Література

1. Загальна теорія держави та права /за ред.В.В. Копєйчикова. – К., 2003.

2. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права. – Львів, 2003.

3. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. – К., 1997.

4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Х., 2002.

5. Нечитайленко А.А. Основы теории права. – Х., 1998.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Харків, 2001.

7. Теорія держави і права. Опорні конспекти. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. зал./ Авт-упоряд. Кравчук М.В. – К.: Атіка, 2003.

Розділ іі. Окремі галузі права україни Глава ііі. Основи конституційного права

1. Конституційне право – провідна галузь національного права України

Конституційне право України являє собою систему правових норм, що регулюють відносини на­родовладдя, встановлюючи при цьому належність публічної влади, її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.

Предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні — державної та місцевої (місцеве самовря­дування). Ці відносини стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства та виступають як ба­зові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Структуру предмета конститу­ційного права України складають: відносини полі­тичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економіч­ні відносини (регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'яз­ки та ступінь їх гарантованості з боку держави); від­носини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність орга­нів місцевого самоврядування.

Метод конституційно-правового регулювання — сукупність способів і засобів, із допомогою яких упо­рядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Він характеризуєть­ся: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальніс­тю; доцільністю; поєднанням прямого та опосеред­кованого регулювання.

Під принципами конституційно-правового регу­лювання розуміють найзагальніші нормативно-регу­лятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин. До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; загальної де­мократії; політичного, економічного та ідеологічно­го плюралізму; поділу влади; гуманізму; пріоритет­ності норм і принципів міжнародного права порівня­но з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків люди­ни і громадянина, народовладдя, захисту сувереніте­ту й територіальної цілісності України тощо.

Норми конституційного права знаходять відображення у різних зовнішніх формах, які іменуються джерелами конституційного права. До них відносять:

• Конституцію України — основне джерело права;

• конституційні закони — закони, що вносять змі­ни й доповнення до Конституції;

• звичайні закони, що містять конституційно-пра­вові принципи і норми;

• інші акти Верховної Ради України та акти все­українського референдуму;

• певні нормативні акти Президента України;

• деякі нормативні постанови Кабінету Міністрів України;

• окремі акти представницьких органів місцевого самоврядування, скажімо, їхні регламенти;

• рішення Конституційного Суду України;

• міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Особливе місце в систе­мі джерел конституційного права України посідає її Конституція.