3.2 Визначте основні проблеми розвитку інформаційної сфери в світі та Україні.

Основні проблеми полягають у правовій регламентації надання електронних публічних послуг фізичним та юридичним особам, на сьогодні немає, навіть, чіткого визначення адміністративної публічної послуги.

Незважаючи на активне використання сучасного досвіду інших країн у забезпеченні

ефективного використання ІКТ, в Україні все ж зберігаються проблеми їх застосування

для вдосконалення політико-правової системи та модернізації системи державного

управління. У їх числі:146

• структурна роздробленість функцій в державному апараті у вирішенні

проблем інформатизації державного управління та управління

е-урядуванням;

• фрагментарність правової основи діяльності структур е-уряду і складнощі

випереджального розвитку законодавства;

• слабий зв’язок спеціальних уповноважених структур в галузі організаційного

забезпечення різних важливіших проектів модернізації. У першу чергу – це розрив

взаємодії структур, задіяних в е-урядуванні з тими, що відповідають за проведення

адміністративної реформи, зокрема, в частині трансформації функцій державного

управління електронними взаємодіями органів влади та надання електронних

адміністративних послуг;

• відсутність єдиної концептуальної платформи е-урядування для центральних

органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, кожне відомство

має свій підхід до вирішення цих проблем, відсутні загальні правила інформаційної

взаємодії;

• недостатнє організаційно-правове забезпечення процесів відбору та

розповсюдження кращих практик е-урядування, створених за рахунок бюджетних

коштів.

1) безпеки інформації персонального характеру, зокрема, вирішення

проблеми ідентифікації суб’єктів е-взаємодій; 2) публічних (адміністративних) е-послуг;

3) е-бізнес-процесів; 4) розбудови системи е-урядування тощо

Хоча в одних країнах склалася своя система е-урядування,

а в інших країнах вона робить перші кроки, можна казати про загальносвітову тенденцію

підвищення ролі та місця сектору електронного сервісу органів влади. В умовах його

активного розвитку окреслюються нові правові, економічні, статистичні, адміністративні,

технологічні проблеми. Ці проблеми виникають на світовому, національному,

регіональному рівнях, рівні окремих організацій та осіб. Сервісний сектор е-урядування

стає предметом різних наукових досліджень: економічних, юридичних, соціологічних

та ін.

Сучасна адміністративна реформа, що проводиться в Україні, спрямована на

процесуальні аспекти надання публічних послуг, а не на зміст самих послуг. Але основні

проблеми лежать у площині правової регламентації надання електронних публічних

послуг всіх видів фізичним та юридичним особам. Необхідно чітко законодавчо

визначити загальні умови надання таких послуг, а також особливості для окремих

видів, регламентувати порядок звернень і стандартизувати цей процес. Особливу

увагу треба приділити забезпеченню законодавчих гарантій надання таких послуг.

3.3 Визначте основні підходи до державного управління розвитком інформаційного суспільства, інформатизації та впровадження е-урядування. Обґрунтуйте: якій з них відповідає розвитку інформаційної сфери в Україні.

Підходи до державного управління розвитком інформаційного суспільства, інформатизації та впровадження е-урядування

• саморозвиток та самоорганізація (інформаційного суспільства та е-урядування), де основним регулятором виступає ринок

• державне управління та регулювання розвитком інформаційного суспільства та е-урядуванням через формування та реалізацію відповідної державної політики

• раціональне поєднання механізмів державного управління (регулювання) з механізмами саморозвитку та самоорганізації

• В Україні в цій сфері в основному панують механізми саморозвитку та самоорганізації, без системного дієвого впливу держави, що не відповідає міжнародним вимогам, насамперед Всесвітнього саміту з розвитку інформаційного суспільства та відповідним Стратегії і Програмам ЄС

3.4 Місце та роль Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні. Охарактеризуйте систему індикаторів (показників) розвитку інформаційного суспільства, що наведена в цій Стратегії, її сумісність з іншими системами індикаторів.

Ця Стратегія визначає мету, базові принципи, стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні, завдання, спрямовані на їх досягнення, а також основні напрями, етапи і механізм реалізації цієї Стратегії з урахуванням сучасних тенденцій та особливостей розвитку України в перспективі до 2020 року.

Правовою основою розроблення та реалізації Стратегії є Конституція України та Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, інші нормативно-правові акти, відповідно до яких держава створює умови для розбудови інформаційного суспільства в Україні.

Метою реалізації Стратегії є формування сприятливих умов для розбудови інформаційного суспільства, соціально-економічного, політичного і культурного розвитку держави з ринковою економікою, що керується європейськими політичними та економічними цінностями, підвищення якості життя громадян, створення широких можливостей для задоволення потреб і вільного розвитку особистості, підвищення конкурентоспроможності України, вдосконалення системи державного управління за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.

