6 Питання. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

Умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК):

1. закінчення зазначених у законі строків;

2. не вчинення протягом цих строків нового злочину серед­ньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину;

3. не ухиляння особи від слідства або суду.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки (ч. 1 ст. 49 КК ):

1. два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2. три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлен­ня волі;

.3) п 'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4. десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;

5. п ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчи­нення особою злочину.

Перебіг строку давності:

• для злочинів з формальним і матеріальним складом починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння;

• для триваючих злочинів — з дня їх припинення незалежно від волі потерпілого (явка з повинною, затримання злочинця);

• для продовжуваного злочину — з моменту вчинення остан­нього із тотожних діянь;

• за готування або замаху — з дня припинення злочинного ді­яння з причин, не залежних від волі винного;

• щодо співучасника — це день вчинення ним діяння, яке він виконав відповідно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення кримінально караного діяння виконавцем.

Відповідно до ст. 89 КПК для обчислення строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк. У зв'язку з цим строки давності починають спливати з 0-ї години тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності за­кінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 КК кількість повних років, о 24-й годині останньої доби відповідного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо осо­ба, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи зі зізнанням або ЇЇ затримання.

Ухиленням від слідства або суду вважають будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати захо­ди, спрямовані на розшук і затримання правопорушника (нез'яв­лення без поважних причин за викликом до правоохоронних орга­нів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживан­ня, зміна документів, які посвідчують особу, втеча з-під варти тощо).

Не визнаються ухиленням від слідства або суду такі обстави­ни: коли невідома правоохоронним органам особа, яка вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочи­ну на момент її зникнення ще не встановлено.

Оскільки в ч. 2 ст. 49 КК ідеться не про переривання, а про зу­пинення строку давності, то з дня з'явлення особи, яка ухилялась від слідства або суду, із зізнанням або її затриманням, перебіг строку давності не відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У цьому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятись від правоохоронних орга­нів, не анулюється, а підлягає зарахуванню у строк давності, за­значений у законі. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Відповідно до ч. З ст. 49 КК перебіг давності переривається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчини­ла новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчи­нення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної від­повідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 КК до осіб, які вчинили особливо тя­жкі злочини, за котрі згідно із законом може бути призначено до­вічне позбавлення волі, застосування інституту давності вирішу­ється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших обставин. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 КК, а також положень норм міжнаро­дного права, особи, які вчинили планування, підготовку, розв'я­зування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК), порушення за­конів та звичаїв війни (ст. 438 КК), застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), геноцид (ч. 1 ст. 442 КК), повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності і засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпеч­них злочинів міжнародного характеру.

Термінологічний словник

Активне сприяння розкриттю злочину — це дії винної осо­би, спрямовані на те, щоб надати допомогу правоохоронним ор­ганам у встановленні істини у справі, з'ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину, ви­критті співучасників та затриманні їх.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди — це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчи­неного злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям мож­ливе тільки у разі реального відшкодування у повному обсязі за­подіяної злочином шкоди (повернення майна, надання потерпі­лому рівноцінного майна, компенсацію у грошовій формі його' вартості, надання допомоги у лікуванні потерпілої особи, у тому числі оплату його вартості).

Звільнення від кримінальної відповідальності — це здійсню­вана відповідно до кримінального та кримінально-проце­суального закону відмова держави в особі компетентних органів від притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної від­повідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям — це звільнення, за якого особа, котра впе­рше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кри­мінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повніс­тю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки — це звільнення, за якого особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути зві­льнено від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з пе­редачею особи на поруки — це звільнення, за якого особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щи­ро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідаль­ності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушува­тиме громадського порядку.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим — це звільнення, за якого особа, котра вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільня­ється від кримінальної відповідальності, коли вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула за­подіяну шкоду.

Зміна обстановки, внаслідок якої особа, котра вчинила зло­чин, втрачає свою суспільну небезпечність — це об'єктивні зміни умов життєдіяльності конкретного суб'єкта, котрі свідчать про те, що він не вчинятиме кримінально караних діянь у майбутньому.

Примирення — відмова потерпілого від поданої ним заяви ' про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, або прохання закрити вже порушену щодо вин­ного кримінальну справу.

Ухиленням від слідства або суду вважають будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідаль­ності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вжи­вати заходи, спрямовані на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохорон­них органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, втеча з-під варти тощо).

Щире покаяння означає, що особа усвідомлює і визнає свою провину за всіма пунктами висунутого проти неї звинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, осуджує свою поведінку.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України.

2. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України.

4. Закон України «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.

5. Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р.

6. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в реда­кції від 24 грудня 1993 р.

7. Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 р.

8. Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.

9. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листо­пада 1992 р.

10. Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 р.

11. Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 черв­ня 1995 р.

12. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р.

13. Саляхов Р. Освобождение от уголовной ответственности // Законность. — 2000.—№ 12.

Зм. м. 4

Лекція 26. Поняття та мета покарання

1. питання. Поняття покарання.

2. питання. Мета покарання.