Правова інформація

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерела правової інформації поділяються на офіційні та неофіційні. До офіційних джерел правової інформації відносять нормативні акти державних органів, акти вищих судових та арбітражних органів. Інші джерела є неофіційними. Так, неофіційними джерелами є накази, вказівки керівників організацій, судові вироки, рішення та визначення, акти нотаріальних органів, науково-правові дослідження та юридичні доктрини.

Правова інформація може бути документованою і не документованою. Правовий документ — це будь-який матеріальний об'єкт, в якому фіксуються різноманітні знання про право, які призначені для передачі в часі і просторі і використовуються в суспільній практиці. Традиційним матеріальним втіленням правового документа є паперовий документ, сьогодні це також магнітні та інші носії інформації.Документи поділяються на текстові (книги, журнали, окремі сторінки), графічні (креслення, графіки, схеми, плани) та аудіовізуальні (звукозаписи, кіно- та відеострічки).

Правова інформація повинна:

бути істинною, тобто право має віддзеркалювати реальні закономірності розвитку суспільства, має бути пристосованим до функціонування в конкретних історичних умовах;

бути вірогідною, тобто суворо відповідати чинному за конодавству;

бути повною, бо одне і те ж правове відношення може регулюватися величезною кількістю нормативно-правових актів; повнота інформації є однією із найважливіших передумов для прийняття правильного рішення;

своєчасно надходити до споживача (керівного органу).

Додатково

-Джерела інформації - це передбачені, або встановлені законом, носії інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті, закриті і конфіденційні. Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.

Міжособистісні - це джерела, до яких належать особисті контакти із широким типом представництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні, економічні. Вони найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів один на один, зустрічі дипломатів. До цих джерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення поточних, конфліктних та кризових проблем. Міжособистісні джерела, часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

Опосередковані - це джерела, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама), інформаційно-аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та інші джерела зберігання інформації. Тобто фактично опосередковані джерела інформації - джерела із других або третіх рук.

Опосередковані джерела поділяються на:

-Офіційні - органи державної виконавчої влади, спеціалізовані науково-дослідні інституції та установи, відомчі установи, силові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору. Крім того органи статистики, інформаційно-аналітичну, економічну інформацію (тобто аналіз економіки по всіх галузях діяльності держави), інформацію, яка подається установами соціальної політики і праці, інститутом демографії (та інші установи, що вивчають демографії), інформацію статистики промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. Є офіційна точка зору, якоїсь установи (заява, нота) і є особиста точка зору представника цієї організації: це дві великі різниці.

-Неофіційні - це джерела, які використовують суб'єктивні, оціночні прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні партії і рухи, громадські організації та структури (політична партія, якщо вона не є домінуючою в державі не може виступати від імені держави з офіційної точки зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів масової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади (зараз в Україні офіційна точка зору виконавчої влади висловлюється через газету «Урядовий кур'єр»), незалежні соціологічні дослідження, джерела які стосуються певних релігійних концесій та національних меншин.

Більшість міжнародних домовленостей відбувається за особистісними контактами. Вступ України до Pади Європи включав в себе:

-представлення самої Pади Європи,

-висновки експертів,

-особисті контакти українських дипломатів (вони займались шантажем, домовленостями та торгами з конкретними представниками), ці зустрічі дали більше, ніж загальні виступи.

Крім того офіційні та неофіційні джерела поділяються на: