2.1 Макроекономічний аналіз економіки України

В Україні протягом 2010-2013 рр. здійснено низку важливих перетворень, які мали б закласти підвалини зміни моделі розвитку, яка спричинилася до глибокої та всеосяжної кризи кінця минулого десятиліття. Проте наростання явищ економічної стагнації протягом 2012 та, особливо, 2013 рр. повернуло національну економіку до логіки «пожежного» реагування на виклики економічної депресії, що не лише завадило розкриттю потенціалу зазначених зрушень, а й спричинилося до певного «розмивання» досягнутого інституційного прогресу.

Поступове зростання обсягів залучення капіталів у економіку України свідчить про тенденції зміцнення довіри зовнішніх інвесторів до економічної політики української влади. Забезпечення припливу зовнішніх капіталів у національну економіку протягом останніх років дозволяло підтримувати курсову стабільність, що в умовах існуючих структурних пропорцій є вагомим чинником зростання споживчого попиту .[7]

На тлі сповільнення економічної динаміки внаслідок зменшення експорту, інвестицій та зростання від’ємних значень сальдо рахунку поточних операцій маємо дефляційний  ефект: зменшення дефлятора ВВП до 3,2 % приросту у 2013 та до 1,1 % у 2014 році. Це супроводжується зниженням узагальненої продуктивності, темпів економічного зростання та рівня використання потенційних можливостей.

Обсяг залучення інвестицій в економіку України через інструменти фондового ринку залишається на низькому рівні, а структура емісії цінних паперів не сприяє розвитку інвестування реального сектору економіки. Найбільшу частку емісій здійснюють банківські установи, для яких випуск акцій є однією з вимог НБУ до рівня капіталізації банків. Тому підприємства змушені звертатись до банківського кредитування для фінансування своєї діяльності. Значною є частка таких джерел залучення додаткових коштів, таких як бюджетне фінансування, торговий кредит, власні кошти підприємств. Вітчизняному фондовому ринку притаманний спекулятивний характер та відсутність достатнього обсягу фінансових інструментів з прийнятними інвестиційними якостями. Цим зумовлена недовіра інвесторів до залучення додаткових коштів на фондовому ринку .[1]

В Україні ринок акцій протягом довгого періоду відігравав провідну роль, але це було пов’язано більше зі специфікою перерозподілу власності в процесі приватизації, ніж із інвестиційним спрямуванням його діяльності. В період з 2007 по 2012 рік найбільший обсяг випуску акцій був зареєстрований у 2009 році (101,07 млрд. грн.). У 2010 році відбулося значне зменшення обсягів випуску (на 59,84 %), що було спричинене фінансовою кризою.

Незважаючи на несприятливу зовнішню кон'юнктуру, демонстрував позитивну динаміку вітчизняний фондовий ринок. Так, обсяг торгів на ринку цінних паперів у 2011 р. зріс у 1,5 рази у порівнянні з 2010 р. і склав 2171,1 млрд. грн., перевищивши, таким чином, обсяг ВВП країни в 1,6 рази. Протягом січня-листопада 2012 р. обсяг біржових контрактів (договорів) з цінними паперами на організаторах торгівлі становив 229,7 млрд. грн.

Також варто звернути увагу на сільське господарство та харчову галузь, оскільки вони забезпечують 15% ВВП та значний рівень працевлаштування в сільській місцевості. За даними Держкомстату України на 01 квітня 2013 обсяг інвестицій в сільське господарство становить 773,8 млн. дол. США, в харчову промисловість – 3055,8 млн. дол. США. Порівняно з попереднім аналогічним періодом ці показники збільшились на 29,8 і 805,8 млн. дол. США відповідно.

Загалом обсяг унесених з початку інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на1 квітня 2013 р. становив 55708,9 млн. дол. США. Інвестиції надійшли зі 136 країн світу .[2]

Підсумовуючи, треба сказати, що незважаючи на позитивні тенденції, за оцінками як внутрішніх, так і іноземних економічних суб’єктів, інвестиційний клімат в Україні поки що залишається несприятливим. Серед причин, що обумовлюють несприятливий інвестиційний клімат в Україні, а відтак стримують економічний розвиток окремих регіонів, численні вітчизняні та зарубіжні дослідження відзначають нестабільність українського законодавства, неврегульованість більшості ринків, нерозвиненість ринкової інфраструктури, зокрема фондового ринку, сильний податковий тиск, бюрократизм і корупцію в місцевих і центральних органах влади .[2]

Вітчизняні цінні папери характеризуються низькою дохідністю та високим рівнем ризику. Також проблемою є спекулятивний характер вітчизняного фондового ринку. В Україні неорганізований ринок значно переважає над організованим (на позабіржовому ринку відбувається 86,4 % торгів). Недовіра інвесторів до цінних паперів вітчизняних емітентів пояснюється також недостатнім рівнем розкриття інформації про діяльність таких підприємств та про можливості інвестування у їх фінансові інструменти .[3]

Для підвищення, власне повернення інвестиційної привабливості економіки України необхідно провести чітку і точно визначену політику стабілізації діяльності фінансового, агропромислового та іншої секторів економіки, що дасть змогу повернути довіру іноземних інвесторів до них, забезпечить додатковий притік іноземних інвестицій в економіку України.