Контрольні показники та індикатори розвитку інформаційного суспільства

Найменування індексу	Значення індексу за роками
	2013	2015	2020
1. Глобальний індекс конкурентоспроможності  (WEF Global Competitiveness Index)	70 місце	65 місце	50 місце
2. Індекс технологічної готовності  (WEF Technological Readiness Index)	80 місце	65 місце	50 місце
3. Індекс мережевої готовності  (WEF Networked Readiness Index)	73 місце	65 місце	60 місце
4. Готовність уряду  (Governmentreadiness)	120 місце	90 місце	60 місце
5. Використання урядом інформаційно-комунікаційнихтехнологій  (Governmentusage)	73 місце	65 місце	55 місце
6. Рейтинг за електронноюготовністю  (EIU eReadinessRanking)	63 місце	58 місце	50 місце
7. Індекс електронного уряду ООН  (UN e-GovernmentIndex)	65 місце	60 місце	50 місце
8. Частка користувачів Інтернетом, відсотків	40	50	75
9. Частка електронного документообігу між органами державної влади в загальному обсязі документообігу, відсотків	25	50	75
10. Частка документів Національного архівного фонду, переведених в електронну форму, в загальному обсязі суспільнозначущих документів, відсотків	5	15	30
11. Частка бібліотечних фондів, переведених в електронну форму, в загальному обсязі фондів, відсотків	5	20	50
12. Показник охоплення населення цифровим наземним ефірним телерадіомовленням, у тому числі телебаченням високої чіткості, відсотків	15	50	100
13. Часткаадміністративнихпослуг в електронномувигляді, відсотків	10	40	50
14. Частка населення та суб’єктів господарювання як користувачів адміністративних послуг в електронному вигляді, відсотків	10	40	50

Оцінка ефективності реалізації Стратегії повинна ґрунтуватися на результатах виконання планів заходів та планів дій з розвитку інформаційного суспільства, позиції України у міжнародних рейтингах, результатах моніторингу України, отриманих міжнародними організаціями, результатах статистичних спостережень Держстату, соціологічних досліджень та опитувань громадськості.

РеалізаціяСтратегіїпередбачається у 2013-2020 роках. На першомуетапіреалізаціїСтратегії (2013-2015 роки) необхіднодосягтицілей та виконатизавдання, щовизначені Законом України “Про Основні засади розвиткуінформаційногосуспільства в Україні на 2007-2015 роки”, внести зміни до плану заходів з виконаннязавдань, передбачених Законом України “Про Основні засади розвиткуінформаційногосуспільства в Україні на 2007-2015 роки”, затвердженогорозпорядженнямКабінетуМіністрівУкраїнивід 15 серпня 2007 р. № 653, з метою йогоактуалізації. Необхіднозабезпечитирозроблення та прийняттяІнформаційного кодексу України, Закону України “Про електроннукомерцію”, внести зміни до нормативно-правовихактівщодоНаціональноїпрограмиінформатизації, розробитибазовінорми, правила і регламентистворення, впровадження, модернізації та експлуатаціїінформаційнихресурсів, інформаційних, інформаційно-аналітичних, інформаційно-телекомунікаційних систем та засобівінформатизаціїорганівдержавноївлади, а такожвизначити порядок здійснення контролю за дотриманням таких правил, норм та регламентів. На другомуетапі (2016-2020 роки) передбачаєтьсягармонізуватидосягненнярозвиткуінформаційногосуспільства в Українііззагальносвітовими та досягти: розбудовиінформаційноїінфраструктури для забезпечення доступу громадян до інформаційнихпослуг та інформаційно-комунікаційнихтехнологій; спрощенняпроцедури доступу громадян до інформації та знань за допомогоюінформаційно-комунікаційнихтехнологій, крімобмежень, установлених законом; забезпеченнясталогорозвиткунаціональноїекономіки за допомогоюновітніхінформаційно-комунікаційнихтехнологій, насамперед е-економіки та е-комерції з використаннямінформаційно-комунікаційнихтехнологій; підвищенняефективності та якості державного управління з наданняадміністративнихпослуг в електроннійформі, прозорості та відкритостідіяльностідержавнихорганів, активностігромадян та організацій у формуванні та реалізаціїдержавноїполітики, здійснення контролю за діяльністюдержавнихорганів; широкевпровадженняінформаційно-комунікаційнихтехнологій в освіту, культуру, архівну справу, охоронуздоров’я, охоронунавколишнього природного середовищатощо; посиленнямотивації до використанняінформаційно-комунікаційнихтехнологій; забезпеченняінформаційноїбезпеки; запровадженнясистемиіндикаторіврозвиткуінформаційногосуспільства в Україні; забезпеченняподальшогорозвиткуНаціональноїсистемиконфіденційногозв’язку як інтегрованоїоснови для загальнодержавнихінформаційних систем електронноївзаємодіїдержавнихорганів; поліпшеннякадровогопотенціалу у сферіінформаційно-комунікаційнихтехнологій.

3.5. Здійснити порівняльний аналіз механізмів державного управління : Національної програми інформатизації та Національного плану дій з реалізації програми економічних реформ Президента України

Здійснити порівняльний аналіз механізмів державного управління : Національної програми інформатизації та Національного плану дій з реалізації програми економічних реформ Президента України.

І. Національної програми інформатизації 4 лютого 1998

Метою НПІ є створення умов для:

забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій,

забезпечення інформаційної безпеки держави.

Програма спрямована на вирішення основних завдань:

формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;

застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;

формування системи національних інформаційних ресурсів;

створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;

формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;

інтеграція України у світовий інформаційний простір.

