3. Основні характеристики Конституції України як Основного Закону держави

Термін "конституція" походить від лат. сопstitutio — установлення, устрій. Конституція є таким за­коном, що встановлює форму держави, систему дер­жавних органів, визначає порядок їх формування й діяльності, основні права та обов'язки громадян. Ін­шими словами, конституція встановлює та закріп­лює устрій держави, саме за це її називають основ­ним законом.

Конституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів (161 стаття). Конституція починається зі вступної частини, яка традиційно іменується преам­булою. У преамбулі Конституції України Верховна Рада, виступаючи від імені українського народу — громадян України усіх національностей, виражає його су­веренну волю щодо факту прийняття нової Конституції, а також щодо закріплених у Конституції принципів та її змісту.

У преамбулі йдеться про витоки українського державо­творення, його багатовікову історію, про здійснення україн­ською нацією, всім українським народом права на само­визначення, завдяки чому стало можливим успішне вирі­шення визначальних завдань розвитку суспільства і дер­жави, орієнтованих на забезпечення прав і свобод людини, створення гідних умов її життя.

Зазначається також, що Конституція спрямована на зміцнення громадянської злагоди на землі України, розви­ток демократичної, соціальної, правової держави.

Прийняття нової Конституції є актом історичної відпо­відальності її авторів, депутатів Верховної Ради, які прого­лосували за неї, перед Богом, власною совістю, попередні­ми, нинішнім та прийдешніми поколіннями.

Це виважений і свідомий поступ тим демократичним шляхом державотворення, який обрав наш народ.

Прийняття Конституції України стало найважливішою історич­ною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 р. всенародним голосу­ванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як су­веренної держави, яка має свій основний закон.

Прийняття конституції свідчить, насамперед, про досяг­нення державою певної стабільності у суспільстві. Найбільш вагомим аргументом є сам зміст конституції, ті важливі положення і норми, які в ній закріплено.

Так, Конституція України закріплює основи її суспіль­ного і державного устрою, визначає напрями розвитку сус­пільства і держави, основи організації та діяльності дер­жавних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та сво­бод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя.

В загальному характеризуючи Конституцію України, зазначимо, що:

1. Конституція — основний закон держави, що визначає найважливіші засади організації суспільства.

Конституція поряд із закріпленням основ державного ладу, найважливіших державних інститутів визначає і вихідні положення, що характеризують суспільний устрій, систему власності, соціально-економічні й політич­ні відносини, рівень духовного життя країни. Разом із тим відповідно до впливу на основні ознаки держави конституція визначає основи суспільно­го ладу країни. Так, у статтях 13 і 14 Кон­ституції України визначаються об'єкти права власності українського народу, регламентуються питання, пов'язані із соціальною спрямованістю економіки нашої держави, соціальним і правовим статусом землі і правом власності на неї.

2. Конституція України уособлення верховенства ­права, сутності та спрямованості політики нашої держави.

Право — не додаток до політики, а самостійний загальносоціальний прояв, що узагальнює ступінь свободи, рівності та справедливості сус­пільства, критерій його моральності (оскільки право не­від'ємне від моралі як одна з форм зовнішнього її виразу). Право може бути виявом політики лише до того часу, поки ця політика не суперечить нормам моралі, принципам спра­ведливості, за якими всі люди вільні й рівні від народження у своїх можливостях і можуть реалізувати їх у суспільстві. Саме цю найглибиннішу сутність відображає закладе­ний у ст. 8 Конституції України принцип верховенства права.

Конституція України є найвищим правовим актом на­шої держави, її Основним Законом, який водночас ви­значає основні напрями розвитку суспільства, держави.

3. Конституція України - закріплення нинішніх здобутків і дороговказ у майбутнє.

Кон­ституція — це не програма розвитку суспільства та держави і відповідних дій у межах цього розвитку. Вона передусім ґрунтується на реальних набутках суспільства. Однак, як вже зазначалося, конституції, як правило, приймаються на крутих зламах розвитку того чи іншого суспільства. В Конституціях незалежних держав, що утвори­лися після розпаду СРСР поряд зі статтями, що закріплюють вже існуюче становище у тій чи іншій сфері державного будівництва та розвитку суспільства, існують норми, які ще тільки належить реалізувати. Наприклад, ст. 7 Конституції України проголошує, що "в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування", хоч на час прийняття Конституції такого самоврядування, яке визнається в усьому світі, в нашій державі не існувало. Теж саме можна сказати і про розділ XII Конституції — "Конституційний Суд України". Адже на час її прийняття такий орган ще не було створено.

Таким чином, щодо питання співвідношення у консти­туціях держав наявного з програмним, то вони між собою органічно пов'язані і служать єдиній, основній меті сус­пільного розвитку — практичному здійсненню тієї націо­нальної ідеї, що притаманна певному народу і є духовним джерелом його існування.

4. Конституція України це закріплення основ суспільного і державного устрою, стимулятор демократичного і соціального розвитку.

Конституція — Основний Закон нашої держави. Основним він є тому, що, будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному рівні закріплює найважливіші якісні риси, які характеризують суспільний та державний лад України.

Суспільний лад країни визначають існуюча в ній сис­тема суспільних відносин, що розвивається на основі пев­ного виду власності і системи господарювання, та суб'єкти цих відносин — від конкретної людини, об'єднань громадян до державних і громадських організацій. Цей лад характери­зується також духовним життям країни, рівнем культури на­роду, інтенсивністю прогресивних змін у житті людей.

Щодо державного ладу, то це поняття охоплює питан­ня, пов'язані з визначенням сутності держави, статусу гро­мадянина в ній, зі спрямуванням її функцій, формами правління (монархія, республіка — парламентська чи президентська), формами державного устрою (унітарна, тобто єдина, федеративна (конфедеративна) держава), з визначенням структури державного апарату, інших важливих рис державного устрою.

Конституція України закріплює підвалини суспільного ладу. У ній перелічено об'єкти права власності всього укра­їнського народу, від імені якого це право здійснюють ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією. Зазначено, що влас­ність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Крім того, гарантується забезпечення держа­вою захисту усіх суб'єктів права власності і господарюван­ня, соціальної спрямованості економіки. Встановлюється також, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13).

Суспільний лад країни характеризують також умови, сприятливі для розвитку культури, що знайшло відобра­ження в статтях Конституції, де йдеться про статус мов в Україні (ст. 10), про консолідацію та розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також про розвиток самобутності (етнічної, культурної, мовної та релігійної) всіх корінних народів і національних меншин України(ст. 11).

5. Конституція - основа правової системи держави.

Це означає, що норми усіх галузей права, нормотворча, правозастосовча та інші діяльності щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію. Оскільки "правова система держави" — дуже широке поняття. До зазначених вище її складників слід додати всі юридичні установи (суди, прокуратуру, різнома­нітні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідного профілю, наприклад, санітарну інспекцію, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, ад­вокатуру тощо). До організаційної структури правової системи належать також державні органи, які видають пра­вові акти, наприклад, Верховна Рада України — орган, що видає закони; районна державна адміністрація, що у межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови; а також велика кількість державних і громадських організа­цій, громадян, яким адресовано правові приписи.