2 Питання. Види покарань, які застосовуються до непов­нолітніх, та їх особливості

Основні види покарання у ст. 98 КК вказані у відповідному порядку — від менш тяжких до більш тяжких. До неповнолітніх також можуть бути застосовані додаткові покарання, але тільки у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають са­мостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звер­нене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану не­повнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КК громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні непов­нолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час.

Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищу­вати двох годин на день.

Частина 2 ст. 100 передбачає, що виправні роботи можуть бу­ти призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку не­повнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановления вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб (ст. 101 КК).

Позбавлення волі на певний строк — це найбільш суворе по­карання в системі покарань, які застосовуються до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, решта більш м'яких покарань не дозволять досягти мети кримінального покарання. Особливості застосування покарання у вигляді позба­влення волі щодо неповнолітніх закріплені в ст. 102 КК.

Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призна­чене на строк більше десяти років, а за особливо тяжкий злочин, по­єднаний з умисним позбавленням життя людини, — більше п'ят­надцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді по­збавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у вигляді позбавлення волі призначається непов­нолітньому:

1)за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2. за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чоти­рьох років;

3. за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4. за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5. за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбав­ленням життя людини, — на строк до п 'ятнадцяти років.

З питання. Звільнення від відбування покарання з випро­буванням

Звільнення від відбування покарання з випробуванням до не­повнолітніх застосовується на тих же засадах, як і щодо дорослих

(статті 75—78 КК), з урахуванням особливостей, передбачених ст. 104 КК.

КК передбачає такі підстави для звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням:

1. засудження неповнолітнього до покарання у вигляді позба­влення волі на строк не більше п'яти років;

2. є можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування призначеного йому покарання.

Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості.

У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням йому встановлюється іспитовий строк від одного до двох років. При цьому суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудже­ним та проведення з ним виховної роботи.

На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з ви­пробуванням, можуть бути покладені ті ж обов'язки, вказані у ст. 76 КК, що й на дорослих, до яких застосований аналогічний захід.