. Тобто, від моменту вчинення злочину держава вступає у кримінально-правові відносини з конкретною особою — суб'єктом злочину.

Отже, предметом кримінального права є відноси­ни, що виникають у зв'язку з учиненням злочину і застосуванням відповідних покарань.