Література

1. Сімейний кодекс України.

2. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. – К., 2003.

3. Сімейне право України: Підручник за ред. Гопанчука В.С. - К., 2002.

Глава іх. Основи екологічного права україни

1. Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання. Джерела екологічного права

Екологічне право — система правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонально­го використання природних ресурсів (екологічні від­носини). Предметом екологічного права є відносини з охорони навко­лишнього природного середовища і раціонального ви­користання природних ресурсів. Екологічне право є комплексною галуззю права. До його складу входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право та деякі інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів. Метод екологічного права є комплексним і являє собою комбінацію мето­дів підгалузей права, які становлять його систему. Крім того, застосування норм екологічного права забезпечується методами цивільного, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

Нормативною базою екологічного права є Конституція України, Закони Ук­раїни: "Про охорону навколишнього природного се­редовища", "Про охорону ат­мосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про карантин рослин" тощо. До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища вре­гульовано кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також Законами України "Про плату за землю" та "Про ветеринарну медицину".

2. Екологічні права та обов'язки громадян та природокористувачів

У Конституції України записано, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. а також право на її поширення. Цьому праву відповідає обов’язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Екологічні права та обов'язки громадян Ук­раїни — система юридично закріплених за громадя­нами повноважень і зобов'язань в екологічній сфері. Найповніше екологічні права та обов'язки закріпле­но в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища". Згідно з За­коном громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні форму­вання; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації тощо. До того ж і в Конституції України записано: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на від­шкодування завданої порушенням цього права шко­ди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її по­ширення" (ст. 50).

Аналогічні формулювання пояснюються тим, що таке право — одне з головних прав людини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямова­них на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і від­новлюються в судовому порядку.

Поряд із правами Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачає стосовно до громадян і деякі обов'язки. Так, грома­дяни зобов'язані берегти, охороняти й раціонально використовувати природні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.

Право природокористування — процес раціо­нального використання людиною природних ресур­сів для задоволення різних потреб та інтересів.

Різновидами права природоко­ристування є: право землекористування, право водо­користування, право лісокористування, право корис­туватися надрами, право користуватися тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом і т ін.

Найважливішими принципами природокористу­вання є його цільовий характер, плановість і трива­лість, ліцензування, врахування надзвичайного зна­чення в житті суспільства і т. д.

Розрізняють право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ре­сурсів.

Загальне природокористування означає гарантоване право громадянам використовувати природні ресурси для задоволення життєво необхідних потреб безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і без надання відповідних дозволів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно з Зако­ном України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища", всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Воно здій­снюється громадянами безкоштовно та безліцензійно, тобто для цього не потрібно відповідного дозволу уповноважених органів та осіб. Загальним є, на­приклад, право використання парків, скверів, водо­ймищ, лісів, збирання дикорослих ягід, грибів, горі­хів тощо. Право загального природо­користування закріплене в Конституції України.

Спеціальне природокористування означає, що природні ресурси надаються фізичним і юридичним особам у володіння, користування на підставі спеціальних дозволів, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності. У даному випадку використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, під­приємствами, установами та організаціями тоді, коли частина природних ресурсів передається їм для ви­користання. Така передача є платною і такою, що визначена у часі. Надання природних ре­сурсів відбувається на основі спеціальних дозво­лів — державних актів на право постійного користу­вання, наприклад, землею, договорів оренди землі, лісорубських білетів та ордерів, ліцензій, мислив­ських карток тощо. Мета спеціального природокористування завжди обумовлюється. Так, землі використовуються для потреб сіль­ськогосподарського виробництва, розвитку рослинництва і тваринництва та їхньої інфраструктури; надра — для видобутку корисних копалин; вода — для пиття води і побутових потреб населення та для виробництва.

Закон України "Про охорону навко­лишнього природного середовища" покладає на гро­мадян і підприємства, установи та організації, як на суб'єктів спеціального використання природних ре­сурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціаль­не природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів. Вказані нормативи визначаються з ураху­ванням кількості та якості природних ресурсів, можливості використання, місцезнаходження, мож­ливості переробки і зберігання відходів. До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'я­зані вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища, яка встановлюється за викиди в атмосферу забруднювальних речовин, скидання забруднювальних речовин на поверхню води, в територіальні та морські води, а також під землю і т. д.

Контроль у сфері природовикористання та охоро­ни навколишнього природного середовища здій­снюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюва­тись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний конт­роль покладається на місцеві ради, дер­жавні адміністрації, Міністерство охорони навко­лишнього природного середовища та його органи на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськи­ми інспекторами охорони навколишнього природно­го середовища, порядок діяльності яких визначений Положенням, що затверджене Міністерством охоро­ни навколишнього природного середовища.