Вінницький державний педагогічний університет

іменні Михайла Коцюбинського

Природничо-географічний факультет

Кафедра фізичної географії

Реферат на тему:

Студентки ІІ курсу

групи А

Вінниця - 2008

План

1. Вступ

2. Проблема танення льодовика

3. Гірська система Каракорум і її льодовики

4. Льодовик Франческо

5. Льодовики Алтаю

6. Льодовики Тібету

7. Висновки

8. Список використаної літератури

Вступ

Льодовик — це рухома природна маса кристалічного льоду (вгорі — фірна), що знаходиться на поверхні Землі в результаті накопичення і подальшого перетворення твердих атмосферних опадів (сніги). Необхідною умовою утворення льодовиків є поєднання низьких температур повітря з великою кількістю твердих атмосферних опадів, що має місце в холодних країнах високих широт і у вершинних частинах гір. У перетворенні снігу у фірн, а потім в лід, велике значення мають тиск і сублімація, під якою розуміється випаровування льоду і нова кристалізація водяної пари. При сублімації вивільняється тепло, сприяюче сплаву окремих кристалів. З часом фірн поступово перетворюється на льодовиковий лід.

З ароджуються льодовики вище за снігову межу, де розташовуються їх області живлення (області акумуляції). Але при русі льодовики виходять нижчими за снігову межу в область абляції (лат. «абляцио» — відняття, знос), де відбувається поступове зменшення маси льодовика шляхом танення, випаровування і механічного руйнування. Цю зону іноді називають областю стоку або областю розвантаження. Залежно від співвідношень акумуляції і абляції, що змінюються в часі, відбувається осциляція (лат. «осцилляцио» — коливання) краю льодовика. У разі істотного посилення живлення і перевищення його над таненням, край льодовика просувається вперед — льодовик наступає, при зворотному співвідношенні льодовик відступає. Іноді процес просування льодовика відбувається дуже швидко, льодовик пульсує. При співвідношенні живлення і абляції, що тривало зберігається, край льодовика займає стаціонарне положення. Сучасні льодовики покривають площу понад 16 млн. кв. км., або близько 11% суші.

      Вічними снігами та льодовиками в Індії зайнято близько 40 тис. км2. Основні центри концентрації льодовиків зосереджені на півночі Індії, в Каракорумі та на південних схилах хребта Заскар у Гімалаях. Найбільші льодовики: Сіачен (75 км), Балторо (62 км), Хіспар (53 км), Біафо (68 км). Їх живлення здійснюється переважно за рахунок снігопадів під час мусонів та завірюх на схилах. Середня висота снігової лінії - близько 5300 м на заході та 4500 м на сході.

Проблема танення льодовика

В Гімалаях, на висоті більше 4000 м. над рівнем моря, льодовиковий покрив поступово зникає під сонячними променями. Тала вода бурхливим потоком стікає з гір, щоб пізніше з’єднатися з р. Ганг.

Вчені вважають, що льодовики вже почали руйнуватися зсередини. Індійський гляціолог Д. П. Добхал (Dobhal) присвятив останні три роки дослідженню льодовика Чорабарі (Chorabari). За цей час крайня межа льодовика змістилася на 30 м. Схема, складена у 1962 році, показує, що в той час він був майже на 300 м. довшим.

Головним завданням Добхала та його колег є визначення змін протяжності та об’єму льодовика, а також можливих наслідків його танення для Індії та сусідніх держав. Тисячі льодовиків Гімалаїв, від якого живляться кілька найбільших річок, є життєво необхідним резервом прісної води для мільярда жителів Південної Азії. Їхнє зникнення загрожує паводками та поширенням епідемій, створить проблеми з водопостачанням і веденням сільського господарства.

