Література

1. Кодекс законів про працю України // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Відп. ред. В. М. Вакуленко, О. П. Товстенко. — К., 2001.

2. Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К., 2004.

3. Болотіна Н.Б. Трудове право України. – К., 2004.

4. Прокопенко В.І. Трудове право: загальна та особлива частина. – Х., 2000.

5. Трудове право України. Академічний курс за ред. Н.М. Хуторян. – К., 2004.

6. Трудове право України /за ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К., 2000.

7. Трудове право України. Курс лекцій. / Під ред. П.Д. Пилипенка. – Львів. – 1996.

Глава VI. Основи цивільного права україни

1. Цивільне право України: поняття і система. Джерела цивільного права

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює майнові та особисті немайнові відносини за участю фізичних і юридич­них осіб та держави в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом право­вого регулювання.

Предмет правового регулювання цивільного пра­ва складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі гру­пи відносин: особисті немайнові відносини, майнові відносини.

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та автор­ство).

Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, ко­ристуванням і розпорядженням майном. Вони зу­мовлені використанням товарно-грошової форми.

Сторони цих відносин виступають як юридично рівні між собою, автономні та незалежні одна від од­ної, що є однією з характерних рис цивільно-право­вого методу. Учасниками цивільно-правових відно­син можуть бути фізичні особи (громадяни, інозем­ці, особи без громадянства), юридичні особи та дер­жава як у цілому, так і окремі соціальні утворення (адміністративно-територіальні одиниці, в тому чис­лі автономні утворення). З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язу­вати свою волю один одному, а тому їхні стосунки повинні базуватися на основі досягнутої згоди (на­приклад, в основу реалізації договору купівлі-прода­жу сторони мають покласти досягнення спільної зго­ди відносно кількості, якості й ціни товару).

Цивільно-правовий метод характеризується таки­ми ознаками: юридичною рівністю сторін; диспозитивністю сторін, на підставі чого сторо­нам надається право визначати їхні взаємовід­носини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених чинним законодавством; особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (че­рез загальний суд чи третейський суд); наявністю майнової відповідальності сторін.

Система цивільного права України визначає роз­міщення його складових у певній системі, обумовле­ній взаємозв'язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: за­гальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх ци­вільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, пред­ставництво й довіреність, позовна давність.

Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціаль­них цивільно-правових відносин. Вона включає в себе такі інститути: право власності; зобов'язальне пра­во; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропози­цію; спадкове право; правоздатність іноземних гро­мадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Основні засади цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються Конститу­цією України. Зокрема, вперше в Основному Законі нашої держави закріплено право приватної власнос­ті: "Кожен має право володіти, користуватися і роз­поряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої, інтелектуальної діяльності.

Законодавчі акти України мають деталізувати й розвивати конституційні положення. Зокрема, на регулювання й розвиток цивільно-правових відно­син спрямовані: Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р., Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.. Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. та ін.

Серед інших нормативних актів, які містять ци­вільно-правові норми, є укази Президента України (Указ Президента України "Про тимча­сове Положення про правову охорону об'єктів про­мислової власності та раціоналізаторських пропози­цій в Україні" від 18 вересня 1992 р.), постанови й розпорядження Уряду України (постанова Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літе­ратури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р.), а та­кож положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та осо­бистих немайнових відносин, що приймаються мі­ністерствами й відомствами України.

Центральне місце в системі цивільного законодав­ства належить Цивільному кодексу України від 16 січня 2003 р. і введеному в дію з 1 січня 2004 р. У Цивільному кодексі шість Книг та 1308 статей.