Особливості електронізації діяльності Верховної Ради України
Основою е-парламенту України є парламентські автоматизовані системи, перелікяких визначено Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 01.06.2003 р. №663 «Про перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпеченнядіяльності Верховної Ради України» [17], а також автоматизовані системи, програмно-технічні комплекси і парламентські веб-ресурси, розробка та впровадження якихпередбачені у 2007-2015 роках: «Електронний документообіг і контроль виконаннядоручень Верховної Ради України», «Система електронного цифрового підпису»,«Комплексна система захисту інформації в автоматизованих системах Верховної РадиУкраїни», Єдиний парламентський веб-портал та інтегровані до нього веб-сайти ГоловиВерховної Ради України, комітетів, депутатських фракцій, структурних підрозділів.
Ядром системи є інтегрована база даних законотворчого процесу ВерховноїРади України, що як й будь-яка велика автоматизована система, історичноформувалася шляхом послідовного нарощування функціональних можливостей.
Сьогодні у Верховній Раді України експлуатується понад 20 окремих спеціалізованихбагатокористувальницьких баз даних (таблиця 2.4).
Новий крок у справі становлення сучасного е-парламенту зроблено прийняттямПрограми інформатизації законотворчого процесу у Верховній Раді України на 2012-2017 рр., затвердженою Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2012 року №5096-VI [18] з метою досягнення максимально можливої автоматизації інформаційно-організаційних процесів у діяльності депутатського корпусу загалом, у тому числікомітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій, а також Апарату ВерховноїРади України шляхом створення сучасних систем управління законотворчим процесомта документообігом у парламенті; оперативне інформаційно-аналітичне забезпеченнянародних депутатів України, помічників-консультантів народних депутатів України,фахівців Апарату Верховної Ради України; створення нової автоматизованої системиобробки вхідних, вихідних, внутрішніх інформаційно-документальних потоків таконтролю за виконанням доручень, оперативне формування аналітично-звітної тадовідкової документації; технічне удосконалення систем зв’язку для забезпеченняоперативності у роботі народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України,Апарату Верховної Ради України, у тому числі щодо питань, пов’язаних з діяльністюорганів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інформуванням громадян.
Пріоритетним завданням Програми є створення інтегрованої електронноїінформаційно-аналітичної системи «Електронний парламент» та її центральнихпідсистем: «Електронний офіс народного депутата України»; «Електронний комітет»;«Електронна погоджувальна рада»; «Електронна бібліотека та архів»; «Електронназала пленарних засідань: система електронного голосування та підрахунку голосів,система стенографування, система ведення аудіо- та відеотрансляцій та архівупленарних засідань Верховної Ради України»; «Система електронного документообігуі контролю виконання доручень Верховної Ради України»; «Система електронногоцифрового підпису»; «Комплексна система захисту інформації в автоматизованихсистемах Верховної Ради України».
Система забезпечить не лише повну автоматизацію етапів законотворчого процесу,а й інформаційну взаємодію Верховної Ради України з іншими органами державноївлади та органами місцевого самоврядування, громадянами, юридичними особамиза допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій із застосуваннямвисоких стандартів доступу до інформаційних ресурсів парламенту.
2.9 Механізми спілкування парламентарів та парламентських структур з громадянами.
Упродовж останніх років парламенти світу широко використовують досягнення ІКТдля забезпечення більшості основних функцій та модернізації своїх базових інституцій.
Веб-сторінки у парламентській діяльності. Важливість цієї функції, котра підтримує щоденну роботу законодавчих органів, часом недооцінюють. Проте вона
стала необхідним інструментом, котрий поліпшує ефективність роботи усієї установи.
Багато громадян, громадських організацій, преса, підприємства, громадські та
приватні структури використовують законодавчі сайти, щоб простежити за внесеними законодавчими актами та діяльністю комітетів і депутатів. Преса та інші структури, котрі уважно стежать за законодавчою діяльністю, вважають аудіоархіви та веб-трансляцію особливо корисними. Деякі веб-сторінки дають громадськості змогу висловити свої погляди на політичні проблеми та внесені законопроекти.
Окрім веб-сторінки парламенту передбачаються також інші механізми спілкування з громадськістю:
Веб-сторінки комітетів.
Веб-сторінки депутатів
Створення парламентських баз даних;
Основою е-парламенту України є парламентські автоматизовані системи, перелік яких визначено Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 01.06.2003 р. №663 «Про перелік автоматизованих систем інформаційно-технологічного забезпечення діяльності Верховної Ради України» , а також автоматизовані системи, програмно-технічні комплекси і парламентські веб-ресурси, розробка та впровадження яких передбачені у 2007-2015 роках: «Електронний документообіг і контроль виконання доручень Верховної Ради України», «Система електронного цифрового підпису», «Комплексна система захисту інформації в автоматизованих системах Верховної Ради України», Єдиний парламентський веб-портал та інтегровані до нього веб-сайти Голови Верховної Ради України, комітетів, депутатських фракцій, структурних підрозділів.
