6. Загальна характеристика земельного права: поняття і предмет правового регулювання. Джерела земельного права

Земельне право — система правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціональ­ного використання земель, створення умов для під­вищення їхньої ефективності, охорони прав організа­цій та громадян як землевласників і землекористу­вачів. Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користу­вання та розпорядження земельними ресурсами, а та­кож із їх охорони і раціонального використання. Зе­мельне право — комплексна галузь права України, адже її основу складають норми цивільного права, ор­ганічно пов'язані з нормами адміністративного та екологічного права.

Головними джерелами земельно­го права слід визнати Конституцію України, Земель­ний і Цивільний кодекси. Чинний Земельний кодекс України було прийнято 25 жовтня 2001 р. Він установлює, що завданням земельного за­конодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Земельне законодавство базується на таких принципах:

• поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

• забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

• невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

• забезпечення раціонального використання та охорони земель;

• забезпечення гарантій прав на землю;

• пріоритету вимог екологічної безпеки.

7. Види земель та їх правовий статус. Право власності на землю

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі житлової та громадської забудови;

• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

• землі оздоровчого призначення;

• землі рекреаційного призначення;

• землі історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України , Земельного кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Суб'єктами права власності на землю є:

• громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

• територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

• держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

• Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

• прийняття спадщини;

• виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

• для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;

• для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

• для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

• для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

• для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

• для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Відповідно до перехідних положень Земельного кодексу громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. А до 1 січня 2010 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки у разі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

• прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

• прийняття спадщини;

• виникнення інших підстав, передбачених законом.

• Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

• у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

• за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:

• землі атомної енергетики та космічної системи;

• землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

• землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

• землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;

• земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

• земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

• землі атомної енергетики та космічної системи;

• землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

• землі оборони;

• землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

• землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

• землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

• земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

• земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Держава набуває права власності на землю у разі:

• відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

• придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• прийняття спадщини;

• передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

• конфіскації земельної ділянки.