2.2. Інформаційні чинники міжнародної безпеки, зовнішньої політики, економіки та міжкультурного співробітництва

Саме поняття «безпека» містить у собі такі складові: інформаційно-комерційну, юридичну, фізичну безпеку. Питання інформаційно-комерційної безпеки займають особливе місце у зв'язку зі зростаючою роллю інформації в житті суспільства і вимагають особливої уваги. В умовах жорсткості конкуренції успіх підприємництва, гарантія одержання прибутку все більшою мірою залежать від збереження в таємниці секретів виробництва, що спираються на визначений інтелектуальний потенціал і конкретну технологію.

Інформаційна безпека — це стан захищеності суспільства, держави, особистості, стан захищеності інформаційних ресурсів, які забезпечують прогресивний розвиток життєво важливих сфер суспільства.

Напрямки інформаційної безпеки Інформаційна безпека має кілька напрямків:

1. Система заходів, спрямованих на недопущення не санкціонованого доступу до інформації, несанкціонованої її модифікації або порушення цілісності. Цей напрямок часто називають «Informational Security».

2. Захист політичних, державних і громадських інтересів країни, захист загальних моральних цінностей, недопущен ня закликів до порушення територіальної цілісності, заборо на інформації, яка включає ідеї війни, насилля, дис кримінації і посягання на права людини.

3. Запобігання розповсюдженню відомостей, що станов лять державну таємницю, а також відомостей з обмеженим доступом до інформації закритого типу, що переміщаються через державний кордон.

Стратегія інформаційної безпеки повинна включати:

• забезпечення захисту вже напрацьованих об'єктів інте лектуальної власності, що мають комерційну цінність;

• запобігання втрати таких об'єктів у майбутньому.

Поняття інформаційної безпеки тісно пов'язане із поняттям інформаційної загрози.

До інформації, що захищається, відносять:

• секретну інформацію (відомості, що містять державну таємницю).

• конфіденційну інформацію (відомості, що містять ко мерційну таємницю, а також таємницю, що стосується осо бистого життя і діяльності громадян).

Таким чином, під інформацією, що захищається, розуміють відомості, на використання і поширення яких введені обмеження їх власником.

Інформація, що захищається, має такі ознаки:

• засекречувати інформацію, тобто обмежувати до неї до ступ, може тільки її власник або уповноважені ним на те особи;

• чим важливіша для власника інформація, тим ре тельніше він ії захищає. А для того, щоб усі, хто зіштов хується з інформацією, що захищається, знали, що дея ку інформацію необхідно оберігати більш ретельно, ніж іншу, власник призначає їй різний ступінь таємності;

• інформація, що захищається, повинна приносити виз начену користь її власникові і виправдовувати затрачу вані на її захист сили і засоби.

Об'єктами захисту інформації виступають: документи, програми ЕОМ, ноу-хау, бази даних, тексти, на яких зафіксована інформація, інші матеріальні носії інформації, захист яких передбачений державними нормативними актами, внутрішніми постановами та розпорядженнями, іншими спеціальними документами.

Комерційна таємниця — форма забезпечення безпеки найбільш важливої комерційної інформації, що пропонує обмеження її поширення,

Комерційна таємниця — ділова інформація, що спеціально охороняється власником, яка представляє для нього

цінність у плані досягнення переваги над конкурентами в одержанні прибутку, зафіксована в письмовій або іншій матеріальній формі і знаходиться в його володінні, крім відомостей, віднесених до державної таємниці, або віднесення яких до комерційної таємниці заборонено законодавством України.

Найбільш важливі види інформації, яких стосується проблема інформаційної безпеки: стратегічна інформація, політична інформація, соціально-економічна інформація, воєнна інформація, наукова інформація.

Власниками інформації, що захищається, можуть бути:

• держава і ії структури (органи). У цьому випадку, до інформації, що захищається, належать відомості, що є дер жавною, службовою таємницею, інші види інформації, що захищаються, які належать державі або відомству. Це мо жуть бути і відомості, що є комерційною таємницею;

• підприємства, товариства, акціонерні товариства (у то му числі і спільні) і інші об'єднання, для яких інформація є їхньою власністю і складає комерційну таємницю;

• громадські організації — як правило, партійна таємни ця, не виключена також державна і комерційна таємниця;

• громадяни держави: їх права (таємниця листування, те лефонних і телеграфних розмов, лікарська таємниця та ін.) гарантуються державою, особисті таємниці — їхня особиста справа.

Слід зазначити, що держава не несе відповідальності за збереження особистих таємниць.