Льодовики Тібету

Вивчені льодовики Тибету дуже слабо. На дуже небагато з них вдалося побувати дослідникам. Деякі відомості про заледеніння окремих хребтів нагір'я Тибету приводяться нижче. . Протяжність гірських хребтів, оперізувальних Тибет з півночі і північного сходу, близько 3000 км. при ширині від 100-150 км. на заході до 800 км. на сході. Висота гірських хребтів коливається від 6000 до 7700 м над ур. морить. Піднімаючись майже п'ятикілометровою стіною над западиною Кашгарськой, Куньлунь служить перешкодою для повітряних мас, що приходять з північного заходу і з півночі, перехоплюючи залишки вологи, що міститься в них. Тому, не дивлячись на положення між пустинною Кашгарієй і суворим Внутрішнім Тибетом, кількість опадів в Куньлуне на рівні снігової лінії (5200-5400 м і вище) достатньо для існування досить значного заледеніння. Східний Куньлунь знаходиться вже в зоні впливу літнього восточноазиатского мусону, кількість опадів тут більше, і відповідно снігова лінія лежить нижче (4800-5100 м), але тут нижче і гори, тому заледеніння менш значно, ніж на заході і в центральній частині Куньлуня. Загальна площа заледеніння Куньлуня 11640 км2, загальне число льодовиків ще не підраховане (за станом на 1988 р. ). Повніші відомості є лише для західної частини Куньлуня, де на захід від 80о30 в. д. зареєстровано 3180 льодовиків загальною площею 4331 км2. Всі вони відносяться до басейну р. Тарім. Розміри льодовиків невеликі, вони короткі і круті. По числу переважають висячі льодовики (76%), які займають 33% загальній площі заледеніння. Долинні льодовики, що становлять 20% загального числа, займають 60% загальній площі. 4% чисел і 6% площ доводиться на каровиє льодовики.

Більшість льодовиків розташована на північних схилах, і там вони більші. У цьому районі розташований найбільший льодовик Куньлуня льодовик Ялунг. Його довжина близько 30 км., площа 131 км2, закінчується він на висоті 5150 м над ур. морить. У центральній частині Куньлуня ширше поширені льодовики гірських вершин, які на окремих масивах досягають великих розмірів. Так, наприклад, високий в Куньлуне масив Улугмузтаг (7723 м) покритий снігом і льодом на площі близько 500 км2.

Кінці льодовикових мов спускаються до 4950 м на південному схилі і до 5150 м на північному. Снігова лінія лежить відповідно на 5250 і 5500 м. Масив Чонг-корликтаг (Шапка Мономаху) (7720 м) на хр. Аркатаг (Пржевальського) також покритий фірном і льодом з льодовиковими мовами, що спускаються до підніжжя вершини до 5000-5200 м.

З вулканічної вершини гори Короля Оскара (6500 м) льодовики спускаються до 5200-5300 м. Снігова лінія проходить в середньому на висоті 5350 м. На всіх названих масивах є долинні льодовики, але переважають льодовикові шапки, висячі і каровиє льодовики. Льодовики є також в горах Амне-мачин (6100 м), в горах Баян-хара (5500-6000 м) і на численних високих гірських вершинах, розсіяних по всій величезній території Куньлуня. Внутрішній Тибет розташований на південь від Куньлуня. Він є хвилястим плато з розсіяними по ньому численними озерами. Висота плато 4500-5000 м, окремі хребти і вершини піднімаються над його поверхнею до 6000-7000 м, але льодовики є тільки на деяких з них, оскільки клімат Внутрішнього Тибету відрізняється винятковою континентальністю і сухістю. Снігова лінія лежить тут на висоті 6000-6200 м, а місцями до 6400 м це найвищий рівень снігової лінії на Землі. Тому, не дивлячись на величезну площу і велику висоту гір, заледеніння Внутрішнього Тибету невелике і складає, за підрахунками китайських дослідників, 3190 км2. Переважають льодовики гірських вершин, висячі і каровиє льодовики невеликих розмірів. З південного заходу, півдня, південного сходу і сходу Внутрішній Тибет опоясаний високими гірськими хребтами: Гандісишанем, Ньенчен-Тангла, Хенгдуаньшанем, Тангла. Їх висоти до 7000-7350 м. Ці хребти отримують рясніші осідання, снігова лінія на них лежить не так високо, як у Внутрішньому Тибеті. На хр. Гандісишань, розташованому в західній частині гірської системи, клімат сухий, і тут снігова лінія проходить дуже високо (5800-6000 м). Льодовики лежать головним чином на північній стороні гір, переважають висячі і каровиє льодовики. На хр. Тангла, у витоках річок Янцзи і Меконгу, клімат менш континентальний, чим у Внутрішньому Тибеті, опадів випадає більше, оскільки сюди доходить восточноазиатский літній мусон, що приносить вологу з Тихого океану. Льодовики Куньлуня, Внутрішнього Тибету, хребтів Тангла і Гандісишань по особливостях льодоутворення, інтенсивності акумуляції-абляції і швидкостям руху льоду в льодовиках відносяться до холодних льодовиків континентального типу. Їх режим характеризується наступними показниками: акумуляція в області живлення 30-100 г/см3 в рік; річна температура повітря на рівні межі живлення від -6 до -15о; температура льоду в підставі активного шару -4-8о; переважаючий тип льдообразованія фирново-крижаний; інтенсивність абляції невисока в рік тане шар льоду завтовшки від 0. 6 до 1. 0 м. Навіть на кінцях льодовикових мов танення льоду рідко перевищує 3 3. 5 м в рік. Основне тепло, що йде на танення льодовиків, дає сонячна радіація (від 75 до 90%).

