Припинення повноважень Кабінету Міністрів

Стаття 115 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України. Відставка Прем'єр-міністр України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабі­нету Міністрів, але не довше ніж 60 днів.

У Конституції України (ст. 117) встановлюються форми нормативно-правових актів Кабінету Міністрів. Це постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України.

У вигляді постанов, як правило, оформлюються рішен­ня, що мають нормативний характер і найбільш важливе значення. Рішення з оперативних питань, а також інших поточних проблем видаються у формі розпоряджень. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів підляга­ють реєстрації в порядку, встановленому законом. У разі їх суперечливості вони, а також інші акти Кабінету Міністрів відповідно до ст. 106 Конституції можуть бути скасовані Президентом України.

11. Судова система та органи прокуратури

У системі розподілу державної влади однією з її гілок згідно зі ст. 6 Конституції України є судова влада, при­значення якої полягає в захисті прав і свобод людини і громадянина, конституційного ладу України, забезпе­чення відповідності актів Верховної Ради, Президента, органів виконавчої влади України та органів місцевого самоврядування Конституції України, дотримання за­конності при застосуванні законів та інших нормативних актів. Існування самостійної судової влади поряд з зако­нодавчою та виконавчою - це необхідний атрибут будь-якої демократичної держави.

Судова влада як одна з гілок державної влади харак­теризується її основними ознаками. Так, рішення органів судової влади, прийняті в межах їх компетенції, обо­в'язкові для всіх органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, посадових осіб, організацій та громадян; органи судової влади застосовують засоби державного примусу тощо. Водночас судова влада має специфічні ознаки, до яких відносять: самостійність, ви­ключність, підзаконність та повноту.

Самостійність судової влади означає заборону втру­чання в сферу правосуддя та в здійснення інших функцій судової влади законодавчої та виконавчої гілок влади. Проте це не означає повної автономності судової гілки влади. Законодавча та виконавча гілки влади, Президент суттєво впливають на організацію та функціонування органів судової влади. Так, Верховна Рада, приймаючи закони, визначає систему судових органів та принципи її функціонування, встановлює статус суддів, порядок роз­гляду справ у суді тощо. Верховна Рада також здійснює установчі повноваження - бере участь у формуванні су­дових органів. Відповідні установчі повноваження здійс­нює і Президент України. Органи виконавчої влади за­безпечують підготовку та підвищення кваліфікації кад­рів, здійснюють матеріально-технічне забезпечення діяльності судів тощо.

Виключність судової влади полягає в тому, що функ­ції судової влади можуть здійснюватися лише судами. Ст. 124 Конституції України передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій інши­ми органами чи посадовими особами не допускаються. Таким чином, лише суди мають право легітимно здійс­нювати повноваження державної влади щодо застосу­вання в процесуальному порядку засобів державного примусу, лише суд може у визначеному законом порядку визнавати особу винною в скоєні злочину, призначати кримінальне покарання, визнавати акти такими, що су­перечать Конституції України тощо.

Підзаконність судової влади знаходить свій вияв, по-перше, в тому що суди та судді діють на основі закону, підпорядковуються Конституції та законам, по-друге, в особливій процесуальній формі здійснення повноважень органів судової влади, яка є найбільш складною формою юрисдикційної діяльності і, в силу цього, детально рег­ламентується законом, зокрема, цивільно-процесуальним, кримінально-процесуаль­ним та господарсько-процесуальним кодексами, нормами адміністративного законодавства.

Повнота судової влади визначається її обсягом, оста­точним характером рішень, що приймаються судами, їх обов'язковим значенням.

Втручання у вирішення судових справ, погроза щодо судді, образа судді, невиконання судового рішення тяг­нуть за собою встановлену законом кримінальну відпо­відальність.