ІІ. Національний план дій з реалізації програми економічних реформ Президента України

Про Національний план дій на 2013 рікщодовпровадженняПрограмиекономічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможнесуспільство, конкурентоспроможнаекономіка, ефективна держава"

Удосконалення законодавства у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ)

Розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України щодо впорядкування розроблення та реалізації ІКТ-проектів, передбачивши, зокрема:

визначення загальних правил розроблення та впровадження ІКТ-проектів;

визначення базових механізмів реалізації ІКТ-проектів;

проведення незалежної експертизи ІКТ-проектів;

чітке розмежування повноважень державних органів щодо реалізації механізмів впровадження ІКТ-проектів в органах державної влади;

застосування проектних механізмів впровадження ІКТ-проектів за сучасними методиками та стандартами;

визначення порядку використання бюджетних коштів на фінансування ІКТ-проектів;

визначення особливостей процедур закупівлі товарів та послуг під час реалізації ІКТ-проектів;

визнання такими, що втратили чинність, Законів України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" та "Про Національну програму інформатизації"

3.6 Здійснити порівняльний аналіз механізмів державного управління : Національної програми інформатизації та механізму розвитку інформаційного суспільства

Національна програма інформатизації України

Націона́льна програ́ма інформатиза́ції (НПІ) — комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і громадян у сфері інформатизації.

Закон України «Про Національну програму інформатизації» прийнятий 4 лютого 1998 року N 74/98-ВР

Метою НПІ є створення умов для:

• забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій,

• забезпечення інформаційної безпеки держави.

Програма спрямована на вирішення основних завдань:

• формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;

• застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;

• формування системи національних інформаційних ресурсів;

• створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

• створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;

• формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;

• інтеграція України у світовий інформаційний простір.

СТРАТЕГІЯ розвитку інформаційного суспільства в Україні. Метою реалізації Стратегії є формування сприятливих умов для розбудови інформаційного суспільства, соціально-економічного, політичного і культурного розвитку держави з ринковою економікою, що керується європейськими політичними та економічними цінностями, підвищення якості життя громадян, створення широких можливостей для задоволення потреб і вільного розвитку особистості, підвищення конкурентоспроможності України, вдосконалення системи державного управління за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.

Для розвитку інформаційного суспільства необхідно застосовувати принципи:

рівноправного партнерства державних органів, громадян і бізнесу;

прозорості та відкритості діяльності державних органів;

гарантованості права на інформацію, вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, установлених законом;

свободи вираження поглядів і переконань;

правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

інформаційної безпеки;

постійного навчання;

підконтрольності та підзвітності державних органів громадськості;

сприяння пріоритетному розвитку інформаційно-комунікаційних технологій;

чіткого розмежування повноважень і скоординованої взаємодії державних органів;

гарантованості повного ресурсного забезпечення національних програм та проектів розвитку інформаційного суспільства.

3.7. Здійснити порівняльний аналіз механізмів державного управління : Національної програми інформатизації та механізму міжнародної ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд

Національної програми інформатизації

«Партнерство «Відкритий Уряд»

Основними обов’язками Генерального державного замовника згідно закону є [22]: • здійснення координації державних, галузевих, регіональних програм та проектів інформатизації, програм та проектів інформатизації органів місцевого самоврядування; • здійснення моніторингу у сфері інформатизації; • забезпечення методологічної, нормативно-правової, інформаційної та організаційної підтримки процесів формування і виконання Національної програми інформатизації; • звітування щорічно Кабінету Міністрів України про стан інформатизації в Україні; • подання щорічно Кабінету Міністрів України завдань Національної програми інформатизації на наступні три роки і проект програми завдань (робіт) на наступний бюджетний рік; • внесення Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до Національної програми інформатизації. Але, більш, ніж 14-річний досвід виконання Національної програми інформатизації показав її неефективність, у тому числі, і внаслідок недосконалості інституційної політики в цій сфері: занадто малий статус Генерального державного замовника, що унеможливлює здійснення ним реального впливу на процеси інформатизації в Україніта виконання своїх функцій згідно з законом, перманентні структурні та кадрові зміни в системі державних замовників програми, а також декларативне, занадто обтяжливе, складне, не забезпечене ресурсами формування та виконання Національної програми інформатизації. Більш того, в останні роки посилилась конкуренція між органами державної влади за повноваження в сфері інформатизації та розвитку інформаційного суспільства, наслідком якої стала децентралізація управління та розпорошення функцій головного суб’єкта управління серед інших органів державної влади, втрата ефективності управління та контролю в цій сфері, що може створювати передумови для корупційних дій. Він обмежений в основному інформатизацією бюрократії – органів державної влади, насамперед, органами виконавчої влади на центральному та обласному рівнях, та орієнтується на застосування ІКТ в традиційному державному управлінні без пріоритетності надання якісних послуг населенню та бізнесу, прийняття ними участі у формуванні державної політики та виборчому процесі, контролі за діяльністю влади тощо. Крім того, механізм Національної програми інформатизації в неповній мірі узгоджений з нормами Закону України «Про державні цільові програми» [39], якій є загальним щодо формування та реалізації державних цільових програм для будь-якої сфери та діяльності.

