Література

1. Андрусяк Т. Теорія держави та права. – Львів, 1997.

2. Загальна теорія держави та права /за ред. В.В. Копєйчикова. – К., 2003.

3. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права. – Львів, 2003.

4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Х., 2002.

5. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К., 1996.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х., 2001.

7. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін.. – К.: «Укр. енцикл.», 1998.

Глава іі. Основи теорії права

1. Поняття права та його ознаки

Регулювання і охорона суспільних від­носин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як загальносоціальне явище право характеризує­ться певною свободою та обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвит­ком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів.

З таких позицій право поділяють на: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Юридичне право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних норма­тивно-правових актів та інших джерел права.

Юридичне (позитивне) право, в свою чергу, поді­ляють на об'єктивне і суб'єктивне.

Юридичне об'єктивне право – це система загальнообов’язкових норм поведінки, які існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право — це певні можли­вості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держа­ви можна віднести такі:

1) системний характер права. Право – це не проста сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути та галузі права;

2) загальнообов’язковий характер. Дія права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятку;

3) формальна визначеність права, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті нормативно-правових актів та інших джерелах права ;

6) встановлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами. Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно ви­дається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів. Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безпе­решкодному добровільному здійсненню відповідни­ми суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави — це сис­тема загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гаран­тованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні від­носини між людьми в соціально- неодно­рідному суспільстві.