Судова влада виконує такі функції:

1. Відправлення правосуддя, під яким розуміють вид державної діяльності, що полягає в розгляді та вирішенні різних соціальних конфліктів, пов'язаних з дійсним або удаваним порушенням норм права та здійснюється, по-перше, спеціальними державними органами - судами від імені держави; по-друге, методом розгляду в судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ; по-третє, в установленій законом процесуальній формі; по-четверте, шляхом винесення загальнообов'язкових рі­шень .

2. Судовий контроль (нагляд) за законністю та обґрунтованістю застосування засобів процесуального примусу. Конституція України передбачила судове рі­шення як єдину підставу застосування органами, що здійснюють слідство, дізнання, оперативно-розшукову діяльність таких засобів процесуального примусу: арешт; утримання під вартою; огляд чи обшук житла, іншого володіння; обмеження таємниці листування, те­лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.29-31).

3. Тлумачення правових норм, яке пов'язане з реалі­зацією повноваження Конституційного Суду України давати офіційне тлумачення Конституції та законів України (п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України).

4. Офіційне посвідчення фактів, що мають юридичне значення, зокрема визнання людини померлою або без­вісти відсутньою, встановлення родинних зв'язків тощо.

5. Обмеження конституційної та іншої галузевої правосуб'єктності громадян України - прийняття судом рішення щодо визнання громадянина недієздатним, що призводить до обмеження конституційного права обира­ти і бути обраним тощо.

Правосуддя в Україні базується на демократичних принципах, які відображають завдання демократичної, правової держави і отримали закріплення в Розділі VIII Конституції України.

Принцип здійснення правосуддя виключно судами (ч. 1 ст. 124) означає, що в Україні немає і не може бути будь-яких, за виключенням судів, державних чи інших органів, які б мали право розглядати і вирішувати кримі­нальні, цивільні та інші справи.

Згідно з Конституцією судочинство в Україні здійс­нюється Конституційним Судом України та судами за­гальної юрисдикції. При цьому Конституція окремо встановлює заборону створення будь-яких надзвичайних та особливих судів.

Конституційний Суд входить до судової системи як самостійний суб'єкт і є єдиним органом конституційної юрисдикції (ч. 5 ст. 125).

Система судів загальної юрисдикції в Україні будує­ться за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Крім нього до системи судів загальної юрисдикції належать місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди.

Правосуддя згідно з Конституцією (ч. 1 ст. 127) здій­снюють професійні судді та у визначених законом ви­падках народні засідателі і присяжні.

Звідси випливає, що носіями судової влади в Україні виступають насамперед судді, які виконують свої обов'язки на професійній основі.

Судді, як зазначено в Законі України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р., є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділе­ні повноваженнями здійснювати правосуддя і виконува­ти свої обов'язки на професійній основі в Конституцій­ному Суді України та судах загальної юрисдикції.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти ро­ків, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у га­лузі права не менш, як три роки, проживає в Україні не менш, як десять років та володіє державною мо­вою.

Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як сім років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політич­ній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу опла­чувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена в дієздатнос­ті або визнана недієздатною за рішенням суду.

Конституція України (ст. 126) закріплює принцип не­залежності суддів. Незалежність суддів є важливою умовою самостійності судової влади, яка виявляється в тому, що судді підвладні виключно закону і вплив на су­ддів у будь-який спосіб забороняється.

Недоторканність суддів означає, що суддя не може бути без згоди Верховної Ради затриманий чи заарешто­ваний до винесення обвинувального вироку судом. Особи­ста безпека суддів та їхніх сімей забезпечується державою.

Обіймають посади судді безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаю­ться на посаду судді вперше.

Добір кандидатів у судді здійснюється за результата­ми складання кваліфікаційного екзамену.

Кваліфікаційні екзамени на посаду судді приймаються кваліфікаційними комісіями суддів загальних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Се­вастополя, кваліфікаційними комісіями суддів господарських судів, військових судів та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом Украї­ни. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстро­ково, в порядку, встановленому законом.

