5 Питання. Крайня необхідність

Частина 1 ст. 39 КК установлює, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідно­сті, тобто для відвернення небезпеки, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. У ч. 2 ст. 39 перевищення меж крайньої необхідності (ексцес крайньої необхідності) визначається як умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш знач­ною, ніж відвернена шкода.

Таким чином, крайня необхідність — це вимушене заподі­яння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою відвернен­ня небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюва-ним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо ця шкода в даній обстановці не могла бути відвернена іншими засобами і якщо заподіяна шкода рівнозначна або менш значна, ніж шко­да відвернена.

Крайня необхідність полягає у зіткненні двох охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб, суспільних інте­ресів чи інтересів держави, коли захистити один із них можна тільки шляхом заподіяння шкоди іншому. За певних умов таке заподіяння шкоди розглядається як правомірне.

Для громадянина дії, вчинені у стані крайньої необхідності, є реалізацією його суб'єктивного права, а для певних категорій службових осіб (працівників міліції, пожежної охорони тощо) — обов'язком.

Умови наявності крайньої необхідності:

1. Небезпека може загрожувати особі чи охоронюваним зако­ном правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інте­ресам чи інтересам держави.

Небезпеку, що породжує, створює стан крайньої необхідності, утворюють:

а)дії сил природи — стихійні явища — повінь, пожежа, блискавка та інші лиха;

б)фізіологічні та патологічні процеси — холод, голод, хвороба;

в) напад тварин — диких чи домашніх, які нападають самі без впливу людей;

г) дії людей — малолітніх, неосудних, якщо про це відомо тому, кому вони загрожують, а також, в деяких випадках, дії осудних осіб (як злочинні так і не злочинні).

2. Загроза має бути наявною. Небезпека повинна загрожува­ти саме правоохоронюваним інтересам. Такими, насамперед, є піддані небезпеці інтереси особи (наприклад, життя, здоров'я, недоторканність, особиста свобода, статева свобода жінки, майнові, житлові, політичні та інші охоронювані законом пра­ва та інтереси).

3. Крайня необхідність здійснюється заподіянням шкоди тре­тім особам, не винним у виникненні небезпеки. У стані крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особі.

4. Крайня необхідність припускає лише активну поведінку суб'єкта. За своїми зовнішніми ознаками крайня необхідність може виражатися, наприклад, у різних самоуправних діях, пов'я­заних із вилученням майна, його ушкодженням або знищенням, викраденням зброї або наркотичних засобів, крадіжкою транспо­рту, приховуванням злочинів, розголошенням державної або вій­ськової таємниці, порушенням різноманітних правил безпеки, за­подіянням шкоди життю або здоров'ю людини, позбавленням її особистої волі тощо. Подібні дії за зовнішніми своїми ознаками здатні підпадати під різні види злочинних посягань. Так, умисне знищення або пошкодження чужого майна підпадає під ознаки ст. 194 КК, а розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, під погрозою вбивства, підпадає під ознаки злочину, передбаченого в ст. 328 КК, тощо.

5. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан край­ньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку може тягнути відповідальність на загальних засадах.

6. Небезпеку у даній обстановці не можна було відвернути іншими засобами, тобто без завдання шкоди.

7. Не повинно бути допущено перевищення меж крайньої не­обхідності, тобто умисного заподіяння шкоди правоохоронюва­ним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернута шкода (ч. 2 ст. 39 КК). Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності закон визначає як обставину, що пом'як­шує покарання (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК).

Не може бути визнано правомірним заподіяння шкоди, яка є рівнозначною відвернутій шкоді. Скажімо, знищення чужої ав­томашини для врятування своєї і тим більше позбавлення когось життя для врятування власного.

Частина 3 ст. 39 КК встановлює, що особа не підлягає кримі­нальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхід­ності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викли­каного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Відповідно до ст. 445 ЦК шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Враховуючи обставини, за яких була заподіяна шкода, суд може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, в ін­тересах якої діяла особа, яка заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.

Відмінності необхідної оборони від крайньої необхідності:

1. підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне пося­гання фізичної особи, що викликає необхідність у його негайному відверненні або припиненні; підстава крайньої необхідності — не­безпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтере­сам, яку не можна усунути в даній обстановці інакше, ніж заподі­янням шкоди (дії людей, сил природи, тварин);

2. за необхідної оборони шкода повинна бути заподіяна лише тому, хто посягає; за крайньої необхідності — третім особам;

3. заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необ­хідності правомірне лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. За необхідної оборони це необ­ов'язково;

4. за необхідної оборони шкода, заподіяна тому, хто посягає, повинна відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту; за крайньої необхідності заподіяна шкода повинна бути рівно­значною або менш значною, ніж шкода відвернена;

5. перевищення меж необхідної оборони тягне привілейовану відповідальність і лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 і 124 КК, а за перевищення меж крайньої необхід­ності відповідальність настає на загальних засадах, хоча сам факт такого перевищення розглядається як обставина, що пом'якшує покарання.

Правомірні дії громадян та посадових осіб стану крайньої необхідності не утворюють.