2.10 Електронні петиції: зміст, механізми та практики їх застосування з досвіду інших країни (США, Велика Британія, Німеччина тощо).
On-лайнові петиції/звернення _ в багатьох місцях, люди мають юридичне
право звертатися до свого уряду з петиціями. Хоча в Інтернет повно сайтів,
що дозволяють громадян організовувати свої власні петиції, деякі уряди, як
наприклад, Шотландії та Квінсленда (Австралія) спромоглися адаптувати це
юридичне право до он_лайнового світу. Автентифікація є серйозною пробле_
мою для офіційних петицій, що пов'язані з урядовим та парламентським про_
цесом. Замість того, щоб автентифікувати ідентичність кожної особи, що по_
ставила свій підпис в он_лайн, пропонується автентифікувати всю петицію
цілком, шляхом верифікації наявності відповідної кількості людей, що вима_
гається для надання петиції чинності (перевіривши телефонні номери та ад_
реси осіб, що підписались, для визначення достатності підписів від реальних
осіб; шляхом контактування з представниками заявників для усунення спроб
шахрайства).
Другим потенційно корисним засобом покращення участі громадян в процесі
впливу на формування політики є електронні петиції (е_петиції). Як правило, для
застосування цього засобу краще підходить Інтернет, завдячуючи якому гро_
мадськість і зацікавлені групи можуть ініціювати колективне звернення, зібрати
групу його прихильників, які згодні підтримати його своїми підписами, та направити до відповідного державного органу або на адресу уряду.
Така форма комунікації між громадськістю й владою, в якій ставляться колек_
тивні вимоги до уряду, як правило має політичне забарвлення та викликає певний
соціальний резонанс. Слід зазначити, що петиції можна розглядати як певну фор_
му колективного вираження волі і впливу на інших суб'єктів суспільних відносин
(наприклад, на політичних лідерів, представницькі організації), що є здатною ви_
конувати функцію регулювання (soft_law). Потенціал такого виду публічного (саме
публічного, а не державного) регулювання потребує окремого ґрунтовного
дослідження. Зазначимо, лише, що як для будь_якого політичного процесу, для
досягнення позитивного результату від використання цієї техніки, потрібна на_
лежна організація самого процесу: планування, правильний вибір часу й місця,
способів залучення учасників, технічних засобів_посилювачів участі й врахування зовнішніх чинників. Завдячуючи ІКТ, цей процес звільняється від обмежень простором і часом, стає інтерактивним, зручнішим, та, врешті, ефективнішим...
Цікавий приклад використання петиційної форми протесту був використаний
анти_глобалістськими силами напередодні Квебекського Самміту, що відбувся
20_22 квітня 2001 року. Як тільки стало відомо, що урядові заходи з безпеки пе_
редбачають спорудження захисних бар'єрів, опозиція була мобілізована автором
петиції (Наомі Клейн) за назвою "Люди в клітці". Загалом нею було одержано
близько 4000 повідомлень е_поштою від осіб, які повідомили про своє бажання
підписатись. Після цього петиція була розміщена на веб_сайті "Рада канадців"
(<www.canadians.org>) для підписання і направлена прем'єр_міністру [33].
Для того, щоб повною мірою використати демократичний потенціал е_петицій,
вимагається конструювання та впровадження відповідних пристосувань в діючу
інфраструктуру е_урядування. Знову ж таки, враховуючи та зосереджуючись на
людських потребах та інтересах, щоб зробити процес е_участі в управлінні дер_
жавними справами доступнішим та зручнішим для громадськості.
На національному урядовому рівні, яскравим прикладом впровадження в інфраструктуру е_уряду такої технології як е_петиції є приклад Уряду Великої Британії, який пропонує можливість направлення петиції безпосередньо на адресу прем'єр_міністра. Веб_сайт прем'єр_міністра із промовистою назвою "Будинок №10 на Даунінг Стріт" приймає та відповідає на е_петиції, до того ж заохочує
ініціаторів петицій створювати веб_сайти, на яких проводити агітацію за відповідні пропозиції. Станом на початок жовтня 2003 року на цьому веб_сайті було розміщено 14 петицій з різних питань, які варіювались від питання закриття місцевої школи(360 підписів, направлена 18 липня 2003р.), опозиції до акту про ліцензування "живої" музики (83440 підписів, направлена 25 червня 2003р.) до антивоєнних вимог щодо ситуації в Іраку (14479 підписів, направлена 11 березня 2003р.) [34].
