9. Правові відносини

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються дер­жавою.

Основні ознаки правовідносин:

 вони виникають на основі норм права;

 характеризуються наявніс­тю сторін, які мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки;

 є видом суспільних відносин;

 здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контро­люється і забезпечується державою.

 виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів;

 є вольовими відносинами, оскільки виникають між суб’єктами за їх волевиявленням.

Правовідносини мають складну будову і охоплю­ють: суб'єктів; об'єкти; зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.

Суб'єктами правовідносин вважають тих учасни­ків, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єкти правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громад­ські організації; різні спільності (трудовий колек­тив, нація, народ, населення відповідного регіону та ін.).

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав та обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правоздатність — здатність суб'єкта бути носі­єм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Дієздатність — здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. Її поділяють на правочино- і деліктоздатність.

Правочиноздатність — здатність суб'єкта правовідно­син особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові правочини.

Деліктоздатність — здатність суб'єктів право­відносин нести юридичну відповідальність за ско­єні правопорушення.

Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадяна­ми, особами без громадянства. Їх також можна поді­лити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальні суб'єкти.

Юридичними особами визнаються організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку.

Об'єкти правовідносин — ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюю­ться чи припиняються суб'єктивні права та юридич­ні обов'язки. Їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.

Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного.

Юридичний зміст — суб'єктивні права та юри­дичні обов'язки суб'єктів правовідносин.

Фактичний зміст — сама поведінка суб'єктів, їх­ня діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Зміст суб'єктивного права включає в себе можливос­ті: діяти відповідно до свого бажання; вимагати пев­них дій від зобов’язаної сторони; звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Юридичні обов'язки — закріплена нормами права міра необхідної по­ведінки особи, спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхід­ності: здійснювати певні дії; утримуватися від здійс­нення дій, що суперечать інтересам інших осіб; ви­магати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Юридичні факти — це конкретні життєві обста­вини, що ви­кликають виникнення, зміну чи припинення право­відносин. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів: за юридичними наслідками — правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі; залеж­но від форми їх прояву — позитивні й негативні; за характером дії — одноразової чи тривалої дії (наприклад, договір дарування та перебування у шлюбі відповідно); за волевиявленням - дії, тобто такі життєві обставини, які залежать від волі особи та події, тобто життєві обставини, що вини­кають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин (смерть, народження дитини, досягнення повноліття тощо).

Юридичні дії поділяють на право­мірні й неправомірні.

Правомірні юридичні дії поді­ляють на юридичні акти — таку правомірну поведін­ку, що здійснюється з метою викликати юридичні наслідки ( наприклад, укладення договору) та юридичні вчинки — такі дії, що не мають на меті викликати юридичні наслідки (наприклад, знахідка скарбу).

Неправомірні юридичні дії — це дії, що чиняться всупереч приписам правових норм. Вони охоплюються поняттям правопорушення. До правопорушень відносять зло­чини і проступки.