Голова Верховного Суду України обирається на по­саду та звільняється з посади шляхом таємного голосу­вання Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Безстрокове заняття посади суддею є важливою га­рантією незалежності суддів. Згідно з Конституцією (ч. 5 ст. 126) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призна­чено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звіль­нення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються також у разі його смерті.

Судочинство провадиться суддею одноособово, коле­гією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед за­коном і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксу­вання технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскар­ження рішення суду, крім випадків, встановлених зако­ном;

9) обов'язковість рішень суду.

Вища рада юстиції діє згідно зі ст. 131 Конституції. Вона складається з двадцяти членів, а порядок її форму­вання такий: по три члени призначають Верховна Рада, Президент, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд пред­ставників юридичних вищих навчальних закладів та нау­кових установ; двох членів призначає всеукраїнська конференція працівників прокуратури.

При цьому на посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п'яти років і не старший шістдесяти років, який проживає в Україні не менш, як десять останніх років, во­лодіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років.

За посадою до складу Вищої ради юстиції входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції Ук­раїни, Генеральний прокурор України.

До відання Вищої ради юстиції Конституція відносить:

1) внесення подання про призначення суддів на поса­ди або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосов­но суддів Верховного Суду України і суддів вищих спе­ціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про при­тягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апе­ляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Конституційний суд України є згідно з Конститу­цією (ст. 147) єдиним органом конституційної юрисдик­ції в Україні, тобто це незалежний від законодавчої і ви­конавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів на їх відповід­ність Конституції України шляхом конституційного су­дочинства.

Порядок формування та діяльності, завдання, повно­важення Конституційною Суду визначаються Конститу­цією України (розділ XII) та Законом України «Про Кон­ституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.

Згідно з чинним законодавством Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституцій­ного Суду України:

- шість суддів призначаються Президентом України після консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Конституцій­ного Суду України.

Призначеною на посаду судді Конституційного Суду України вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Пре­м'єр-міністра України та Міністра юстиції України;

- шість суддів призначаються Верховною Радою таєм­ним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конс­титуційного Суду вносить Голова Верховної Ради, а та­кож може вносити не менш, як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради; при цьому депутат має право поставити підпис під пропози­цією про висунення лише однієї кандидатури і ці підписи депутатів не відкликаються.

Відповідний Комітет Верховної Ради подає Верхов­ній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на по­саду судді Конституційного Суду, внесеної у встановле­ному порядку.

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кіль­кість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів, щодо цих кан­дидатів проводиться повторне голосування;

- шість суддів призначаються з'їздом суддів. При цьо­му з'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду для включення до бюлетенів для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді Конституційного Суду вважається кандидат, який у результаті таємного голосу­вання одержав більшість голосів від числа обраних деле­гатів з'їзду суддів України.

Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, число яких перевищує квоту для призначення на посади суддів Конституційного Суду, призначеними вважаються кандидати, які набрали більше голосів, ніж інші канди­дати на ці посади.

Суддя Конституційного Суду призначається строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно.

Суддя Конституційного Суду вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду на засіданні Верховної Ради, яке проводиться за участю Президента, Прем'єр-міністра, Голови Верховного Суду, не пізніше, як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України.

Конституція України (ч. З ст. 148) та Закон «Про Конституційний Суд України» (ст. 16) передбачають до­сить високі вимоги до членів Конституційного Суду. Так, суддею Конституційного Суду може бути громадя­нин України, який на день призначення досяг сорока ро­ків, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представниць­кий мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльно­сті, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконува­ти іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Голова Конституційного Суду обирається на спеці­альному пленарному засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Функціями Конституційного Суду є вирішення пи­тання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (конституційний контроль) і офі­ційне тлумачення Конституції України та законів Ук­раїни.