Іншим прикладом офіційного застосування е_петицій є Шотландський Парламент, який спільно з організацією "Міжнародний центр теледемократії"
(<http://www.teledemocracy.org>), розробив та впровадив операційну систему, що дозволяє офіційно ініціювати звернення громадян, збирати підписи і направляти їх до Парламенту в он_лайн. Серед здобутків цього проекту _ ініціатива Світового Фонду охорони природи, яка зібрала під петицією на підтримку морських парків як частини національної паркової системи Шотландії 337 підписів.
Немаловажним чинником успіху цього інструменту демократії є відповідне ор_
ганізаційно_технічне забезпечення прийняття, обробки та відповідного реагуван_
ня на е_звернення громадян. Наприклад, до Конгресу США в 2001 році було на_
правлено 85,5 мільйонів електронних повідомлень через електронну пошту [35].
Неналежна організація процесу обробки е_звернень, запізнені, неадекватні чи малоцінні відповіді на такі звернення можуть стати факторами, що знизять демократичний потенціал електронних комунікацій між громадськістю та владою, призведуть до громадської апатії та відмови від цієї техніки.
Зрозуміло, що для використання цього інструменту демократії вимагається належне юридичне підґрунтя, яке легалізує таку форму комунікації між громадськістю та державними установами як петиція (колективне звернення). Попри те, що е_петиції є чи не найбільш "просунутою" технікою донесення власної думки громадянства до влади, на практиці можуть виникати труднощі юридичного характеру, насамперед, в процедурі збирання підписів. Особливо в тих країнах, де електронні підписи, а з ними й процедура автентифікації, ще не стали звичайними атрибутами суспільного життя (такою є переважна більшість країн світу), для підтвердження справжності волевиявлення учасників е_петицій вимагаються "традиційні" засоби верифікації (шляхом безпосереднього контакту з заявниками, перевірки адресних даних за допомогою довідкових служб тощо), що можуть застосовуватись в партнерстві з громадянським та приватним секторами.
3.1. Визначте пріоритетні напрями та основні принципи державної інформаційної політики та їх реалізація в Україні.
Державна політика- відносно стабільна, організована тацілеспрямована діяльність органів державної влади з вирішення суспільних проблем, певного питання або комплексу питань з досягнення та реалізації загальнозначущих цілей розвитку суспільства або його окремих сфер.
Державна політика інформатизації – сукупність напрямів і способів діяльності
держави для створення, зміцнення та сприяння нормативно-правового, методичного,
науково-технічного, організаційного, фінансового та матеріально-технічного, захисного
(обронногго) забезпечення та встановлення загальнодержавних пріоритетів розвитку
інформаційного середовища і створення умов переходу до інформаційного суспільства .
Основна мета державної політики України у сфері інформатизації:
сприяння побудові сучасної ринкової економіки в нашій державі, забезпечення підвищення її конкурентоспроможності шляхом впровадження сучасних та перспективних інформаційно-телекомунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності українського суспільства з урахуванням реального стану його розвитку, а також готовності та спроможності громадян до впровадження цих технологій.
Державна інформаційна політика – це сукупність основних напрямів
і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання
інформації.
Закон
визначає суб’єкти та об’єкти інформаційної політики,
але не виділяє завдання, притаманні розвитку інформаційного суспільства.
Указом Президента України
передбачалося розробити стратегію впровадження національної інформаційної політики, де основна увага мала приділятися:
створенню і впровадженню дієвих механізмів реалізації інформаційних прав і свобод громадянина, суспільства і держави, закріплених у Конституції та законахУкраїни;
подальше вдосконаленню законодавства;
розвиток на основі сучасних інформаційних технологій національної інформаційної інфраструктури, вдосконаленню системи інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади, підвищенню конкурентоспроможності національних виробників інформаційного продукту, видів інформаційного виробництва;
розвиток науково-технічного та кадрового забезпечення інформаційної галузі;
забезпечення інформаційного суверенітету України та вдосконалення системи захисту національних інформаційних ресурсів» тощо.
залишилась проектом
Національна інформаційна політика- «стратегія,напрями і завдання держави у сфері збирання, зберігання, використання та поширення інформації та інформаційних ресурсів у суспільстві».
Завдання державної політики з впровадження електронного урядування:
провадження узгодженої цілеспрямованої діяльності всімасубэктами;
удосконалення принципів державного управління, структури і функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
удосконалення адміністративних процесів;
створення інформаційної інфраструктури електронного урядування;
підготовку кваліфікованих державних службовців;
навчання громадян і суб’єктів господарювання використанню технологій;
створення системи мотивації щодо використання.