Індійські льодовики є одними з найменш досліджених в світі, тому вченим важко точно прогнозувати їхнє майбутнє. Супутникові дані, отримані Індійською організацією космічних досліджень, показують, що зміни відбуваються з 466 льодовиками, а загальна втрата їх маси складає 20%. В результаті проведення незалежного дослідження, було виявлено, що льодовик Парбаті (Parbati) зменшується приблизно на 56 м. щороку, починаючи з 1990-х. Льодовик Докріані (Dokriani), за яким також спостерігав Добхал, відступав на 18 м. щороку в період між 1991 та 1995 роками.

Подібні процеси відбуваються в усьому світі. Л. Дж. Томпсон, гляціолог з Університету Огайо, виявив зменшення льодовика Корі Каліс (Qori Kalis) в Перу на 22% за період між 1963 та 2002 роками. Він назвав це «глобальним явищем, яке можна спостерігати в тропічних Андах, Гімалаях чи на Кіліманджаро». Одне з останніх досліджень виявило, що за останні два десятиліття температура в Гімалаях зросла на 2.2 градусів за Цельсієм. Л ьодовики в Гімалаях дуже швидко відступають і можуть зникнути зовсім протягом наступних 50 років, – застерегли експерти на конференції, присвяченій регіональним впливам глобального потепління, яка відбулася в столиці Непалу минулого понеділка.

Танення льоду також призводить до збільшення кількості й розміру льодовикових озер, які становлять загрозу для гірських жителів. «Якщо температури будуть продовжувати зростати, то вже через півстоліття Гімалаї звільняться від льоду та снігу», – говорить Сурендра Шрестха, регіональний голова Програми ООН з довколишнього середовища (UNEP). Льодовики Гімалаїв мають протяжність 2400 км і проходять через територію Пакистану, Індії, Китаю, Непалу та Бутану. Вони живлять 9 найбільших річок Азії, які є життєво важливими для 1.3 мільярда людей.

Температури в горах зростали на 0.15 - 0.6 градусів за Цельсієм на рік протягом останніх трьох десятиліть. Льодовик Імжа, який знаходиться в Непалі, звужується щороку на 70 м, формуючи нові льодовикові озера. «Дослідження показують, що площа деяких озер зросла на 150-200%. Окрім того, це створює небезпеку подальшого руйнування льодовиків», – зазначає генеральний директор Міжнародного центру з комплексного освоєння гірських районів (ICIMD). У 1950-х роках в Непалі було зафіксовано 12 льодовикових озер. У 2000 році їх тут вже нараховувалося 2400, і 14 з них становлять особливу небезпеку, оскільки в будь-який час вода може вивільнитися. «Якщо у нас станеться хоча б один слабкий землетрус, уся вода почне сходити з гір, змітаючи все на своєму шляху», – зазначає Шрестха.

«Погодні умови в горах стало неможливим передбачати, – говорить Анг Церінг Шерпа, голова Непальської асоціації альпіністів. – Десять років тому найкращим часом для сходження на Еверест вважалася осінь, а зараз найсприятливішою стала весна. До цього причетне глобальне потепління».     

Масивні льодовики Гімалаїв, що містять один з найбільших запасів снігу і льоду на Землі, виснажилися на одну п’яту частину за останні чотири десятиліття.

Команда Індійських геологів з Індійського агентства по космічних дослідженнях попереджає в своєму заяву, що якщо ця тенденція збережеться, це може різко знизити постачання прісної води більш ніж п’ятистам мільйонам жителів Індії. Гімалаї — це найбільше в світі скупчення льодовиків за межами Північного і Південного полюсів і джерело формування великих азіатських річок: Гангу, Інду, Меконгу, Янцзи і Хуанхе.

Площа льодовиків Гімалаїв за досліджуваний період скоротилася на 21%, в теж час їх кількість збільшилася з причини фрагментації, роздроблення, а менші за розміром льодовики чутливіші до потепління.

Питання про те, скільки часу пройде, перш ніж льодовики розтануть, є для Індії критичним.

В цілому і гори достатньо великі, і західні вітри, і мусон продовжують поповнювати снігом їх вершини.

Але якщо мусон почне слабшати з якої-небудь причини, наслідки можуть бути катастрофічними.