Література

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

2. Адміністративне право України / За заг. ред. акад. Ківалова С.В. – Одеса: Юридична література, 2003.

3. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Адміністративний процес. – К., 2001.

4. Гладун З.С. Адміністративне право України. – Тернопіль, 2004.

5. Коваль Л. Адміністративне право України: Курс лекцій. — К., 1998.

6. Колпаков В. Адміністративне право України. – К., 2001.

Глава V. Основи трудового права україни

1. Трудове право України: поняття та предмет правового регулювання. Джерела трудового права

Трудове право — одна з провідних галузей національного права Ук­раїни, яка регулює відносини, що виникають у про­цесі реалізації особою права на працю.

Предметом правового регулювання такої галузі права, як трудове є: 1. трудові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей у виконанні певної трудової функції; 2. відносини, що тісно пов'язані з трудовими. Це, зокрема, відносини щодо участі пра­цівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; відносини професійних спілок із державними органами, власниками (або уповнова­женими ними органами) підприємств, установ, орга­нізацій щодо організації праці, встановлення та застосування його умов; відносини щодо працевлаш­тування, тобто створення системи організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення гро­мадян роботою, системи соціальної допомоги, що на­дається державними органами певній категорії громадян; відносини, що виникають у процесі орга­нізації професійної підготовки та підвищення квалі­фікації працівників безпосередньо на виробництві; відносини з нагляду і контролю за додержанням за­конодавства про працю; процесуальні відносини, що виникають у процесі застосування матеріальних норм трудового права.

Всі трудові відносини, що становлять предмет трудового права, утворюють складну систему, в якій виділяється система індивідуальних відносин трудового найму і система колективних трудових відносин. Критерієм для виявлення всіх елементів в цій системі виступає структура трудової діяльності, що склалася в суспільстві.

Індивідуальні трудові відносини характеризуються безпосереднім зв'язком між працівником і роботодавцем. Головна їх мета — виконання працівником певної трудової функції. Елементами цих відносин виступають усі ланки суспільних зв'язків, без яких індивідуальні трудові відносини не можуть нормально функціонувати. До індивідуальних трудових відносин належать відносини щодо: професійної орієнтації і професійного добору кадрів, що здійснюється роботодавцем; укладання, зміни та припинення трудового договору; відсторонення працівників від роботи роботодавцем; нормування праці у рамках трудового договору; оплати праці; робочого часу; часу відпочинку; охорони здоров'я працівників у процесі праці; дисципліни праці; оцінки результатів праці та атестації працівників; професійного навчання працівників і підвищення їхньої кваліфікації; дисциплінарної відповідальності працівників; матеріальної відповідальності сторін трудового договору.

Колективні трудові відносини виникають між колективними суб’єктами трудового права. До цієї групи належать відносини, що регулюють: соціальне партнерство; правовий статус трудових колективів; правовий статус профспілок та інших органів представництва трудового колективу; правовий статус об'єднань роботодавців; колективний договір і колективні угоди; вирішення трудових спорів.

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права, особливо цивільного, змістом якого в деяких випадках теж може виступати праця. Однак, якщо предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, то предметом цивільно-правових відносин, зокрема тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підряду, доручення, авторського договору, є матеріалізований ре­зультат праці. За трудовими відносинами працівник зобов'я­зується виконувати роботу певного роду (за конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу під­приємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'язаний виконувати певну міру праці, підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах всі ці моменти відсутні, громадянин виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання щорічної відпустки, виплати допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплати надурочної роботи та інших гарантій, передбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах — на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).

Трудове право, як і будь-яка інша галузь права України, має свої джерела — форми зовнішнього ви­разу правових норм. До них відносять Конституцію України, Кодекс законів про працю України ( КЗпП України ), Закони України: "Про зайня­тість населення", "Про колективні договори і уго­ди", "Про охорону праці", "Про відпустки", "Про порядок вирішення ко­лективних трудових спорів (конфліктів)", “Про оплату праці”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності”, “Про організації роботодавців”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням” та інші, постанови Верховної Ради України, укази й розпо­рядження Президента України, постанови й розпо­рядження Кабінету Міністрів України, інструкції, правила, положення, накази міністерств, державних комітетів, відомств, міжгалузеві, міжнародні й та­рифні угоди. Загалом на сьогодні трудові відносини регулюються більш як 500 нормативно-правовими актами, в тому числі прийнятими за часів Радянського союзу.

Особливим джерелом трудового права є міжнарод­ні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Так, Україною ратифіко­вано більше 50 конвенцій спеціалізованого органу 00Н з питань праці — Міжнародної організації пра­ці. Крім, того існують міжнародні акти загального значення, які певною мірою теж регулюють трудові відносини: Загальна декларація прав лю­дини, Пакт про економічні, соціальні та культурні права.

Перелік джерел трудового права цими актами не закінчується. У трудових колективах також здій­снюється нормотворча робота — прийняття локаль­них норм, до яких можна віднести Правила внут­рішнього трудового розпорядку, Положення про преміювання, колективні договори, накази тощо.

Найвищою формою систематизації законодавства вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму систематизації — Кодекс законів про працю. Він є найзмістовнішим норма­тивно-правовим актом, що регулює трудові відноси­ни працівників. Чинний КЗпП прийнято 10 грудня 1971 р. Поза сумнівом, він не міг відобразити всі особливості роз­витку історичних подій, що сталися за цей час. Тому за час, що пройшов до нього неодноразово вносились зміни й доповнення.