6. Характеристика джерел права як зовнішньої форми його виразу

Окрім внутрішньої, розрізняють також зов­нішню форму права, або джерела права. Джерела права вживаються в матеріальному розумінні та формально-юридичному. Під джерелом права в матеріальному розумінні мають на увазі соціальні умови: економічні, соціальні, політичні, морально-культурні й інші, оскільки вони об'єктивно обумовлюють виникнення правових норм.

У другому значенні джерело права трактується з точки зору офіційних форм, в яких здійснюється встановлення, зміна чи скасування правових норм і знаходить вираз їх зміст.

Джерела (форми) права — це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їхню загальнообов’язковість.

Юридичні джерела права (нормативно-правовий акт, правовий прецедент, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародно-правовий акт) виступають як офіційна форма вираження і закріплення правових норм.

Розглянемо кожне з юридичних джерел (форм) права.

Правовий звичай - санкціоновані державою правила поведінки, що склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві, а тільки ті, котрі мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам і історичному етапу його розвитку. Правовий звичай — найбільш давнє джерело права, яке історично і фактично передувало закону. Зберігав значення в середньовіччі, не втратив популярності в сучасних правових системах традиційно-общинного типу. У цивільному праві сучасних держав континентальної правової системи визнаються «звичаї ділового обороту», сфера застосування яких в основному обмежена зовнішньо торговельними операціями.

Релігійно - правова норма — санкціонований і забезпечуваний державою акт-документ, що містить церковний канон чи іншу релігійну норму, яка має загальнообов'язкове значення. Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових системах (напр., у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплелася з правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).

Правовий прецедент — акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим чи адміністративним органом, якому надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Є одним з провідних джерел права англо-американського типу правових систем — Англія, США, Індія й ін.

Нормативно-правовий договір - двостороння чи багатостороння угода, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб'єктами з метою врегулювання якої-небудь життєвої ситуації. На відміну від договорів, що мають індивідуально-разовий характер, нормативно-правовий договір розрахований на кількаразове застосування: його зміст складають норми — правила поведінки загального характеру (колективний, трудовий договір, типовий договір і ін.). Він має істотне значення в сфері комерційних відносин і майнового обороту. Особливим видом нормативно-правового договору є міжнародно-правовий акт, що (на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна розглядати як самостійне джерело права.

Міжнародно-правовий акт — спільний акт-документ двох чи декількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну чи припинення прав і обов'язків у різноманітних відносинах між ними. Із санкції держави такий акт поширюється на його територію, стає частиною внутрішньонаціонального законодавства. На внутрішньодержавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції).

Нормативно-правовий акт — рішення компе­тентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовніш­ній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні на­слідки. Є основним юридичним джерелом права більшості країн, особливо романо-германського типу правових систем — Франція, ФРН, Італія, Іспанія й ін.

Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закон — нормативно-правовий акт, прийнятий парламентом або самим народом шляхом референдуму, що має вищу юридичну силу і регулює найважливіші суспільні відносини.

Підзаконні нормативно-правові акти — нормативно-правовий акт компетентних органів, прийнятий відповідно до закону й на його виконання.

За суб’єктами видання підзаконні нормативно-правові акти поділяють на :

• укази і розпорядження Президента України;

• постанови Кабінету Міністрів України, Верховної Ра­ди України та Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим;

• інструкції, нормативні накази, листи міністерств, державних комітетів, відомств;

• розпорядження голів державних адміністрацій у ре­гіонах, містах Києві та Севастополі, районах у цих містах;

• рішення органів місце­вого самоврядування;

• нормативні накази керівників підпри­ємств, установ, організацій на місцях;

• інші підзаконні нормативні акти.

За юридичною силою підзаконні нормативно-правові акти поділяють на :

• загальні ( поширюються на всю територію держави, наприклад, постанови ВР України, укази Президента України тощо);

• відомчі ( поширюються на певну сферу суспільних відносин, наприклад, акти міністерств, державних комітетів);

• місцеві ( чинні на території певної адміністративної одиниці, наприклад, акти органів місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);

• локальні ( прийняті і чинні на конкретних підприємствах, установах, організаціях, наприклад, накази й розпорядження адміністрацій).