2. Житловий фонд України та його види

Житловий фонд — жилі будинки та приміщен­ня в інших будівлях, призначені для проживання людей.

Згідно зі ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний (ЖБК); приватний або індивідуальний.

Державний житловий фонд — сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходять­ся у власності місцевих рад, державних підпри­ємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Громадський житловий фонд — сукупність жи­лих будинків та інших жилих приміщень, що нале­жать гро­мадським організаціям.

Фонд житлово-будівельних кооперативів — су­купність жилих будинків, що належать житлово-бу­дівельним кооперативам і призначаються для про­живання членів ЖБК.

Приватний житловий фонд — сукупність жилих будинків (приміщень), що знаходяться в приватній власності.

До житлового фонду не включаються нежилі при­міщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового ха­рактеру.

3. Право громадян на житло і форми його реалізації. Порядок надання житла громадянам, які потребують покращення житлових умов

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням суду.

Суб'єктивне право на житло — це можливість людини і громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вима­гати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалі­зації цього права у повному обсязі.

Громадянам України гарантується ряд житлових прав, в т. ч.:

- право на одержання у безстрокове користування приміщення у будинках державного чи громадського житлового фонду або будинках житлово-будівельних кооперативів;

- право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах;

- право на індивідуальне житлове будівництво чи одержання житла у власність на інших законних підставах.

У розділі III Житлового кодексу України викладено правові норми, що закріплюють і регулюють поря­док надання житла в будинках державного і громад­ського житлового фонду, забезпечення громадян жи­лими приміщеннями в будинках житлово-будівель­них кооперативів і користування різними видами жилих приміщень.

Згідно зі ст. 31 ЖК України кожен громадянин України, який потребує покращення житлових умов має право одержати в користування жиле при­міщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) в порядку, передбаченому законодав­чими актами України. Жилі приміщення таким гро­мадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Законом установлюється вік, із якого громадянин України може здійснювати своє право на одержання житла. Дієздатність щодо реалізації такого права настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в пе­редбачених законом випадках, то з цього моменту.

Стаття 34 ЖК України до осіб, які потребують по­кращення житлових умов, відносить осіб, що:

• забезпечені житлом нижче від установленого в да­ній місцевості рівня;

• живуть у приміщеннях, які не відповідають уста­новленим санітарним і технічним нормам;

• хворіють на тяжкі форми деяких хронічних за­хворювань, через що не можуть проживати в кому­нальних квартирах чи в одній кімнаті з членами сво­єї сім'ї;

• проживають за договором піднайму жилого при­міщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або за договором найму в жилих приміщеннях житлово-будівельних кооперативів;

• упродовж довгого часу живуть за договором най­му (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам за правом приватної власності;

• проживають у гуртожитках.

Громадяни, які потребують покращення житло­вих умов, беруться на облік для одержання житла в будинках державного і громадського житлового фонду.

Громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п'яти років з моменту погіршення житлових умов.

Громадяни перебувають на обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення.

Громадяни знімаються з обліку таких, що потребують поліпшення житлових умов у випадках:

• поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;

• виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;

• припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом та іншими актами законодавства Української РСР;

• засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання;

• подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

У разі смерті громадянина, який перебував на обліку таких, які потребують поліпшення житлових умов, за членами його сім'ї зберігається право подальшого перебування на обліку. Таке ж право зберігається за членами сім'ї громадянина, який перебував на обліку у виконавчому комітеті місцевої Ради і був знятий з обліку з підстав, зазначених у пунктах 2 і 4 статті 40 ЖК.

Зняття з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадян на облік.

Про зняття з обліку громадяни повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав зняття з обліку.

Не знімаються з обліку народні депутати України, які перейшли на постійну роботу у Верховну Раду України, і члени їх сімей за місцем попередньої роботи чи постійного проживання.

Житлом забезпечуються згідно з загальною чер­гою, позачергово і першочергово.

У першу чергу жилі приміщення надаються:

• інвалідам Великої Вітчизняної війни та сім'ям воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняним до них у встановленому порядку особам;

• Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, а також особам, нагородженим орденами Слави, Трудової Слави, "За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР" усіх трьох ступенів;

• особам, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, перелічених у списку захворювань, затверджуваному в установленому законодавством Союзу РСР порядку;

• особам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання медичних маніпуляцій;

• медичним працівникам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання службових обов'язків;

• особам, які перебували в складі діючої армії в період громадянської і Великої Вітчизняної воєн та під час інших бойових операцій по захисту СРСР, партизанам громадянської і Великої Вітчизняної воєн, а також іншим особам, які брали участь у бойових операціях по захисту СРСР;

• інвалідам праці I і II груп та інвалідам I і II груп з числа військовослужбовців;

• сім'ям осіб, які загинули при виконанні державних або громадських обов'язків, виконанні обов'язку громадянина СРСР по рятуванню життя людини, по охороні соціалістичної власності і правопорядку або загинули на виробництві внаслідок нещасного випадку;

• робітникам і службовцям, які тривалий час сумлінно пропрацювали у сфері виробництва;

• матерям, яким присвоєно звання "Мати-героїня", багатодітним сім'ям, сім'ям, що виховують дітей-інвалідів, і одиноким матерям;

• сім'ям при народженні близнят;

• вчителям та іншим педагогічним працівникам загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів.

Поза чергою жиле приміщення надається:

• громадянам, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним для проживання;

• особам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість;

• особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, громадянам, незаконно засудженим і згодом реабілітованим, при неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення;

• дітям-інвалідам, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя;

• особам, обраним на виборну посаду, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість;

• членам сім'ї народного депутата України у разі його смерті в період виконання депутатських обов'язків у Верховній Раді України на постійній основі.

Всі інші громадяни мають право забезпечення житлом в порядку загальної черги.

Норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу, загальної – 21 м² на особу. Жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.

Жиле приміщення може бути надано з перевищенням норми жилої площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира) або призначається для осіб різної статі. Понад норму жилої площі окремим категоріям громадян надається додаткова жила площа у вигляді кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів.

Законодавством передбачені певні вимоги, що ставляться до жилих приміщень. Жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя. Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами.

Особам похилого віку, а за висновком лікувально-профілактичного закладу також відповідним категоріям інвалідів і хворих на їх прохання жилі приміщення надаються на нижніх поверхах або в будинках з ліфтами.

Право на заселен­ня квартири дає тільки ордер. Ордер на жиле приміщення — це письмове розпо­рядження на його заселення, що видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцево­го самоврядування чи місцевої державної адмініст­рації. Він є єдиною підставою для заселення в нада­не жиле приміщення, видається лише на вільне жи­ле приміщення, має чітко встановлену форму.

Ордер здається в житлово-експлуатаційну органі­зацію і є підставою не лише для заселення в житло, а й для укладення з відповідальним квартиронайма­чем договору житлового найму. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, які не відповідають дійсності, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.