Затверджено ООН. Станом на 01 листопада 2013 р. 60 країн підтвердили намір приєднатися до Партнерства. Виклики перед Україною: розробити за участі представників громадянського суспільства та надати до Керівного комітету Партнерства План дій; координувати діяльність та впроваджувати взяті на себе зобов’язання згідно з Планом дій; забезпечити відкритість процесу впровадження ініціативи та консультацій із громадськістю; опублікувати звіт-самооцінку про результати роботи через 12 місяців впровадження Плану дій; погодитися на незалежне оцінювання результатів діяльності. передбачає формування нового типу організації державного сектора – «Відкритий уряд», якій відчиняє двері світові,запрошує усіх, а особливо громадян до участі в інноваційних процесах, ділиться ресурсами, що раніше пильно охоронялись від «чужих», користується перевагами масової колективної роботи, працює на засадах прозорості та діє не як ізольована установа чи юрисдикція, а по-новому – як по-справжньому інтегрована мережна організація… Уряд стає платформою для створення суспільної вартості і соціальних інновацій. Він забезпечує ресурси, встановлює правила, виступає модератором удискусіях, але дає змогу громадянам, недержавним організаціям і приватному секторувиконувати значну частину роботи» Крім вищевказаних принципів співробітництва та партнерства державна політика впровадження електронного врядування повинна обов’язково будуватись на системі таких принципів як [45]: • прозорість і відкритість влади; • конфіденційність та інформаційна безпека; • єдині технічні стандарти і взаємна сумісність; • орієнтованість на інтереси і потреби споживачів послуг; • підконтрольність та підзвітність органів влади громадянам та суспільству. Ця система принципів має бути обов’язково доповнена принципом першої особи, згідно з яким, отримання позитивних результатів в розв’язанні будь-якої проблеми можливо тільки за умови, що особа, яка приймає рішення, особисто опікується цією проблемою, здійснює свій владний вплив на інших суб’єктів для розв’язання проблеми. Саме цей принцип вважав одним з головних для досягнення успіху видатний вчений, засновник вітчизняної кібернетики академік В.М. Глушков.

3.8. Здійснити порівняльний аналіз механізмів державного управління : Національної програми інформатизації та механізму розвитку електронного урядування

На мій погляд співвідношення механізму розвитку електронного урядування до Національної програми інформатизації як загального до частого. Механізми розвитку електронного урядування існують різні, граничними з яких є:

– саморозвиток та самоорганізація, де основним регулятором виступає ринок і не передбачено втручання держави;

– централізоване й дерективне управління виключно державою впровадженням електронного урядування;

В Україні у цій сфері в основному панують механізми саморозвитку та самоорганізації, без системного дієвого впливу держави.

Аналіз стану впровадження систем електронного докумен то обігу (СЕДО) в органах виконавчої влади (ОВВ) на центрально му та регіональному рівнях свідчить з одного боку про загальний низький рівень його (усього 48 відсотків), який обмежується в основному електронними канцеляріями без використання електронного цифрового підписує.

До складу механізмів державного управління електронним урядуванням включають такі механізми: політичний, законодавчий, організаційний, інституціональний, економічний, фінансовий, соціальний, інформаційний та ін. Успішне впровадження його передбачає комплексне застосування зазначених механізмів, де їх конкретний склад, пріоритетність та послідовність реалізації є динамічним і повинно залежати від конкретної ситуації.

Національна програма інформатизації встановлюється ЗУ «Про національну програму інформатизації» згідно якому Кабінет Міністрів України щорічно подає на розгляд Верховної Ради України:

• доповідь про стан інформатизації в Україні;

• завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки;

• програму завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік із визначенням джерел фінансування.

Завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки та обсяги їх бюджетного фінансування на наступний рік щорічно затверджуються Верховною Радою України.

Отже механізми Національної програми інформатизації входять до складу механізмів розвитку електронного урядування.

3.9

Завдання 9. Здійснити порівняльний аналіз механізмів державного управління : Національної програми інформатизації та механізму державних цільових програм

Взаємозв'язок основних завдань Національної програми інформатизації та системи планування економічного і соціального розвитку України здійснюється шляхом внесення їх до відповідного розділу загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку України.

Національної програми інформатизації	державних цільових програм
Національна програма інформатизації визначає стратегію розв'язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення.	Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.
Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України	Метою розроблення державних цільових програм є сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць; забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв'язання найважливіших проблем.
До суб'єктів, які беруть участь у відносинах, що регулюються цим Законом, належать: замовники робіт з інформатизації; виконавці окремих завдань (проектів) інформатизації; організації, що здійснюють експертизу окремих завдань та проектів інформатизації; користувачі автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації.	Заходи, завдання та показники державних цільових програм: - враховуються під час складення проекту Державного бюджету України на відповідний рік шляхом визначення головними розпорядниками бюджетних коштів обсягів видатків на їх реалізацію у складі бюджетних програм та включення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, відповідних бюджетних запитів до пропозицій проекту Державного бюджету України. - включаються до програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст на відповідний рік.
	Основними стадіями розроблення та виконання : ініціювання розроблення державної цільової програми, розроблення та громадське обговорення концепції програми; схвалення концепції програми та прийняття рішення щодо розроблення проекту програми, визначення державного замовника та строків її розроблення; розроблення проекту програми - визначення заходів і завдань, що пропонуються для включення до неї, а також обсягів і джерел фінансування; державна експертиза проекту програми; погодження та затвердження програми; проведення конкурсного відбору виконавців заходів і завдань програми; організація виконання заходів і завдань програми, здійснення контролю за їх виконанням; підготовка та оцінка щорічних звітів про результати виконання програми, а в разі потреби - проміжних звітів; підготовка та опублікування в офіційних друкованих виданнях заключного звіту про результати виконання програми.
Кабінет Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України на наступний рік подає на розгляд Верховної Ради України: доповідь про стан інформатизації в Україні; завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки; програму завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік із визначенням джерел фінансування. Завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки та обсяги їх бюджетного фінансування на наступний рік щорічно затверджуються Верховною Радою України.	Ініціювання: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, Національна академія наук України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації
	Стаття 7. Схвалення: Кабінет Міністрів Україн
Генеральний державний замовник Національної програми інформатизації та державні замовники окремих завдань (проектів) інформатизації цієї Програми. Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації є центральний орган виконавчої влади, визначений Президентом України. Державними замовниками окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть бути державні органи та органи місцевого самоврядування. Державних замовників окремих завдань (проектів) затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника.	Стаття 8. Державний замовник центральні органи виконавчої влади, Національна академія наук України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
	Стаття 10. Затвердження: Загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля – законом інші – КМУ
Стаття 13. Формування Національної програми Генеральним державним замовником за пропозиціями відповідних державних органів

