3. Машино-тракторний парк та ефективність його використання

Значення тракторного парку в господарській діяльності аграрних під­приємств важко переоцінити, адже за допомогою тракторів виконуються майже всі мобільні сільськогосподарські роботи, пов’язані з вирощуванням сільсько­господарських культур (оранка, посів, догляд за посівами, значною мірою зби­рання). Крім того, тракторний парк широко використовується на транспортних роботах і для обслуговування тваринництва.

До початку 2013 р. підприємства тракторного і сільськогосподарського ма­шинобудування України значно модернізували існуючу та освоїли нову номенк­латуру сільськогосподарських машин і обладнання для рослинництва, тварин­ництва і галузей переробної промисловості. У результаті істотно зріс рівень забезпеченості технологічних процесів в АПК вітчизняною технікою, що стано­вить майже 80 % проти 27 % у 1992 р. Освоєно, зокрема, виробництво нових тракторів, зростає їх потужність.

У 2010 р. середня потужність тракторних двигунів становила 83 кВт проти 63,2 кВт у 1991 р. Створено також нове покоління ґрунтообробної техніки, яка не поступається зарубіжним аналогам: п’ятикорпусних універсальних плугів, обертових чотирикорпусних, начіпних і напівначіпних восьмикорпусних, ґрун­тообробних комбінованих агрегатів. Освоєно також виробництво нових зерно­вих сівалок.

Проте станом на 2011 р. сільськогосподарське машинобудування спроможне було виробляти лише до 5 тис. тракторів на рік за їх технологічної потреби (за даними Міністерства аграрної політики і продовольства) 400 тис. од. та щорічного поповнення для відтворення — 40 тис. од. Тому проблема прискореного розвитку вітчизняного тракторного машинобудування стає вкрай актуальною. Адже забезпеченість тракторним парком становила 88,3 %, але в основному він є зношеним і вимагає прискореного відновлення. Проте у 2010 р. тракторний парк сільськогосподарських товаровиробників поповнили лише на 4945 од., у тому числі за рахунок вітчизняних тракторів на 2843 од. та імпортних — на 2102 од.

Окремими знаряддями і машинами машинно-тракторний парк забезпечений задовільно, наприклад, культиваторами — на 98,3 % від технологічної потреби, сівалками зерновими — на 92,5 %, машинами і агрегатами для очищення зерна — на 97,2 %. Тимчасом забезпеченість окремими машинами, знаряддями зали­шаються вкрай низькою: боронами дисковими — на 51,1 % від технологічної потреби, машинами для внесення твердих мінеральних добрив — на 39,7 %, машин для хімічного захисту рослин — на 31,3 %. Недостатня забезпеченість сільськогосподарського виробництва необхідними машинами і знаряддями знижує його ефективність, не дає змоги раціонально використовувати трактор­ний парк.

Ступінь забезпечення аграрних підприємств тракторним парком визначаєть­ся діленням фактичної наявності тракторів на їх нормативну потребу. Остання розраховується різними методами. Найбільш ефективними є метод визначення потреби за піковими періодами збігу сільськогосподарських робіт і метод оптимізації складу машинно-тракторного парку за допомогою ЕММ і ЕОМ.

За використання першого методу як найбільш поширеного виділяють піко­вий період для тракторів загального призначення, який для більшості регіонів України припадає на підняття зябу, і окремо для універсально-просапних трак­торів на період обробітку просапних культур і збирання трав. При цьому врахо­вуються й інші роботи, що мають бути виконані цими групами тракторів у ви­значені періоди. Наприклад, у першому з них, крім оранки, враховуються транспортні роботи, деякі операції по збиранню цукрових буряків і кукурудзи, посіву озимих, а у другому — обслуговування тваринницьких ферм, транспорт­ні роботи тощо.

Для визначення рівня ефективності використання тракторного парку, вста­новлення міжремонтних строків, контролю за витрачанням пального, організації планової роботи сільськогосподарських підрозділів (тракторних і тракторно-рільничих бригад, механізованих ланок, загонів) є необхідність у використанні таких умовних показників, як умовно-еталонний трактор і умовно-еталонний гектар.

Фізичні трактори переводяться в умовно-еталонні показники за коефіцієнта­ми, що визначені виходячи з нормативного виробітку за зміну. За одиницю бе­руть трактори класу 3 т з нормативним виробітком 7 га. Тоді, скажімо, трактор Т-150 з нормативним виробітком 11,6 га матиме коефіцієнт для переведення 11,6 : 7 = 1,65, Т-100М відповідно 10,2 і 1,34, МТЗ-52Л — 4,1 і 0,58, Т-16 — 1,4 і 0,2 і т. д.

Умовно-еталонні гектари визначають множенням кількості виконаних нормо-змін трактора відповідної марки на його змінний еталонний виробіток. Останній розраховують для кожної марки тракторів множенням коефіцієнта для переве­дення цієї марки трактора в умовно-еталонний на тривалість зміни в годинах.

Якщо, наприклад, тривалість зміни становить 7 год, а робота виконують трактором Т-100М, то його змінний еталонний виробіток становитиме 9,38. 3а умови, що протягом року цим трактором виконано 215 нормо-змін, його річний виробіток становитиме 2017 умовно-еталонних гектарів. При цьому кількість нормо-змін визначають діленням фактично виконаного обсягу робіт за робочу зміну на змінну норму виробітку. У тих випадках, коли трактором виконується погодинна робота, кількість нормо-змін визначають діленням відпрацьованого часу на 7 год.

Обсяг механізованих робіт машинно-тракторного парку обчислю­ється в умовних еталонних гектарах. Еталонний гектар — це умовна одиниця, яка відповідає оранці 1 га ріллі за певних (еталонних) умов. І відповідно до цього встановлено коефіцієнти переведення різних ви­дів механізованих робіт в умовні еталонні гектари.

Для трактора кожної марки визначено нормативний виробіток в еталонних гектарах за одиницю робочого часу. Виробіток за 1 год для трактора ДТ-75 становить 1 умовний гектар, тому його взято за ета­лонний. Трактори всіх інших марок переводяться в умовні еталонні трактори за відповідними коефіцієнтами.

Забезпечення ефективного використання техніки та необхідність виконання комплексу механізованих робіт в оптимальні строки зумов­люють обгрунтування кількісного та структурного складу машинно-тракторного парку підприємства.

Розрахунки, проведені в ННЦ “Інститут аграрної економіки”, свід­чать, що всі потреби сільськогосподарських підприємств будуть за­безпечені, якщо на 1000 га ріллі припадатиме 16—18 тракторів в ета­лонному обчисленні та 8—8,5 зернозбиральних комбайнів на 1000 га посіву зернових культур без кукурудзи.

Ступінь раціональності (ефективності) використання тракторного парку під­приємства визначається за такими групами показників.