До повноважень Конституційного Суду чинне зако­нодавство відносить прийняття рішення та дача виснов­ків у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Мініс­трів, правових актів Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим. Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш, як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинним міжна­родним договорам України або тим міжнародним дого­ворам, що вносяться до Верховної Ради для надання зго­ди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розсліду­вання і розгляду справи про усунення Президента Украї­ни з поста в порядку імпічменту;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів Ук­раїни.

Формами звернення до Конституційного Суду є кон­ституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визна­чення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та за­конів України, а також звернення Верховної Ради про дачу висновку щодо додержання конституційної проце­дури розслідування і розгляду справи про усунення Пре­зидента з поста в порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання є Верхо­вна Рада Президент, не менш, як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верхов­ний Суд, Кабінет Міністрів, інші органи державної вла­ди, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою за­безпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Суб'єктами права на конституційне звернення є гро­мадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційний Суд за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Мініс­трів, правових актів Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим приймає рішення.

Конституційний Суд може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.

У разі, якщо в процесі розгляду справи за конститу­ційним поданням чи конституційним зверненням вияв­лено невідповідність Конституції України іншим право­вим актам (їх окремим положенням), крім тих, щодо яких відкрито провадження в справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку в справі. Конститу­ційний Суд визнає такі правові акти (їх окремі положен­ня) неконституційними.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх некон­ституційність.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані не­конституційними, відшкодовується державою у встанов­леному законом порядку.

У справах з питань офіційного тлумачення Конститу­ції України та законів України; відповідності Конститу­ції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту Конституційний Суд Украї­ни дає висновки.

Рішення приймаються, висновки даються Конститу­ційним Судом поіменним голосуванням шляхом опиту­вання суддів Конституційного Суду.

Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Конституційно-правовий статус прокуратури

У системі розподілу влад прокуратура (від лат. procurare - турбуватися) виступає відносно самостійним державно-правовим інститутом і безпосередньо не вхо­дить до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, хоча й тісно взаємодіє з останньою.

Згідно з Конституцією (ст. 121) прокуратура становить єдину систему, яка включає Генеральну прокурату­ру, прокуратуру Автономної Республіки Крим, прокура­тури областей, міст Києва і Севастополя (на правах об­ласних), міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури, в тому числі військові.

Конституційними функціями прокуратури є:

1) підтримання державного обвинувачення в суді. Прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, не здійснює нагляду за діяльністю суду. Додержуючи прин­ципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, він сприяє виконанню вимог закону про всебічний, пов­ний і об'єктивний розгляд справ. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні до­казів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор має керуватися вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів;

2) представництво інтересів громадянина або дер­жави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які про­водять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. При цьому оперативно-розшукову дія­льність можуть виконувати лише суб'єкти, визначені в Законі України від 18 лютого 1992р. «Про оперативно-розшукову діяльність». До них відносяться оперативні підрозділи:

- органів внутрішніх справ - кримінальна та спеціаль­на міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організо­ваною злочинністю, оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобільної інспекції, оперативно-режимні підрозділи місць позбавлення волі;

- органів служби безпеки - розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка, підрозділи захисту національ­ної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічного, операти­вного документування;

- прикордонних військ - підрозділи з оперативно-розшукової роботи;

- управління державної охорони - підрозділ оператив­ного забезпечення охорони;

- органів державної податкової служби - оперативні підрозділи податкової міліції.

Органами дізнання є міліція; податкова міліція; орга­ни державної безпеки; командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ; митні органи; начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоля­торів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-тру­дових профілакторіїв; органи державного пожежного нагляду; органи прикордонної охорони; капітани морсь­ких суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу).

4) нагляд за додержанням законів при виконанні су­дових рішень у кримінальних справах, а також при засто­суванні інших заходів примусового характеру, пов'яза­них з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Найвищою посадовою особою в централізованій сис­темі органів прокуратури є відповідно до ст. 122 Консти­туції Генеральний прокурор України. Генеральний про­курор призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради Президентом України. Строк повноважень Генерального прокурора Украї­ни - п'ять років.