3.10 Обґрунтуйте свій варіант розв’язання інституційної проблеми, спрямований на ліквідацію розпорошення та не координованості сфери інформатизації, розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування.

За останні роки багато країн і міжнародних організацій як пріоритетне завдання виділили реалізацію концепцій і програм по переходу до інформаційного суспільства. Ці документи приймають різноманітну форму, але переслідують одну мету — увійти до числа лідерів світової спільноти.

Серед міжнародних документів можна відзначити підписаний 22 липня 2000 року керівниками країн «великої сімки» (G-7) документ «Окінавська Хартія Глобального інформаційного суспільства», визначаючий цілі і перспективи розвитку глобального інформаційного суспільства.

Важливими перспективними напрямами розвитку інформаційного суспільства, відповідно до цієї Хартії є, — інтелектуалізація суспільства, створення і упровадження нових соціальних технологій, заснованих на ефективному використанні головного стратегічного ресурсу суспільства — знань; створення єдиних універсальних програмно-інструментальних засобів для спрощення опису, інтеграції, ідентифікації знань в різних наочних областях; формування нової системи освіти і виховання майбутніх поколінь людей, особливості, що враховує і використовує, і нові можливості інформаційного суспільства для формування творчої, гармонійно розвиненої і гуманістично орієнтованої особи; розробка нових методів, які повинні дозволити людині не тільки правильно зрозуміти і дослідити нову високодинамічну інформаційну картину світу, що відкривається перед ним, але і, зрозумів єдність законів інформаційного обміну в природі і суспільстві, навчиться цілеспрямовано формувати цю картину в ім'я свого майбутнього.

Програма ЮНЕСКО «Інформація для всіх» хоч і була створена у 2000 р., але є основою і сьогодні для міжнародних дискусій про політичні, правові, етичні і соціальні проблеми, пов'язані з побудовою глобального інформаційного суспільства. Також вона формулює глобальні цілі інформаційного розвитку світової спільноти в умовах інтенсивного і масового упровадження інформаційних і комунікаційних технологій, визначає загальну для всіх країн стратегію, методи і інструментарій для будівництва правового і вільного інформаційного суспільства.

Головна особливість діяльності сучасного світового співтовариства — орієнтація інформаційних і комунікаційних технологій на людей. Це викликано необхідністю розвивати інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати інформацію і знання, мав до них доступ, користувався і обмінювався ними, а також існувала можливість окремим особам, общинам і народам повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму стійкому розвитку і підвищуючи якість свого життя.

В міжнародних документах говориться про основні завдання, які пропонуються реалізувати країнам світу: побудувати відкрите для всіх інформаційне суспільство; поставити потенціал, укладений в знаннях і інформаційно-комунікаційних технологіях, на службу розвитку людства; сприяти використовуванню інформації і знань для досягнення узгоджених на міжнародному рівні цілей розвитку і вирішувати нові проблеми інформаційного суспільства на національному, регіональному і міжнародному рівнях, докладати зусиль для подолання розриву в цифрових технологіях.

4.1 Визначте основні проблеми у сфері надання адміністративних послуг

відсутність єдиних стандартів та регламентів функціонування ЕДО з використанням ЕЦП, а також ведення державних інформаційних ресурсів;

• відсутність Стратегії (Програми) розвитку електронних адміністративних послуг, базового закону “Про інформаційну систему “Електронне урядування”;

• відсутність інтегрованої системи інформаційних ресурсів та інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• обмежений або відсутній доступ юридичним та фізичним особам до державних інформаційних ресурсів;

• недосконалість діючих Урядового порталу, веб-сайтів органів державної влади, що не забезпечують інтерактивний режим функціонування та надання адміністративних послуг в режимі “Єдиного вікна”;

• недостатня якість та кількість адміністративних послуг;

• недостатній рівень підготовки державних службовців, громадян та бізнесу;

• вкрай обмежена функціональність СЕДО органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• відсутність системи індикаторів та методик оцінювання е-урядування.

проблеми у сфері надання адміністративних послуг на національному рівні:

• обширність та складність сучасного правового поля, в межах якого відбувається процес надання адміністративних послуг; громіздкість юридичної природи системи надання муніципальних послуг;

• наявність значної кількості структур і служб різних рівнів управлінської ієрархії і підпорядкування (органи місцевого самоврядування, місцеві органи державної виконавчої влади, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади). Ці органи причетні до системи надання адміністративних послуг і в своїй діяльності керуються, окрім загальнодержавних нормативних документів, внутрівідомчими документами. При цьому увага зосереджується на функціональних аспектах здійснення дій у сфері надання адміністративних послуг уповноваженими органами, а не на правовому механізмі їх надання. Як наслідок, існуючі правові акти не відображають повної схеми надання адміністративних послуг. Така ситуація обумовлена відсутністю регулювання взаємин відповідної структури, яка безпосередньо видає документ, та інших муніципальних органів, причетних до даної процедури. В результаті нечітким і непрозорим залишається питання, що стосується всіх етапів отримання відповідного документа, повного і вичерпного переліку документів, які подаються для отримання адміністративної послуги; всіх муніципальних органів, причетних до видачі проміжних погоджень і т.д.; визначення вартості платних послуг;

• часті зміни порядку отримання адміністративних послуг;

• необхідність звернення до декількох муніципальних органів для вирішення питань, які передують отриманню кінцевого документа як результату надання адміністративної послуги. Як наслідок, необхідно пройти значну кількість погоджувальних дій з боку значної кількості муніципальних органів;

• послідовність збору необхідних узгоджень, що збільшує тривалість часу отримання муніципальної послуги;

• необхідність збору і надання великої кількості документів.

ІІ блок - проблеми у сфері надання муніципальних послуг на місцевому рівні:

• наявність різновекторних баз даних, не пов’язаних між собою, та, як наслідок, необхідність збору заявником підтверджуючої інформації з різних організацій для отримання «кінцевого» документа;

• відсутність єдиної системи взаємодії різних підрозділів у напрямку надання адміністративних послуг населенню;

• низький рівень комунікації як всередині муніципалітету, так і з оточенням, та відкритості і прозорості діяльності, пов’язаної з наданням муніципальних послуг;

• затягування процесу видачі документів, обумовлене як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами;

• відсутність належної і ефективної системи контролю своєчасності оформлення і надання адміністративних послуг;

• відсутність моніторингу реалізації муніципальними органами функцій у сфері надання адміністративних послуг.

4.2. Визначте основні законодавчі акти та їх вимоги з питань надання адміністративних послуг

Нормативно-правова база у сфері надання адміністративних послуг

• Конституція України;

• Закон України про адміністративні послуги;

• Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного порталу адміністративних послуг" від 03.01.2013р №13

• Постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 44 "Про затвердження вимог до підготовки технологічної картки адміністративної послуги"

• Постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 57 "Про затвердження Порядку ведення Реєстру адміністративних послуг"

• Постанова Кабінету Міністрів України від 11.10.2010 № 915 "Деякі питання надання адміністративних послуг";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.2010 № 66 "Про затвердження Методики визначення собівартості платних адміністративних послуг";

• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1076-р "Про затвердження плану заходів щодо реформування системи надання адміністративних послуг";

• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 № 90-р "Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади "

• Наказ Мінекономіки від 12.07.2007 № 219 "Про затвердження Методичних рекомендацій з розроблення стандартів адміністративних послуг"

4.3. . Сформулюйте основні ознаки адміністративних послуг та визначте класифікацію адміністративних послуг в системі е-урядування за критерієм рівня автоматизації

Адміністративна послуга – це державна послуга, яка є результатом здійснення суб’єктом повноважень щодо прийняття згідно з нормативно-правовими актами на звернення фізичної або юридичної особи адміністративного акта, спрямованого на реалізацію та захист її прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов’язків – отримання дозволу, ліцензії, сертифіката, посвідчення та інших документів, реєстрація тощо.

Основні ознаки - це:

• конкретний вид діяльності органу влади з виконання відповідної державної функції, встановленої законодавством;

• необхідність і, відповідно, можливість отримання цієї послуги, що передбачено законодавством;

• надається за зверненням споживача послуги – фізичної та юридичної особи;

• для отримання її споживач має виконати певні умови, які встановлені законодавством;

• результат взаємодії органу влади та споживача, що не набуває матеріально-речової форми;

• не накопичується (за винятком окремих видів), не транспортується, не існує окремо від виробників, тобто споживається, в основному, в момент їх надання.

Класифікація адміністративних послуг в системі е-урядування за критерієм рівня автоматизації:

інформування (надання безпосередньо інформації про державні (адміністративні) послуги) - на веб-сторінці розміщується інформація про послугу:

1)найменування;

2)орган, що її надає;

3)нормативні документи, що регулюють її надання;

4)консультаційні матеріали

одностороння взаємодія (забезпечення можливості користувачам отримати електронну форму документа) - на веб-сторінці розміщуються електронні форми документів, які необхідні для отримання послуги. Забезпечується можливість отримати та надрукувати форми документів, надаються інструкції щодо їх заповнення;

двостороння взаємодія (забезпечення можливості оброблення електронного документа, включаючи ідентифікацію) - забезпечується прийом заповнених форм документів в електронному вигляді;

проведення трансакцій (електронна реалізація можливостей прийняття рішень) - надання комплексних(складних)послуг.

