Вступ до правознавства

Термін «правознавство» тотожний терміну «юриспруденція». Термін «юриспруденція» виник у Древньому Римі наприкінці IV — початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia — знання права) і зараз вживається в значеннях:

• теоретичної діяльності в галузі права;

• професійної практичної діяльності юриста (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат і т.д.).

Правознавство – галузь знань про закономірності розвитку держави і права.

Основні риси правознавства:

суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби суспільного життя, юридичної практики, юридичної освіти;

наука, що має властивості точних наук. Юридична наука включає, в основному, конкретні знання, виражені в точних конструкціях, співвідношеннях, як і природничі науки;

наука, що втілює в собі досягнення наук про мислення. Вона досліджує питання, пов’язані зі здатністю відображати об’єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у процесі створення і застосування законів (вивчення обставин юридичної справи, тлумачення законів й ін.).

Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людських знань — суспільних наук, природничих наук, наук про мислення.

Об'єктами правознавства є держава і право — фактично два об’єкти. Однак юриспруденція, як і будь-яка наука, має один предмет вивчення.

Предмет правознавства — загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Метод правознавства – це сукупність способів, прийомів юридичного пізнання. В правознавстві застосовуються різні загальнонаукові методи пізнання – історичний, діалектичний, структурно-функціональний та ін. Водночас юриспруденції притаманні загально-логічні ( аналіз, синтез, узагальнення тощо) та спеціально-наукові методи ( нормативно-догматичний, аналіз державно-правової дійсності, тлумачення чинного законодавства тощо).

Правознавство може бути представлене через структуру — внутрішній поділ на основні групи наук, що знаходяться у взаємному зв’язку:

1) теоретико-історичні (теорія права і держави, історія держави і права, історія вчень про державу і право);

2) галузеві (конституційне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, екологічне право, підприємницьке право й ін.);

3) спеціально - прикладні науки (криміналістика, судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія й ін.). Прикладні науки є комплексними. Для вирішення правових питань вони використовують положення і висновки як юридичних, так і неюридичних наук (фізики, хімії, загальній теорії статистики, медицини й ін.),

4) науки, що вивчають міжнародне право, конституційне право зарубіжних країн і ін.

Сутність юриспруденції розкривається в її функціях.

Функції правознавства — основні напрямки його впливу на суспільні відносини:

 констатуюча — виявлення і фіксація наявних державно-правових явищ;

 евристична — виявлення невідомих раніше державно-правових закономірностей;

 прогностична — передбачення розвитку державно-правових процесів;

практично-організаційна — обслуговування практики;

методологічна — дослідження і розробка способів вивчення правової дійсності;

ідеологічна — вплив на розвиток правової культури суспільства й особистості.

Завдання до самостійної роботи студентів:

І. Дайте відповіді на поставлені запитання:

1. Як співвідносяться поняття “правознавство” і “юриспруденція”?

2. В яких значеннях вживається поняття “правознавство”?

3. Які особливості має правознавство як наука?

4. Чи тотожні поняття “об’єкт” і “предмет” правознавства?

5. Які функції виконує правознавство?

ІІ. Підготуйте реферати на запропоновані теми:

1. “Значення правознавства для підготовки конкурентоспроможного спеціаліста”.

2. “Перспективи розвитку юридичної науки в Україні”.