Значна частина радіаційного тепла витрачається на випаровування. Різко переважає поверхневий стік талих вод. Швидкості руху льоду невеликі до 20 м/рік у дрібних льодовиків і від 40 до 100 м/рік у льодовиків середніх і крупних розмірів. Відповідно і ерозійна діяльність цих льодовиків незначна. Хр. Ньенчен-Тангла протягується на південному сході нагір'я Тибету, куди проникають тихоокеанський і індійський мусони, що приносять рясні осідання. Снігова лінія спускається тут до найменших висот в межах нагір'я Тибету. На хр. Ньенчен-Тангла разом із звичайними для Тибету морфологічними типами льодовиків багато льодовиків долинного типу з льодовиковими мовами, що низько спускаються, які місцями вторгаються в зону субтропічних лісів. Більше десятка льодовиків перевищують в довжину 10 км. Найбільший з них, льодовик Качин, має довжину 35 км. і площу 172 км2. Запаси води в льодовиках хр. Ньенчен-Тангла близько 540 км3. Повний облік льодовиків проведений лише в західній частині хребта (у заходу від меридіана міста Лхаса), де налічується 2752 льодовики загальною площею 4880 км2. З них по числу переважають висячі льодовики (69%), але займають вони всього 14% загальній площі. Каровиє льодовики складають 29% від загального числа і 32. 5% загальній площі. Долинні льодовики, хоча їх небагато (12% від загального числа), займають 53. 5% загальній площі заледеніння. Зі сходу нагір'я Тибету оздоблює група гірських хребтів междуречий Меконгу, Янцзи і Ялунцзяна Хенгдуаньшань. Гори тут глибоко розчленовані, клімат мусонний, вологий. Снігова лінія проходить на висотах від 4600 до 5500 м. Кінці льодовиків спускаються до 3000 м і нижче. Крупним вогнищем заледеніння є гірський масив Гунгашань (7590 м), на головній вершине якого зароджується шість долинних льодовиків загальною площею близько 90 км2. Найбільший льодовик Хелукоу розташований на східній, вологішій стороні масиву. Його довжина близько 16 км., ширина від 500 до 1000 м. На захід стікають льодовики Великою і Малий Гомба. Перший з них спускається двома крутими льодопадами з 6300 до 4100 м. Добре розвинені бічні і кінцеві морени. Льодовики хребтів Ньенчен-Тангла і Хенгдуаньшань на відміну від льодовиків всіх інших районів нагір'я Тибету відносяться до теплих льодовиків морського типу. Прикладом може служити льодовик Аза на хр. Ньенчен-Тангла. На цьому льодовику поблизу фірнової лінії випадає близько 2500 мм опадів, середньої річної температури повітря на цьому рівні -4о (на ряду льодовиків температура на рівні фірнової лінії ще вища). Перетворення снігу на лід відбувається за типом теплої інфільтрації, температура фірна і льоду в підставі активного шару льодовика знаходиться в точці плавлення льоду під тиском і зберігається такий до ложа льодовика.

Танення льоду в області абляції відбувається дуже активно. На кінці льодовика тане шар чистого льоду завтовшки від 10 до 18 м в рік. Талі води по тріщинах і льодовикових колодязях проникають до ложа льодовика і стікають по підльодовикових і внутрішньольодовикових каналах. Швидкості руху льоду великі: 400-440 м/рік у верхній частині льодовикової мови і 250-280 м/рік в середній. Переважає блоковий для глиби рух льоду. У зв'язку з цим значительна ерозійна діяльність цього і інших однотипних льодовиків. При відступі кінців льодовиків в поглибленнях, що виорали ними, і за залишеними кінцевими моренами часто утворюються озера. Зіставляючи аерознімки і карти 1968 р. з космічними знімками Ландсат 1976 р., китайські дослідники прийшли до висновку, що за тих, що розділяють ці дати 8 років більшість крупних льодовиків Куньлуня відступали з середніми швидкостями від 12 до 140 м/рік. Але деякі льодовики наступали: льодовик Куньлунь просунувся на 370 м, льодовик Хуншуйхоу на 140 м, а просування льодовика Ялунг склало 1900 м. Серед невеликих і середніх льодовиків тих, що наступають було більше, ніж відступаючих. З 31 льодовика 14 наступили на 90-420 м, 11 льодовиків відступили на 100-250 м і 7 льодовиків залишилися без зміни. Льодовик Аза в східній частині хр. Ньенчен-Тангла з 1973 по 1977 р. відступив на 190 м, а за один рік (з 1977 по 1978) просунувся майже на 200 м [Li Chichin, Cheng Penhsing. 1980; Shi Yafeng. 1980].