4.4. Критерії оцінки якості надання адміністративних послуг в Україні та в ЄС

Критерії оцінки якості надання адміністративних послуг в Україні та в ЄС

В Україні:

4.5 Принципи державної політики у сфері надання адміністративних послуг

Державна політика у сфері надання адміністративних послуг базується на принципах:

1) верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності;

2) стабільності;

3) рівності перед законом;

4) відкритості та прозорості;

5) оперативності та своєчасності;

6) доступності інформації про надання адміністративних послуг;

7) захищеності персональних даних;

8) раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання адміністративних послуг;

9) неупередженості та справедливості;

10) доступності та зручності для суб’єктів звернень.

4.6 Організація надання адміністративних послуг. Обов’язки суб’єктів надання адміністративних послуг щодо інформаційного забезпечення надання адміністративних послуг

ЗУ «про Адмін.послуги»

Обов’язки суб’єктів надання адміністративних послуг щодо інформаційного забезпечення надання адміністративних послуг[1]:

Суб’єкти надання адміністративних послуг зобов’язані забезпечити:

• облаштування у місцях прийому суб’єктів звернень інформаційних стендів із зразками відповідних документів;

• створення та функціонування веб-сайтів, на яких розміщується інформація про порядок надання відповідних адміністративних послуг, режим доступу до приміщення, в якому здійснюється прийом суб’єктів звернень, наявність сполучення громадського транспорту, під’їзних шляхів та місць паркування;

• здійснення посадовими особами прийому суб’єктів звернень згідно з графіком, затвердженим керівником відповідного СНАП. Кількість годин прийому суб’єктів звернень має становити не менше 40 годин на тиждень, у тому числі в суботу - не менше шести годин;

• надання суб’єкту звернення, який звернувся за допомогою засобів телекомунікації (телефону, електронної пошти, інших засобів зв’язку), інформації про порядок надання адміністративних послуг;

• видання довідково-інформаційних матеріалів про адміністративні послуги та безоплатне поширення таких матеріалів у приміщеннях, в яких здійснюється прийом суб’єктів звернень;

• облаштування скриньки для висловлення суб’єктами звернень зауважень і пропозицій щодо якості надання адміністративних послуг, проведення щорічного аналізу таких зауважень і пропозицій, вжиття відповідних заходів.

4.7

Основні вимоги законодавства до регулювання надання адміністративних послуг

Стаття 5 ЗУ «Про адміністративні послуги». Основні вимоги до регулювання надання адміністративних послуг

1. Виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються:

1) підстави для одержання адміністративної послуги;

2) суб’єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги;

3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги;

4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги;

5) граничний строк надання адміністративної послуги;

6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.

2. Перелік адміністративних послуг визначається законом.

Фраза «Виключно законами … встановлюються» призвана до захисту прав суб’єктів звернення. Це означає що жодний суб’єкт надання адмін. послуг не може своїми внутрішніми наказами встановлювати зазначене у ст. 5. Це стосується платності (якщо законом не встановлена платність послуги, то установи не мають права сбирати за це плати. Кабмін лише має право встановлювати конкретну ціну за послугу, платність якої визначена законом). Те, що лише законом встановлюються підстави для відмови надання адмін. послуг є дуже сильним механізмом захисту прав суб’єктів звернення. У разі, якщо суб’єкту відмовили на підставі, не зазначеній в законі, він має право оскаржити цю відмову у суді.

4.8 Інформаційна та Технологічна картки адміністративної послуги

ЗУ «Про адміністративні послуги»

Інформаційна картка адміністративної послуги містить інформацію про:

1) суб’єкта надання адміністративної послуги та/або центр надання адміністративних послуг (найменування, місцезнаходження, режим роботи, телефон, адресу електронної пошти та веб-сайту);

2) перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, порядок та спосіб їх подання, а у разі потреби - інформацію про умови чи підстави отримання адміністративної послуги;

3) платність або безоплатність адміністративної послуги, розмір та порядок внесення плати (адміністративного збору) за платну адміністративну послугу;

4) строк надання адміністративної послуги;

5) результат надання адміністративної послуги;

6) можливі способи отримання відповіді (результату);

7) акти законодавства, що регулюють порядок та умови надання адміністративної послуги.

Інформаційна картка адміністративної послуги розміщується суб’єктом надання адміністративних послуг на його офіційному веб-сайті та у місці здійснення прийому суб’єктів звернень.

3. Технологічна картка адміністративної послуги містить інформацію про порядок надання адміністративної послуги.

У технологічній картці адміністративної послуги зазначаються:

1) етапи опрацювання звернення про надання адміністративної послуги;

2) відповідальна посадова особа;

3) структурні підрозділи, відповідальні за етапи (дію, рішення);

4) строки виконання етапів (дії, рішення).

4. Вимоги до підготовки технологічної картки адміністративної послуги визначаються Кабінетом Міністрів України.

4.9 надання адміністративних послуг о та основні завдання Центру надання адміністративних послуг Завдання Строки надання адміністративної послуги

Центр надання адміністративних послуг

1. Центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ виконавчого органу міської, селищної ради або Київської, Севастопольської міської державної адміністрації, районної, районної у містах Києві, Севастополі державної адміністрації, в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг.

