10. Правомірна поведінка

Поведінка людей надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми вираження, інтенсивність, мотиви, цілі, наслідки. Будь-яка поведінка особи виступає об’єктом правової оцінки. Правова поведінка – це соціально значима поведінка суб’єктів, яка контролюється їх свідомістю і волею, передбачена нормами права і тягне за собою певні юридичні наслідки. Правова поведінка поділяється на правомірну і протиправну.

Правомірна поведінка — це суспільно корисна, бажана і допустима поведінка суб'єктів, яка відповідає правовим нормам і гарантується та охороняється державою.

До ознак правомірної поведінки вчені від­носять: соціальна корисність правовірної поведінки; відповідність інтересам грома­дянського суспільства; гарантованість і охорона дер­жавою, відповідність поведінки нормам права.

Правомірну поведінку суб'єктів можна диферен­ціювати за різними критеріями: за суб’єктивною стороною - принципова, звичайна, конформістська, маргінальна; за формою реалізації права — додержання, виконання, використання, правозастосування; за змістом правовідносин — здійснення суб'єктивних прав, юридичних обов'язків; за зовнішньою, об’єктивною стороною — дія та бездіяльність; за ставленням держави до неї – схвалювальна, заохочувальна, допустима.

11. Правопорушення: поняття, склад, види

Протиправною поведінкою вважають пове­дінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Кожне правопорушення — конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Правопору­шення характеризується конкретно визначеними оз­наками, до яких належать: суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідли­ві наслідки чи загрожує спричиненням таких наслід­ків; протиправність діяння; винність особи, яка ско­їла протиправне діяння; деліктоздатність суб'єкта правопорушення; караність діяння.

Отже, правопорушення — це суспільно небезпечне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке суперечить вимогам правових норм.

Види правопорушень: залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочи­ни і проступки.

Злочином є передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння ( дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Проступки – це усі правопорушення, не віднесені до злочинів. Проступки суспільно шкідливі, але не є небезпечні для суспільства та його членів.

Види проступків:

Адміністративні проступки — такі, що посяга­ють на державний чи громадський порядок, влас­ність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління; протиправні, винні дії чи бездіяльність деліктоздатної особи, за які законом передбачається адміністративна відпові­дальність.

Дисциплінарні проступки — такі, що посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчаль­ну та інші види дисципліни; протиправні, винні дії чи бездіяльність деліктоздатної особи, за які законодавством (іншими норматив­ними актами) передбачено дисциплінарну відпові­дальність.

Цивільно-правові проступки — шкідливе, про­типравне, винне порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права особистих немайнових і майнових від­носин.

Склад правопорушення — це сукупність закріплених у законі ознак, за наявності яких небезпеч­не і шкідливе діяння визнається конкретним право­порушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'­єктивний характер.

Склад правопорушення включає в себе: об'єкт; об'єк­тивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону.

Об'єкт правопорушення — ті суспільні відноси­ни, що охороняються нормами права і на які посягає правопорушення. В юридичній літературі розгляда­ють загальний, родовий, видовий та безпосередній об'єкт.

Об'єктивна сторона правопорушення — зовніш­ній вираз суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи бездіяльність, суспільно небез­печні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення — фізичні та юридичні особи, що мають здатність і можливість нести юридичну відповідальність за свої протиправні дії. Індивідуальний суб'єкт — фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб по­діляють на громадян, осіб без громадянства та іно­земних громадян. Розглядають також приватну осо­бу, посадову особу, службову особу, спеціальний суб'єкт.

Осудність фізичної особи означає, що вона розу­міє характер своїх дій і може керувати ними.

Колективним суб'єктом правопорушення може бути юридична особа, державний орган, громадська та інші організації, дії яких пов'язані з колектив­ним ухваленням рішень.

Суб'єктивна сторона правопорушення — психічне ставлення особи до скоєного нею правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторо­ни є вина, мотив і мета правопорушника.

Під виною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільне небезпечного діян­ня і суспільне небезпечних наслідків у формі умислу та необережності.

Умисел як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільне небезпечний харак­тер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільне не­безпечні та шкідливі наслідки, але бажає чи свідомо допускає їх настання.

Необережність має місце тоді, коли особа передбачала настання сус­пільно небезпечних наслідків свого діяння і легко­важно розраховувала на їх відвернення, або не пе­редбачала можливості настання таких наслідків, хо­ча повинна була і могла їх передбачити.

Мотив — усвідомлена спонука ( прагнення) до здійснення конкретних вольових дій чи утримання від них ( бездіяльність), для задоволення яких правопорушник обирає суспільно небезпечні форми й засоби.

Мета — це уява особи, котра скоює правопору­шення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив пояснює, чим керується особа, скоюючи правопору­шення, то мета показує спрямованість діяння право­порушника, найближчий результат, тобто те, до чого правопорушник прагне, чого хоче досягти.