2. Центри надання адміністративних послуг утворюються при міських радах (їх виконавчих органах) міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київській, Севастопольській міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях.

3. У населених пунктах, які є адміністративними центрами областей, районів і Автономної Республіки Крим, а також у містах Києві та Севастополі центри надання адміністративних послуг утворюються за рішенням відповідних селищних або міських рад і можуть забезпечувати надання адміністративних послуг, у тому числі відповідними обласними, районними та міськими державними адміністраціями, на основі узгоджених рішень.

4. З метою забезпечення належної доступності адміністративних послуг можуть утворюватися територіальні підрозділи центру надання адміністративних послуг.

5. У разі утворення центру надання адміністративних послуг як постійно діючого робочого органу для здійснення матеріально-технічного та організаційного забезпечення діяльності центру надання адміністративних послуг у структурі відповідної міської ради, міської, районної державної адміністрації утворюється відповідний структурний підрозділ (виконавчий орган), на який покладаються керівництво та відповідальність за організацію діяльності такого центру.

6. Перелік адміністративних послуг, які надаються через центр надання адміністративних послуг, визначається органом, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.

7. Перелік адміністративних послуг, які надаються через центр надання адміністративних послуг, має включати адміністративні послуги органів виконавчої влади, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

На основі узгоджених рішень із суб’єктами надання адміністративних послуг через центр надання адміністративних послуг також можуть надаватися інші адміністративні послуги.

8. Суб'єктам надання адміністративних послуг забороняється здійснювати прийом заяв суб'єктів звернень щодо надання адміністративних послуг, видавати суб'єктам звернень оформлені результати надання адміністративних послуг, якщо такі послуги за законом надаються через центри надання адміністративних послуг.

9. За рішенням органу, який утворив центр надання адміністративних послуг, у такому центрі також може здійснюватися прийняття звітів, декларацій, скарг.

10. Положення про центр надання адміністративних послуг та його регламент затверджуються органом, який прийняв рішення про утворення центру. Кабінет Міністрів України затверджує примірне положення про центр надання адміністративних послуг та його регламент.

11. Час прийому суб’єктів звернень у центрі надання адміністративних послуг становить не менше шести днів на тиждень та семи годин на день і є загальним (єдиним) для всіх адміністративних послуг, які надаються через центр надання адміністративних послуг. Прийом суб’єктів звернень здійснюється без перерви на обід. Центр надання адміністративних послуг не менше двох днів на тиждень здійснює прийом суб’єктів звернень до двадцятої години.

За рішенням органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг, час прийому суб’єктів звернень може бути розширено.

4.10 Єдиний державний портал та Реєстр адміністративних послуг

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 3 січня 2013 р. № 13

Київ

Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного порталу адміністративних послуг

На основі ЗУ «про адмінпослуги»

Єдиний державний портал адміністративних послуг (далі – Портал) ведеться з метою забезпечення доступу суб’єктів звернення до інформації про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет і є офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні.

Портал забезпечує:

доступ суб’єктів звернення до інформації про адміністративні послуги, суб’єктів надання адміністративних послуг та центри надання адміністративних послуг;

доступність для завантаження і заповнення в електронній формі заяв та інших документів, необхідних для отримання адміністративних послуг;

можливість подання суб’єктами звернення заяви за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку.

4. На Порталі розміщуються:

інформація про суб’єктів надання адміністративних послуг та центри надання адміністративних послуг;

Реєстр адміністративних послуг;

нормативно-правові акти з питань надання адміністративних послуг;

електронні форми заяв та інших документів, необхідних для отримання адміністративних послуг;

адреси електронної пошти суб’єктів надання адміністративних послуг для подання суб’єктами звернення заяв щодо надання адміністративних послуг за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку.

5. Держателем Порталу є Мінекономрозвитку.

6. Ведення та інформаційне наповнення Порталу забезпечується Мінекономрозвитку шляхом:

збирання та оброблення інформації про адміністративні послуги;

розміщення інформації про адміністративні послуги на Порталі та її виключення.

7. Підставою для розміщення інформації на Порталі та її виключення є подання інформації органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

8. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування подають для розміщення на Порталі:

інформацію за формами згідно з додатками 1-3;

форми заяв та інших документів, заповнення яких є необхідною умовою для отримання адміністративних послуг (далі – форми заяв).

9. Центральні органи виконавчої влади та інші державні органи подають для розміщення на Порталі інформацію щодо всіх адміністративних послуг (у тому числі форми заяв), які надаються ними та/або їх територіальними органами.

Обласні державні адміністрації подають для розміщення на Порталі інформацію щодо центрів надання адміністративних послуг відповідного регіону та всіх адміністративних послуг (у тому числі форми заяв), які надаються:

їх структурними підрозділами;

районними державними адміністраціями (їх структурними підрозділами) відповідного регіону;

органами місцевого самоврядування (їх виконавчими органами), розташованими в межах відповідного регіону.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим подає для розміщення на Порталі інформацію щодо центрів надання адміністративних послуг та всіх адміністративних послуг (у тому числі форми заяв), які надаються:

органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим (їх структурними підрозділами);

органами місцевого самоврядування, розташованими в межах Автономної Республіки Крим (їх виконавчими органами).